В Україні умови для розвитку малого та середнього бізнесу за незалежними міжнародними оцінками наближаються до найгірших у світі. Займатися виробництвом стало невигідно. Навіщо це робити теперішнім чільникам держави, якщо багата на ресурси земля в умовах повної безконтрольності гарантує швидкий надприбуток.
За цих умов ми все більше і більше втрачаємо залишки виробництва і від експорту напівфабрикатів переходимо до фактичного остаточного вичавлювання з національних надр корисних копалин. Відбувається вилучення ресурсів у будь – який доступний спосіб на догоду тимчасовій фінансовій вигоді кількох сімей з повним ігноруванням інтересів місцевих жителів та народу в цілому.
Відсутній будь – який контроль за використанням надр зі сторони їх фактичного власника – територіальних громад. Більше того, територіальні громади, яким за Конституцією України гарантоване право власності на надра, позбавлені будь – якої можливості реалізації цього права та будь – якої можливості реального контролю за їх експлуатацією. Найкраще це проявляється сьогодні у Житомирській області на українському Поліссі. Видобуток титану з повним нехтуванням екологічними нормами, знищені водойми та ліси, повна відсутність води у колодязях по селах, жодної компенсації громадам завданих збитків. Це замість родючих полів та лісу, чистих водойм.
Тому видобуток в Україні сланцевого газу для нас є питанням технологічно не підготовленим, не вивченим, з врахуванням повного спектру вхідних факторів економічно необґрунтованим.
Що стосується самої технології, то навіть в Україні є розробки, що дозволяють обійти екологічно надзвичайно шкідливий гідророзрив.
