XX ст. принесло людству багато суворих уроків, і один з них — розуміння того, що далеко не завжди людина чинить розумно на власну користь. Разом з кровопролитними війнами, шаленою гонкою озброєнь людська нерозумність наочно проявилась в масштабному використанні недостатньо перевірених засобів, які в певний момент здавались зручними або корисними. Саме такій практиці має протистояти принцип презумпції обережності, одна з найбільш популярних сучасних ідей в області екологічного права, згідно якої кожне нове досягнення технологій перш за все має пройти сувору перевірку на безпеку для людей та середовища, з якою вони нерозривно пов’язані. І, можливо, ні в одній такій іншій області необхідність цього принципу не проявила себе з такою явністю, як у використанні пестицидів.
Саме слово “пестицид” вже в значній мірі окреслює пов’язані з ним проблеми. Корінь “цид”, який походить від латинського слова “вбивати”, говорить: безпосереднє призначення цих речовин — вбивство, умертвіння живого, війна з природою. Корінь “пест”, і зараз в багатьох мовах світу значить “шкідник”, дає зрозуміти, що всі істоти людина розділяє на корисні для нього і шкідливі, відмовляючи другим в праві на існування.
“Пестициди” — широке поняття, яке охоплює багато хімічних сполук, що пригнічено діють на живу природу. Найбільш розповсюджені та відомі інсектициди, які умертвляють комах; гербіциди, які знищують рослини; фунгіциди, направлені проти грибків, і родентициди, згубні для гризунів. Але існують засоби і проти інших груп живих істот: акарициди (кліщі), іхтіоциди (риби), нематоциди (круглі черв’яки). Крім того, до пестицидів відносять репеленти (речовини, які відлякують комах), дефоліанти (які застосовують для прискорення опадання листя), десиканти (для висушування рослин на корені), стимулятори та інгібітори росту рослин, а також бактерициди та антисептики. В якості пестицидів використовується біля 700 (за іншими даними — 860) хімічних речовин, з яких виробляється декілька тисяч препаративних форм (тільки Агентством з захисту довкілля США зареєстровано біля 21 000 торгових марок).
Масове застосування пестицидів розпочалось після Другої світової війни, коли в більшості країн були складності з продовольчими товарами та складна епідемічна ситуація. Здавалось, що пестициди легко та просто вирішують обидві проблеми. Доволі скоро чарівність розсіялась, але прагнення знайти легкий шлях виявилось таке, що, не зважаючи на збільшення кількості свідчень проти пестицидів, їх виробництво з середини 1940-х років до середини 1980-х стабільно зростало. До початку 1990-х ріст дещо сповільнився, але потім знов підскочив в 1994 р., досягнувши об’єму продажу 27,8 млрд. доларів, на цей раз — за рахунок країн Азії та Латинської Америки. Ці два регіони споживають зараз третину пестицидів, які виробляються у світі, і прогнозується подальше зростання. При цьому за даними на 1990 р. в розвинутих країнах щорічно виникає 25 млн. випадків гострих отруєнь сільськогосподарських робітників пестицидами. Всього ж у світі, за оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я, пестициди забирають в рік 20 000 життів.
До середини 1980-х рр. в СРСР випускалось в рік більше 3000 тис. т пестицидів 60 найменувань. До кінця десятиліття СРСР займав восьме місце у світі з виробництва пестицидів. Але велика їх частка (30-40 %) закуплялась також за кордоном. Ряд пестицидів СРСР експортував в країни, що розвиваються, в тому числі і заборонені всередині країни, такі, як ДДТ та інші хлорорганічні сполуки.
Взагалі, на жаль доводиться визнати, що саме в СРСР використання пестицидів прийняло деякі зі своїх найбільш потворних форм. Порушення навіть елементарних правил їх використання прийняли настільки масовий характер, що могли вважатись за правило, ніж винятком. Пестициди використовувались без застосування належних засобів захисту і небезпечними способами, в неточних концентраціях; зберігались (і зберігаються) в непристосованих та необладнаних приміщеннях; люди виходили на поля після обробки їх пестицидами, не вичікувавши встановленого строку. Досить часто вже заборонені до застосування пестициди продовжували використовуватись “як виняток” або просто незаконно. Самі пестициди, які вироблялись в країні, не відповідали за якістю світовим стандартам, часто містили домішки, що посилювало їх дію на живі істоти. Широко відомо, що пестициди або їх метаболіти можна знайти в організмах людей по всьому світу, в тому числі і там, де вони ніколи не застосовувались, наприклад, у жителів крайньої Півночі. Менш відомий факт — що у жителів півночі Росії вміст пестицидів в організмі в декілька разів вищий, ніж, наприклад, у жителів скандинавських країн.
