Нові деталі по справі відселення

Судовий захист права на безпечне для життя та здоров’я довкілля, права на належні, безпечні та здорові умови проживання, права на житло та повагу до особистого i сімейного життя

У липні 2002р. мешканці присілку Вільшина, які проживають у санітарно-захисній зоні гірничих підприємств – шахти „Візейська” Державного підприємства „Львіввугілля” та збагачувальної фабрики „Червоноградська” подали позов до гірничих підприємств про  відселення з санітарно-захисної зони.

Позов мешканці Вільшини обгрунтовували тим, що згідно  Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів промислові, сільськогосподарські та інші об’єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами. У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення житлових будинків з придомовими територіями. Таким чином, громадяни,  будинки яких розташовані у санітарно-захисних зонах, підлягають відселенню. Натомість гірничі підприємства розташували свою санітарно-захисну зону на території житлової забудови і здійснюють постійний негативний вплив на здоров’я та умови проживання громадян.

Після більше, як року очікування і постійних звернень про необхідність розгляду справи, у кінці 2003 року призначили перше судове засідання.
Відповідачі загалом визнавали, що в санітарній зоні їх підприємств розташовані житлові будинки, які підлягають відселенню, але щодо конкретних позивачів вказували, що ті збудували свої будинки незаконно, на гірничому відводі шахти і при цьому не погоджували будівництво з органами гірничого нагляду.

Такі аргументи зі сторони відповідачів були можливими через те, що при інвентаризації будинків на присілку Вільшина було зафіксовано неправильну інформацію, технічні паспорти на будинки у санітарно-захисній зоні були складені з помилками, зокрема в технічних паспортах неправильно вказувались роки забудови будинків, і на ці помилки відповідачі посилались як на підставу для відхилення позову.

Щоб довести законність будівництва будинків на гірничому відводі шахти необхідно було зібрати цілий ряд архівних документів, „відкопати” 50-ти річної давності по господарські книги, які зберігаються у сільських радах і підтверджують інформацію, в якому році були збудовані будинки.

Як один з  вагомих аргументів для відмови у позові гірничі підприємства називали те, що позивачі не проживають у будинках, що розташовані у санітарно-захисній зоні.
На запитання суду, якими доказами відповідачі можуть підтвердити факт непроживання, збагачувальна фабрика відповідала, що позивачі не проживають у санітарно-захисній зоні, оскільки там неможливо проживати через забруднення довкілля просідання  та затоплення території (відповідачі і уявити не могли, що позивачі справді проживають у санітарно-захисній зоні). Незважаючи на це суд досить тривалий час з’ясовував  чи позивачі не мають іншого благоустроєного житла, а також не проживають в населених пунктах, які розташовані поряд з присілком Вільшина.

Слухання справи ускладнювалось  також тим фактором, що гірничі підприємства не мали розроблених та затверджених проектів організації санітарно-захисних зон. Органи санітарного нагляду періодично притягували гірничі підприємства до адміністративної відповідальності за відсутність проекту санітарно-захисної зони, а гірничі  підприємства ухилялись від виконання своїх обов’язків розробити і погодити проект організації санітарно-захисної зони. У зв’язку з цим, позивачі змушені були посилатись лише на нормативний розмір санітарно-захисної зони, який визначений санітарними правилами і який фактично лише усереднено дає розмір санітарно-захисної зони. Позивачі залучали також у судове засідання органи санепідемнагляду (СЕС) для роз’яснення який нормативний розмір санітарно-захисної зони встановлений для того чи іншого виду гірничого підприємства.

Збагачувальна фабрики „Червооградська” за час, коли  слухалась справа розробила проект організації санітарно-захисної зони, яким зменшила санітарно-захисну зону з 500 до 300м, і лише для того, щоб відселяти меншу кількість будинків, які розташовані у санітарно-захисній зоні.

26 грудня 2006р. Місцевий Червоноградський районний суд погодився з аргументами позивачів та виніс рішення за позовом мешканців присілку Вільшина, яким задовольнив позов: зобов’язав Державне підприємство „Львіввугілля” відселити позивачів з санітарно-захисної зони шахти „Візейська” з наданням їм іншого благоустроєного житла(Посилання на текст рішення).

 Своє рішення суд мотивував тим, що позивачі проживають у санітарно-захисній зоні шахти „Візейська” і піддаються впливу шкідливих викидів та середовища діяльності відповідача. Позивачі не можуть проживати в санітарно-захисній зоні, тому їх слід забезпечити іншим належним житлом, оскільки зазначена територія необхідна для облаштування санітарно-захисної зони.  Оскільки винними діями підприємства шахти „Візейська” ДП „Львівугілля” заподіюється шкода, то вказана особа зобов’язана відшкодувати її в повному обсязі, як це передбачено ст.1166 ЦК України.

Рішення суду вступило в законну силу.
На даний момент справа знаходиться на стадії виконання судового рішення.