Регіон: Україна
Дата відкриття: жовтень 2011 року
Суть справи: Відстоювання права на доступ до екологічної інформації, якою володіє забруднювач
Суть проблеми:
Прийнятий у 2011 році Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначив екологічну інформацію суспільно необхідною і поклав обов’язок з надання доступу до неї не лише на суб’єктів владних повноважень, але й на суб’єктів господарювання, які такою інформацією володіють. Разом з тим, приватні суб’єкти заперечують цей обов’язок.
Основні факти:
У травні 2011 року ЕПЛ подала до приватного підприємства, яке здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, запит про надання ЕПЛ можливості ознайомитися із документами підприємства про викиди (документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів та звіт з інвентаризації викидів). У відповідь на такий запит забруднювач повідомив, що не вважає запитувану інформацію публічною, а себе відповідно розпорядником такої інформації, і тому відмовляє ЕПЛ у задоволенні запиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 21-1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи та організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей, зобов’язані забезпечувати вільний доступ населення до інформації про стан навколишнього природного середовища. На жаль, до 2011 року законодавство не регулювало процедуру реалізації цього права, і практично скористатися ним було неможливо. Закон України «Про інформацію» в редакції, що діяла до 2011 року, передбачав процедуру подання запитів на інформацію лише до органів державної влади.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», прийнятий у 2011 році, розпорядниками публічної інформації, тобто тими суб’єктами, на кого закон покладає обов’язки з поширення та надання на запит інформації, є не лише суб’єкти владних повноважень, але й суб’єкти господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля (екологічною інформацією). Таким чином, Закон України «Про доступ до публічної інформації» регулює процедуру оформлення, подання та розгляду запитів безвідносно до статусу розпорядника публічної інформації: чи то суб’єкт владних повноважень, чи то суб’єкт господарювання. Будь-який розпорядник зобов’язаний прийняти, зареєструвати і у строк 5 робочих днів розглянути запит про надання публічної інформації.
Оскарження:
А. Національний рівень
У листопаді 2011 року ЕПЛ оскаржила дії забруднювача до господарського суду. Напередодні новорічних свят суд першої інстанції виніс рішення, яким відмовив ЕПЛ у задоволенні позову. Таке ж рішення прийняв і суд апеляційної інстанції. Найголовніше, що ні місцевий, ні апеляційний суд не дали жодної правової оцінки з приводу застосування до спірних правовідносин (громадськість – забруднювач) норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», на який ЕПЛ посилалася у своєму запиті і у всіх наступних процесуальних документах. Даний закон у рішеннях взагалі не згадується, попри те, що цей стратегічний процес був розпочатий саме для вирішення цього юридичного питання.
Вважаючи, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» підлягає до застосування в даній ситуації, та обґрунтовуючи помилковість висновків нижчих судів, ЕПЛ подала касаційну скаргу до Вищого господарського суду України. 08 травня 2012 Вищий господарський суд України виніс постанову, якою скасував рішення двох нижчестоящих судів як помилкових, і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
30 серпня 2012 року Львівський господарський суд, розглянувши справу колегією із трьох суддів, повністю задовольнив позовні вимоги ЕПЛ. Суд визнав за суб’єктами господарювання обов’язок з надання екологічної інформації за запитом і, відповідно, зобов’язав відповідача надати ЕПЛ копії документів, що були предметом спору – матеріалів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів та звіту з інвентаризації викидів.
Таке рішення суду є визначним, адже громадськість нарешті отримала реальний доступ до різного роду проектних та інші документів, які зберігаються на підприємствах, а не в органах влади, що здійснюють нагляду сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя та охорони навколишнього природного середовища.Із текстом рішення можна ознайомитися тут.
Б. Міжнародний рівень
У частині доступу до інформації, якою володіють підприємства, національне законодавство є дещо прогресивнішим, ніж міжнародне.
