У 2013-2014 роках МБО «Екологія-Право-Людина» (надалі – ЕПЛ) боролася у національних судах із урядом часів Януковича, який без екологічної оцінки та жодних консультацій із громадськістю віддав мультинаціональним корпораціям Шелл та Шеврон величезні площі на заході і сході України під видобуток сланцевого газу на умовах угод про розподіл продукції. Програвши більшість процесів на національному рівні, в 2015 році ЕПЛ звернулася до Комітету з дотримання Оргуської конвенції1.
У 2021 році органи конвенції офіційно схвалили рішення про порушення Україною її положень2. Своїм рішення Нарада Сторін конвенції підтвердила, що угоди про розподіл вуглеводнів є рішеннями про допустимість провадження діяльності в розумінні статті 6 Конвенції, а відтак її положення щодо прозорості та участі громадськості мають до них застосовуватися. А Україна ж, засекретивши від громадськості проекти і підписані тексти угод і не допустивши жодних громадських консультацій в процесі їх розробки, порушила права громадськості та свої зобов’язання за Оргуською конвенцією.
У світлі цих висновків Нарада Сторін рекомендувала Україні вжити необхідних законодавчих, нормативних, адміністративних чи інших заходів для виправлення ситуації. До 1 липня 2022 року Україна повинна була надати план дій на виконання рішення, а до 1 жовтня 2023 року – перший докладний звіт про прогрес щодо вжитих заходів та результатів.
Ось вже 3 роки Україна розробляє проєкт плану дій. Розробляє його попри вказівки Комітету з дотримання Оргуської конвенції за закритими дверима. Окрім ЕПЛ, як заявника у справі, із іншими представниками громадянського суспільства ніхто не консультується, проєкт плану назагал не оприлюднюється.
Далі ще гірше: заходи, включені Міндовкіллям до проєкту плану дій, на нашу думку, і близько не є достатніми для виконання рішення про недотримання. Що казати, коли замість напрацювання законодавчих змін із питання, щодо якого Комітет з дотримання чітко висловився, що українська система є неадекватною (висновок Комітету одноголосно схвалений усіма 47 Сторонами Конвенції, включаючи Україну), Міндовкілля планує «надати додаткове обґрунтування», яким довести, що у нас все добре і змінювати нічого не потрібно. Кому і що, доводити? Міндовкілля має усвідомити, що рішення Наради Сторін є остаточним і перегляду не підлягає.
Не затвердивши остаточного плану заходів, Україна влітку 2024 року подала звіт про прогрес у виконанні рішення про недотримання. ЕПЛ як сторона провадження надала свої коментарі до позиції уряду. Вже наприкінці вересня Комітет розглянув цей звіт і в своїх висновках, очікувано, із сумом констатував відсутність прогресу за жодним із пунктів, і наполегливо просив Україну якнайшвидше вжити заходів, адже часу залишилось обмаль3.
Що ж далі? На жаль, наші прогнози з цього приводу песимістичні. Усе іде до того, що на наступній Нараді Сторін (2025 рік) Україна отримає міжнародну санкцію у формі caution (попередження), а далі не за горами і позбавлення нашої держави прав і привілеїв за Конвенцією. Єдина надія на новопризначеного міністра Міндовкілля. Якщо захотіти, то Україну ще можна встигнути витягти із цієї ситуації, куди вона втрапила завдяки чиновникам, які просто не сприймали базових демократичних цінностей і роками ігнорували міжнародні інституції. ЕПЛ, як і завжди, готова співпрацювати з Міндовкіллям з цього питання і допомогти нарешті його розробити рішення на користь довкілля та екологічної демократії.
1 Конвенція Європейської Економічної Комісії ООН про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля
