Нам стало відомо, що у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту державного кордону України» (реєстраційний номер 7475). Він передбачає надання в постійне користування частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій земельних ділянок шириною до двох кілометрів уздовж лінії державного кордону з Республікою Білорусь і Російською Федерацією та дозволяє будувати фортифікаційні споруди в усіх категоріях природно-заповідних територій.
ЕПЛ повністю підтримує впровадження заходів, які спрямовані на посилення обороноздатності України, як під час нинішньої війни, так і в майбутньому.
Проте, пропонована 2-кілометрова смуга тільки на кордоні з Білоруссю включає приблизно 65 тисяч гектарів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, у тому числі 25,9 тисяч га – у межах Чорнобильського біосферного заповідника, 6,9 тисяч га – у Рівненському та Поліському природних заповідниках (природоохоронні території із найсуворішим охоронним режимом, де заборонена практично будь-яка господарська діяльність) та ще 10,4 тисячі га – у складі 3-х національних природних парків. При цьому, практично усі ці території являють собою ліси та непрохідні болота – чудові природні перешкоди для просування ворожих військ та ділянки для діяльності українських партизанських загонів.
При цьому досвід нинішнього вторгнення росії показав, що болота самі по собі вже є нездоланною перешкодою для ворожої техніки, а найбільш зручними ділянками для перетину кордону та стрімкого наступу, які, відповідно, потребують серйозного фортифікаційного укріплення, є всі автомобільні та залізничні шляхи. Натомість, облаштування будь-яких фортифікаційних об’єктів на болотах може потребувати їхнього часткового осушення. А це означатиме перетворення таких територій на зручні для ворожих маневрів ділянки.
В сучасній війні, будь-яке стаціонарне укріплення можна знищити, або змусити оборонців покинути його. Водночас, оперативно збудувати шляхи (насипні дамби) через багатокілометрові болота просто неможливо. Якщо тільки ми самі не допоможемо ворогам, попередньо осушивши ці болота. Таким чином, болота є значно суттєвішою перешкодою для ворожого наступу, аніж мережа фортифікаційних споруд на осушеній території.
Що стосується лісів, та у межах прикордонних об’єктів ПЗФ вони значною мірою теж заболочені і не мають розвиненої мережі доріг, а тому теж є перешкодою для активного руху ворожої техніки. Водночас, мережа широких просік у прикордонній смузі може слугувати в якості «автомагістралей» для ворожого прориву. Тому ми вважаємо, що будівництво фортифікаційних об’єктів у прикордонних лісах має передбачати максимальне збереження природного стану лісів, без будівництва мережі доріг та просік, які ведуть від кордону вглиб території України.
Зважаючи на вищесказане, ми вважаємо, що збереження заболочених та заліснених територій на кордонах із РБ і РФ, особливо у межах заповідних об’єктів, має бути одним із пріоритетних завдань при облаштуванні мережі фортифікацій.
Іншою проблемою законопроекту є те, що фактично він не зможе бути виконаний в найближчі роки. Бо вилучення відповідних ділянок та передача їх в постійне користування ДПСУ буде вимагати значних фінансових і ресурсних витрат зараз і в майбутньому.
За даними супутниких знімків та маски покриття ландшафту, в пропоновану до вилучення смугу входять території, 45% яких складають ліси, 24% – поля, а 3000 гектарів – це взагалі забудовані території, в тому числі житлова забудова.
Тобто, йдеться про десятки тисяч ділянок з десятками тисяч власників різної форми власності. Викупити ці ділянки з приватної та комунальної власності, розробити нові проекти землеустрою, створити спеціальні прикордонні лісгоспи для управління лісами, переселити людей – це мільярди гривень і роки часу. Та навіть подальше утримування колишніх полів та сіножатей, лісових ділянок загальною площею десятки тисяч гектарів, вільними від рослинності потребує шалених коштів.
Найкращим підтвердженням нереалістичності цих планів є те, що навіть 30-метрову смугу, яка була передана ДПСУ декілька років тому, досі не змогли належним чином оформити та утримувати у належному стані.
Тому реалізація положень цього законопроекту, крім шкідливих наслідків для природи прямо зараз призведе до витрат мільярдів бюджетних гривень не на оборону держави, а на оформлення декількох сотень тисяч гектарів земель у постійне користування ДПСУ і заробіток фірм, які роблять землевпорядну документацію. А в майбутньому – на утримання персоналу ДПСУ, який буде де-факто займатись господарською діяльністю на вилучених землях. Такий підхід відповідає поглядам на захист державного кордону першої половини ХХ століття, але аж ніяк не ХХІ століття, коли і технології, і військова тактика просунились далеко уперед.
Натомість, ці кошти можна використати для ефективного забезпечення захисту і оборони державного кордону , інших заходів з підвищення обороноздатності держави. І будівництво фортифікаційних споруд відповідно до сучасних уявлень військово-інженерної науки там, де вони будуть найбільш ефективними з військової точки зору (командні висоти, транспортні горловини і вузли, ділянки потенційного розгортання противника, маршрути ймовірного висування), а не просто в 2-кілометровій смузі вздовж кордону. Тоді ліси та інші важкопрохідні природні ділянки будуть нашими союзниками, котрі працюють на нас, і працюють безкоштовно!