В деякому розумінні можна сказати, що проблема пестицидів — одна з проблем, породжених перенаселенням Землі. Велика кількість людей вимагає такої ж великої кількості їжі, яка виробляється в основному у вигляді рослинних монокультур, що виснажують ґрунт, підривають біорізноманітність і призводять до ненормального розмноження певних видів, які харчуються цими монокультурами, які люди тут же записують у “шкідники”, а для обмеження їх чисельності частіше за все намагаються піти за звичкою найкоротшим та найдешевшим шляхом масового хімічного знищення — але шлях виявляється далеко не найвигіднішим.
Покоління отрути
Зазвичай вважається, що у світі змінилось за останнє століття (епоху найбільш масового їх використання) три покоління пестицидів. Перше з них зародилось майже одночасно з Першою Світовою війною та за будь-якими сьогоднішніми мірками може викликати тільки чистий жах, оскільки складали його в значній мірі звичайні отрути, токсичні для людини та хребетних ледь не в більшій мірі, ніж для тих “шкідників”, проти яких вони використовувались — сполуки миш’яку та ртутьорганічні сполуки, які застосовувались до того ж у великих концентраціях.
Народженню та впровадженню другого покоління засобів для війни з природою знов сприяла війна між людьми — Друга Світова. У військовий час засоби контролю над комахами особливо необхідні, так як із-за загальної скрути та масових пересувань людських мас у великій кількості розводяться паразити — воші, блохи, клопи, які сприяють виникненню епідемій. Тому по всьому світові були з ентузіазмом прийняті знов винайдені або вперше застосовані для боротьби з комахами хлорорганічні пестициди — в тому числі такі нині сумно звісні, як ДДТ та гексахлоран, він же 1,2,3,4,5,6-гексахлорциклогексан (ГХЦГ). Інсектицидом, власне, є гамма-ізомер ГХЦГ — ліндан. Тоді ж появились і дещо менш відомі хлорорганічні пестициди, ряд яких — альдрин, дільдрин, гептахлор, хлордан, токсафен, мірекс — увійшли пізніше в “брудну дюжину” найбільш небезпечних забруднювачів довкілля, які безумовно осуджуються сьогодні міжнародною спільнотою. Неабиякий факт: з “брудної дюжини” дев’ять речовин — три чверті — складають саме пестициди, колись з радістю прийняті в якості “чудесного порятунку” від проблеми. До хлорорганічних сполук також відносяться декілька гербіцидів, що одержали широке розповсюдження, в тому числі 2-4-Д, який застосовується до сих пір.
Другий клас сполук, до якого відноситься багато пестицидів другого покоління, — фосфорорганічні сполуки, в тому числі ефіри тіофосфорної кислоти. Серед сполук цього класу — інсектициди октаметил, тіофос, меркаптофос. І далеко не випадково до них же ж відносяться речовини, які виробляються в якості бойових отруйних речовин при підготовці до хімічної війни — добре відомі зарин та зоман. Різниця в отруйних властивостях хімічної зброї і пестицидів така невелика, що в ряді випадків військові звернули увагу на запаси пестицидів в якості стратегічного резерву з можливим бойовим застосуванням, а виробництво пестицидів нерідко ставало основою для виробництва бойових ОР, і навпаки. До цього ж покоління пестицидів відносяться карбаматні гербіциди та інсектициди, похідні сечовини гербіцидної дії, різноманітні синтетичні фунгіциди, бактерициди, зооциди, нематоциди.
