Для того, аби якісно та ефективно здійснювати збір доказів впливу війни на довкілля, використати такі матеріали у межах кримінального провадження, особливо важливим є розуміння процесу збирання доказів за Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України).
Згідно зі статтею 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
У частині розуміння цих приписів КПК України, варто звернутися до релевантної судової практики. Наприклад, розглянемо постанову Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №204/4521/18 (повний текст за посиланням: http://surl.li/sxqnf). Ця постанова містить такий висновок: «У цьому контексті потрібно зазначити, що відеозапис з місця події був вилучений не шляхом проведення слідчої дії, а шляхом збирання речових доказів, зокрема, подання відеодиску з копією відеозапису з місця події особою, яка не має зацікавленості в даній кримінальній справі. Правова природа подання доказів є іншою, ніж одержання їх шляхом проведення слідчих дій, оскільки подання доказів має наслідком їх отримання, що полягає у прийманні того, що надсилається, надається або вручається, тобто при отриманні певна особа добровільно передає, надає, представляє матеріали слідчому чи прокурору. При отриманні предметів та документів, представлених особою для залучення їх до справи в якості доказів, орган дізнання, слідчий або суд повинні допитати особу, яка подає даний предмет чи документ, з метою з`ясування джерела та обставин їх отримання, потім здійснити огляд цих предметів або документів і процесуально зафіксувати їх отримання».
Тобто, коли ви передаєте доказові матеріали уповноваженим органам варто розуміти таке: 1) це може відбуватися у порядку збирання речових доказів, а Ваш статус має відповідати «особі, яка не має зацікавленості у цій кримінальній справі»; 2) подання доказів має наслідком їх отримання, що полягає у прийманні того, що надсилається, надається або вручається, тобто при отриманні певна особа добровільно передає, надає, представляє матеріали слідчому чи прокурору; 3) якщо ви передаєте зібрані матеріали, то уповноважені особи мають допитати вас, аби встановити джерела і обставини отримання вами цих матеріалів; 4) орган дізнання, слідчий чи суд мають здійснити огляд цих предметів або документів і процесуально зафіксувати їх отримання.
Таким чином, особи, які здійснюють збір доказів впливу війни на довкілля, мають розуміти основні вимоги процесуального закону щодо передачі таких доказів до уповноважених органів. Важливо забезпечити добровільність передачі матеріалів, підтвердити джерела та обставини їх отримання, сприяти процесуальній фіксації цих дій слідчим чи прокурором. При цьому, особливу увагу слід звертати на свій статус як особи, яка не має зацікавленості у кримінальній справі, що забезпечує допустимість наданих доказів. Відповідальний підхід до передачі зібраних матеріалів сприятиме їх визнанню доказами в кримінальному провадженні та забезпечить юридичну силу цих доказів для ефективного документування екологічних злочинів, пов’язаних із війною.
