В річницю російського повномасштабного вторгнення, Верховна Рада України ухвалила в цілому проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України». Відповідно до якого, частинам Державної прикордонної служби України (ДПСУ) буде надано в постійне користування земельні ділянки шириною до двох кілометрів уздовж лінії державного кордону з республікою білорусь і російською федерацією, включаючи усі категорії територій природно-заповідного фонду.
Таким чином під загрозою знищення опиняються значні території таких відомих національних природних парків як Шацький, «Прип’ять-Стохід», Нобельський, «Деснянсько-Старогутський», «Дворічанський», «Гетьманський» та інших, Карпатського та Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферних заповідників, Рівненського та Поліського природних заповідників (загалом, до 3% природно-заповідного фонду України). Тільки на кордоні з білоруссю йдеться про приблизно 65 тисяч гектарів територій та об’єктів ПЗФ.
Вилучення територій та об’єктів ПЗФ у прикордонній частині Волинської та Рівненської областей
Вилучення територій та об’єктів ПЗФ у прикордонній частині Житомирської та Київської областей
Вилучення територій та об’єктів ПЗФ у прикордонній частині Чернігівської та Сумської областей
При цьому, авторами законопроєкту не наведено жодних аргументів на користь саме такого способу укріплення державного кордону з ворожими державами – шляхом будівництва фортифікацій чітко в межах визначеної 2-кілометрової смуги, без врахування найбільш ймовірних напрямків ворожих атак. Саме такі ділянки потребують найбільшого укріплення, на відмінну від боліт, які, як показав досвід нинішньої та всіх попередніх воєн, є непрохідними для важкої техніки.
Окрім відвертої необгрунтованості впроваджених змін, впроваджувані положення не відповідають вимогам чинного законодавства та міжнародним зобов’язанням України.
Так, відповідно до статті 54 ЗУ «Про природно-заповідний фонд», зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку. Згаданими нормами визначено чітку процедуру зміни меж території ПЗФ, яка не передбачає можливості такої зміни шляхом прийняття закону. При цьому, підставою для зміни території ПЗФ має виступати експертний висновок. Вказані вимоги цілком ігноруються проєктом Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України».
Україна має міжнародний обов’язок зберігати площі ПЗФ, який випливає з міжнародних угод та конвенцій, що були прийняті та ратифіковані Україною. Зокрема, це обов’язок забезпечення збереження та сталого використання біологічного різноманіття, який передбачений Конвенцією про біологічне різноманіття (CBD). Дана конвенція вимагає збереження біологічного різноманіття та створення мережі природоохоронних територій, включаючи ПЗФ. Скорочення площі ПЗФ може призвести до зменшення біорізноманіття та порушення зобов’язань України за цією конвенцією. Так, стаття 8 CBD присвячена, в тому числі, збереженню ПЗФ. Згідно з цією статтею, кожна держава-учасниця повинна розвивати національну стратегію та план дій для збереження своїх ПЗФ. Ці стратегії та плани мають враховувати екологічні, економічні, соціальні та культурні аспекти збереження ПЗФ. Крім того, стаття 8 закликає держави-учасниці співпрацювати у збереженні міжнародно важливих ПЗФ та встановлювати та розвивати мережу охоронних територій, а не самочинно скорочувати її.
Також, Україна зобов’язана забезпечувати охорону та стале використання ландшафтів, що має на меті збереження ПЗФ. Цей обов’язок передбачений Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат. Відповідно до ч. 1 статті 4 цієї рамкової конвенції, Сторони здійснюють політику, спрямовану на збереження, стале використання та відтворення біологічного та ландшафтного різноманіття на всій території Карпат. Сторони вживають відповідних заходів для того, щоб забезпечувати високий рівень охорони та сталого використання природних та напівприродних середовищ існування, їхню цілісність і взаємозв’язок, а також видів флори і фауни, характерних для Карпат та, зокрема, охорону зникаючих видів, ендемічних видів та великих хижаків. У свою чергу, ч. 5 ст. 4 даної конвенції передбачає, що Сторони співпрацюють щодо розвитку екологічної мережі в Карпатах як складової частини всеєвропейської екологічної мережі, створення та підтримання Карпатської мережі природоохоронних територій, а також посилюють заходи щодо збереження та сталого управління на територіях, розташованих за межами природоохоронних територій. Пропоновані проєктом закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України» зміни площі ПЗФ в Україні геть не відповідають вказаним положенням Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат, а також, тим принципам, які визнала Україна, стаючи учасником даної конвенції.
Крім того, Україна зобов’язана охороняти мігруючі види диких тварин, які мешкають на площах ПЗФ, відповідно до Конвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (CMS) та Бернської конвенції про охорону диких тварин та їх природного середовища в Європі.
Стаття 3 CMS присвячена збереженню мігруючих видів тварин, в тому силі, в ПЗФ. Згідно з цією статтею, держави-учасниці повинні захищати та зберігати місця, які є важливими для міграції диких тварин. Крім того, стаття 3 включає в себе зобов’язання держав-учасниць розробляти плани дій для збереження ПЗФ та забезпечення ефективного управління цими місцями. Стаття 7 CMS передбачає забезпечення міжнародної співпраці з метою збереження ПЗФ. Зокрема, держави-учасниці повинні співпрацювати з метою визначення міграційних шляхів диких тварин та встановлення охоронних територій для їх захисту та збереження. Україна ж, скоротивши площі ПЗФ вздовж лінії державного кордону практично знищить місця, які є важливими для міграції диких тварин.
Стаття 4 Бернської конвенції про охорону диких тварин та їх природного середовища в Європі вказує, що кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, особливо тих, які зазначені у додатках I і II, а також охорони природних середовищ
існування, яким загрожує зникнення. Договірні Сторони у своїй політиці планування забудови і розвитку територій враховують потреби охорони природних територій, що охороняються згідно із попереднім пунктом, для того щоб уникнути будь-якої деградації таких територій або у міру можливості звести її до мінімуму. Договірні Сторони зобов’язуються приділяти особливу увагу охороні територій, що мають значення для мігруючих видів, зазначених у додатках II і III, і що належним чином розташовані по відношенню до міграційних шляхів, таких територій, як місця зимівлі, скупчення, годівлі, виведення потомства чи линяння. Договірні Сторони зобов’язуються у разі необхідності координувати свої зусилля, спрямовані на охорону природних середовищ існування, згаданих у цій статті, коли вони розташовані у прикордонних районах. Прийняттям проєкту закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України» Україна порушить вказані зобовʼязання, що взяла на себе разом із ратифікацією Бернської конвенції.
Варто також згадати про Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату, яка вимагає збереження вуглецевих запасів у ґрунті та лісах. Скорочення площі ПЗФ може спричинити зниження вуглецевих запасів та погіршення кліматичної ситуації в регіоні. Попри те, що Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКОЗК) не містить окремої статті про природо-заповідний фонд (ПЗФ), ПЗФ може відігравати важливу роль у зусиллях зменшення впливу зміни клімату та адаптації до її наслідків. Відповідно, скорочення територій ПЗФ може негативно впливати на впровадження Україною принципів та механізмів, передбачених РКОЗК.
Також, в цій частині варто звернути увагу на Конвенцію про захист світової культурної та природної спадщини. Скорочення площі ПЗФ може призвести до втрати цінних природних об’єктів та порушення зобов’язань України за цією конвенцією. Стаття 4 цієї Конвенції стверджує, що Сторони зобов’язуються забезпечити ефективний захист та керування своїми природними та культурними пам’ятками, в тому числі Списком світової спадщини, та природно-заповідними територіями, що є частиною ПЗФ. Стаття 5 зобов’язує Сторони забезпечувати охорону природних пам’яток та природно-заповідних територій від будь-яких змін, що можуть завдати їм шкоди, Стаття 6 зазначає, що Сторони повинні вживати заходів для забезпечення ефективного захисту природно-заповідних територій та природних пам’яток від впливу зовнішніх факторів, включаючи забруднення, зміну клімату та інші фактори. Положення аналізованого проєкту закону суперечать таким зобовʼязанням України.
Загалом, міжнародні зобов’язання України забезпечують збереження та охорону ПЗФ, а також забезпечення сталого використання природних ресурсів та біорізноманіття, що є важливим завданням для збереження екологічної стабільності та сталого розвитку країни. Втім, прийняття проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України» означатиме абсолютне невиконання нашою державою своїх міжнародних зобов’язань у цій сфері.
Враховуючи євроінтеграційні процеси в Україні, варто зазначити, що в країнах Європейського Союзу зміна територій ПЗФ регулюється Директивою про природні угоди (Habitats Directive) та Директивою про птахів (Birds Directive). Ці директиви вимагають, щоб будь-які зміни в природних умовах територій, які є частинами мережі ПЗФ, проводилися тільки за визначених умов і тільки після належної оцінки впливу на природу. Положення проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України» цим стандартам не відповідають.
Також, важливо згадати, що реалізація згаданих положень вже в цьому році призведе до витрат мільярдів бюджетних гривень не на оборону держави, а на оформлення декількох сотень тисяч гектарів земель у постійне користування ДПСУ і заробіток фірм, які займаються розробкою землевпорядної документації. А в майбутньому – на утримання персоналу ДПСУ, який буде де-факто займатись господарською діяльністю на вилучених землях.
Натомість, ці кошти все ще можна використати для фінансування дійсно ефективних заходів із оборони державного кордону. Включаючи будівництво фортифікаційних споруд, відповідно до сучасних уявлень військово-інженерної науки, там, де вони будуть найбільш ефективними з військової точки зору (командні висоти, транспортні горловини і вузли, ділянки потенційного розгортання противника, маршрути ймовірного висування), а не просто в 2-кілометровій смузі вздовж кордону. Тоді болота та інші важкопрохідні природні ділянки будуть нашими союзниками, які безкоштовно працюють на нашу перемогу.
Посилання на попередні публікації на тему:
Соломія Баран, юрисконсульт ЕПЛ
Богдан Кученко, еколог ЕПЛ