Вже в 1950-і роки виявились негативні наслідки застосування пестицидів другого покоління. Це стало поштовхом до появи третього покоління, яке складалось в основному з синтетичних перетроїдів та гормональних препаратів. Основні їх відмінні особливості — здатність до більш швидкого руйнування в довкіллі, але при цьому більш висока отрутна дія, яка дозволяє зменшити норми витрат. Завдяки цьому зменшується вміст залишків пестицидів в сільськогосподарських продуктах, але підвищується ймовірність нещасних випадків при їх застосуванні (згідно звіту Всесвітньої організації охорони здоров’я від 1988 р., число таких нещасних випадків сягає мільйона щорічно — втім, ця оцінка вважається надзвичайно заниженою).
Серед пестицидів третього покоління — суміцидин, амбуш, цимбуш та децис.
Як бачимо, зміна пестицидних поколінь представляє собою похмурий та безглуздий процес: варто людям розчаруватися в одному класі речовин, зрозумівши, наскільки вони шкідливі, як тут же на заміну йому приходить інший, в якому чомусь заздалегідь впевнені, що вже з ним-то все буде в порядку. Пестициди впроваджувались з такою швидкістю, що в СРСР, наприклад, до моменту заборони багатьох небезпечних пестицидів для них так ще й не було вироблено ніяких гігієнічних норм. Навіть в США, країні з більш розвинутим екологічним законодавством, ще в 1980-х роках не більше 40 % пестицидів, які застосовуються, пройшли всі необхідні тести. Саме цьому дурному ланцюгу і повинен, по ідеї, покласти кінець принцип презумпції обережності.
Розробка нових пестицидів триває з більшою активністю, але стає все складнішою і складнішою, так як вимоги до них на світовому ринку і в окремих країнах стають більш жорсткими. В Європі, наприклад, вартість розробки одного пестициду зросла с 25 млн. ЕКЮ в 1975 р. до 125 млн. ЕКЮ в 1992 р. Шлях пестициду з лабораторії до прилавка триває біля 10 років, а весь час, витрачений на його розробку, сягає і 20. Для того, щоб виділити один перспективний пестицид, необхідно перебрати десятки тисяч речовин.
Чи вигідні пестициди?
Недивно, що хімічні компанії прикладають великі зусилля для просунення отриманих з таким трудом пестицидів на ринок. За оцінкою американського Інституту всесвітніх досліджень, маркетингові заходи виробників пестицидів є основною перешкодою для розповсюдження більш екологічних способів ведення сільського господарства.
Мало хто дійсно розуміє, до якої степені шляхи розвитку нашої цивілізації залежать від інерції — як від інерції мислення, так і від інерції капіталовкладень. Достатньо один раз вступити на шлях, який показався від недостачі знань більш легким, і з тих пір всі засоби і сили, вкладені в цей шлях, всі люди, які знайшли на ньому засоби для існування, а іноді і до незліченного багатства, будуть з усіх сил намагатись не дати з цього шляху звернути, навіть коли остаточно стане зрозумілим, що він веде в тупик. Сьогодні ми спостерігаємо це в атомній промисловості; дещо менш очевидно, що та же ситуація виникла в сільському господарстві.
Варто було б вкласти ці гігантські кошти, які витрачаються на виробництво, рекламу та застосування пестицидів, в розробку альтернативних методів ведіння сільського господарства — і не приходиться сумніватися, що при накопиченій вже інформації та науковому потенціалі вдалось би отримати ті ж практичні врожаї, що і з пестицидами, але без шкоди для людей та природи. Заважають цьому стереотипи, які підтверджуються рекламною діяльністю виробників пестицидів. “Рекламу” в даному випадку слід розглядати не тільки в прямому розумінні. На кошти хімічних компаній фінансуються окремі дослідження та цілі інститути, які займаються пошуком “доказів безпеки” пестицидів; організуються публікації в засобах масової інформації, які мають за мету переконати в цьому суспільство.
Організацією по продуктах харчування та сільському господарстві Об’єднаних Націй (ФАО) прийнято Кодекс розподілення та використання пестицидів, який забороняє неточну та необґрунтовану рекламу цих речовин — але вибіркове дослідження реклами пестицидів, проведене американськими неурядовими організаціями, відразу виявило багато значних порушень Кодексу.
Колись вважалось, що “витрати на застосування пестицидів окуповуються в 5-12 разів”. Проте ця величина розраховувалась без врахування вартості шкоди, яка наноситься ними природі та здоров’ю людей. Тільки економічний збиток від знешкодження пестицидами комах-запилювачів, який відносно легко розрахувати, складає 30-40 % від отриманого прибутку. Мова йде не тільки про інсектициди — розповсюджений і нині гербіцид 2,4-Д смертельний для бджіл; с іншої сторони, інсектицид ліндан виявився здатним пригнічувати розвиток ячменя. Рибне господарство Азовського басейна з 1952 до 1975 р. втратило риби в результаті отруєння водоймищ більше ніж на 2 млрд. рублів — це теж лише один з найбільш очевидних прикладів.
Скільки-небудь помітно збільшити дієвість пестицидів не вдається в принципі, так як вступає в силу один з базових принципів живої природи — принцип мінливості. Застосування пестициду викликає серед “шкідників” негайний та ефективний відбір саме за ознакою стійкості до даного пестициду. 3-4 покоління потому чисельність враженого виду відновлюється і може катастрофічно збільшитись, якщо його природні вороги виявлять чутливість до даного пестициду (а, знаходячись вище виду-мішені в харчовому ланцюгу, вони виявляться враженими сильніше). Скажімо, малярійні комарі, які стали однією з перших мішень пестицидів і які завжди наводились як приклад одного з головних успіхів хімізації, виробили вже стійкість до всіх пестицидів, які застосовувались проти них, та розповсюдженість хвороби, яка переноситься ними, до 1990-м рр. навіть збільшилась. Інший хрестоматійний приклад — бавовноводи з Перу, одними з перших, ще в середині 1950-х, які стикнулись з неприємними наслідками захоплення отрутохімікатами. Замість семи основних видів “шкідників”, з якими вони починали боротьбу, невдовзі їм прийшлось мати справу з 13-ю, так як внаслідок знешкодження комах-хижаків на сцену вийшли види, які не мали раніше економічного значення, і всі 13 відрізнялись високою стійкістю до пестицидів. На даний час більш 900 видів, які відносяться до всіх гілок живої природи (комахи, кліщі, мікроорганізми, рослини, нематоди та гризуни) володіють стійкістю до тих чи інших пестицидів — і оскільки застосування пестицидів триває, то і чисельність їх, звичайно, продовжує зростати. На території бувшого СРСР стійких видів біля 150. З іншого боку, в Японії в 1965 р. доводилось контролювати на овочевих культурах 473 види “шкідників”, а в 1980 р. — вже 725. Нарешті, більше десятка видів комах розвели стійкість до пестицидів всіх існуючих сьогодні класів. Серед них — таргани, мухи, колорадський жук, капустяна моль.
В результаті спостерігається відсутність реального зв’язку між зростанням застосування пестицидів та урожайністю. Особливо помітно це на прикладі СРСР, де ріст використання пестицидів випереджував ріст урожайності багаторазово. Вартість хімічної обробки сягала іноді 30 % загальної вартості зерна. То саме спостерігалось і в інших країнах, надмірно захоплених хімізацією — нікарагуанська бавовна на початку 1980-х 26 % вартості була зобов’язана пестицидам.
Війна живому
Шкода, яка завдається пестицидами живій природі, не піддається точній оцінці — але цілком точно можна сказати, що вона величезна. Головне значення тут мають два фактори: те, що всі синтетичні пестициди — речовини, чужі живій природі та недоступні метаболічному розкладу і те, що практично всі вони здатні до біоакумуляції, тобто містяться в живих організмах в більших концентраціях, ніж в середовищі. Серед особливо «шкідливих» пестицидів — ДДТ, гептахлор, ГХЦГ, тобто перш за все хлорорганічні пестициди — але не тільки вони. Саме процес біоакумуляції робить практично безглуздим поняття “допустимої дози” отрутохімікатів, так як, застосовані в зовсім малих дозах, вони, тим не менш, будуть накопичуватись в організмах.
Чутливість до пестициду тварин різних видів, навіть близько родинних, може бути досить різна, — і тому, лабораторні випробовування на одному або навіть декількох видах не дають об’єктивних результатів. В біоценозі обов’язково знайдеться хтось, більш чутливий до отрути, ніж лабораторні тварини. Частіше за все тварина не вмирає безпосередньо від отруєння, а ослаблюється ним і стає жертвою хижаків (передаючи в результаті їм токсин), хвороб або суворих природних умов. Природа токсичності пестицидів різноманітна — це може бути канцерогенний або мутагенний ефект, дія на дихальну, ендокринну, імунну, нервову системи. Особливо сильно забруднені пестицидами організми морських тварин. Що стосується наземних ссавців, то вони можуть вражатися пестицидами як “мимохідь”, в результаті сільськогосподарського застосування інсектицидів та гербіцидів, так і цілеспрямовано — наприклад, при знешкодженні гризунів. Особливо ураженим як у ссавців, так і у птахів виявився процес розмножування, адже неспроможність принести здорове та багаточисельне потомство для виду рівнозначно загибелі. Втім, на птахів також сильно діє знешкодження їх харчової бази — комах; так люди “віддячили” своїм старовинним помічникам в справі контролю чисельності “шкідників”.
Що стосується риб, то пестициди — другий після промислового забруднення фактор, який скорочує рибні ресурси багатьох країн. Для риб, зокрема, високотоксичні перетроїдні пестициди третього покоління. У водоймищах пестициди застосовують нечасто — головним чином, їх туди змиває з полів. В США лише в 1988 р. доповнили перевірку нових пестицидів тестом на розчинність; в нас ця характеристика, від якої залежить здатність речовин забруднювати як поверхневі, так і підземні води, не враховується ще й досі. Припускається, що близько 30 % випадків загибелі риб в водоймищах Росії викликано пестицидами, зокрема, гранозаном, який використовується для протруєння зерна. Звичайно, страждають не тільки риби, але й інші жителі водойм, особливо ракоподібні.
Нема чого й казати, що пестициди також порушують природну рівновагу складних ґрунтових екосистем, підриваючи таким чином основи родючості. Гербіциди при їх багаторазовому застосуванні знешкоджують мікроскопічні ґрунтові водорості. В деяких областях Індії та Індонезії таким чином справа дійшла до повної стерилізації, умертвіння ґрунту.
Кожен рік, місяць і день приносять все нові факти дії пестицидів на живу природу, більшість з яких такі, що розробники отрутохімікатів в принципі не могли і не можуть їх передбачити. Складність системної дії на живу природу така, що, для того, щоб відслідкувати всі можливі наслідки, потрібно хіба що бути, як кажуть, Господом Богом.
Хто в природу з пестицидом прийде, той сам від нього й…
Очевидним є, що не уникнув згубної дії пестицидів і сам їх творець. Отруєння людей пестицидами розділяються на гострі та хронічні, і оцінити кількісно інші надзвичайно складно. Хронічні отруєння взагалі поки що не піддаються кількісній оцінці (хоча зрозумілою є їх багаточисельність), що ж стосується гострих, то їх кількість офіційною статистикою різних країн регулярно занижується. За оцінкою американських дослідників, до 40 % людей, професійно пов’язаних з виробництвом та застосуванням пестицидів, судячи по біохімічним показникам крові, мають ознаки серйозного отруєння. Але це не єдина група ризику, яка зазнає небезпеки від дії пестицидів. До них відносяться також люди, які проживають в околицях місць застосування пестицидів; які, отримують пестициди з продуктами харчування; ті, хто п’є воду з джерел, що знаходяться поряд з захороненнями невикористаних та заборонених пестицидів, та інші. Так, в Таджикистані в 1970-х рр. серед людей, які отримали гострі отруєння пестицидами, лише 23,9 % складали ті, хто був пов’язаний з ними професійно. Досить схожі показники для Узбекистану. Обидві ці країни, на той час — республіки Радянського Союзу, відносяться до регіонів повсюдного та особливо масованого застосування пестицидів практично по всій їх території. Через продукти харчування в 1967-72 рр. гостре отруєння отримали в СРСР 3761 людина. Ніяких висновків ні в одному з цих випадків не було зроблено, а дані, хоча і не засекречені, не опубліковані.
