30-та Конференція сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, що відбулася у бразильському Белені, стала, на наш погляд, однією з найбільш поляризованих у сучасній історії кліматичної дипломатії. Задумана як «конференція правди» та «конференція імплементації», вона мала стати моментом, коли світ визнає масштаби кліматичної кризи та перейде від політичних обіцянок до реальних дій. Але реальність виявилась іншою.
Як вказано у прес-релізі Європейського Парламенту, спроба більш ніж 80 держав, від ЄС до вразливих острівних країн, включити у фінальне рішення дорожню карту відмови від викопного палива, наштовхнулася на жорстку опозицію блоку країн-виробників нафти й газу, зокрема представників BRICS та арабських держав. Формат «мутіран», запропонований президентством Бразилії як простір для колективного узгодження рішень, лише висвітив глибину протистояння: нафтові держави відмовлялися сидіти за одним столом із коаліцією країн, які вимагали згортання викопної енергетики, і у фіналі будь-які згадки про швидкий вихід з ери викопного палива були вилучені із фінального рішення.
Ще до старту переговорів, у межах Саміту лідерів, була ухвалена низка політичних декларацій, які мали задати тон усьому COP30. Серед них: Белемська декларація щодо боротьби з голодом, бідністю та кліматичними ризиками; кілька угод між окремими країнами про підтримку прав корінних народів та їхнього земельного володіння як ключової умови зниження вирубки лісів; заклик до дій щодо інтегрованого управління пожежами й підвищення стійкості до лісових пожеж; зобов’язання «Belém 4X» щодо розвитку чистих джерел енергії; Відкрита коаліція щодо інтеграції вуглецевих ринків та Белемська декларація щодо екологічного расизму.
Одним із найгучніших рішень став запуск фінансового механізму «Tropical Forests Forever Fund», спрямованого на підтримку країн, які дійсно зберігають тропічні ліси. За ініціативи Бразилії механізм отримав підтримку 53 країн, а перші фінансові зобов’язання склали понад 5,5 мільярдів доларів. Варто згадати, що такий розмір підтримки та політична увага до лісів Амазонії та інших тропічних екосистем є безпрецедентними, попри це існують застереження щодо потенційних ризиків контролю, прозорості та участі корінних народів.
Попри очікування, участь корінних народів у Белені виявилась обмеженою. Як вказано Українською кліматичною мережею із посиланням на Коаліцію корінних народів Бразилії, замість очікуваних 2500 акредитовано було лише 360 представників корінних народів, тоді як число лобістів викопного сектору сягнуло 1600 (кожен двадцять п’ятий учасник конференції). Більше того, лобістів викопного сектору було на дві третини більше, ніж делегатів із найбільш уразливих країн світу. У відповідь протягом тижня корінні народи та екологічні рухи проводили низку протестів, а намагання представників корінних народів прорватися до переговорних залів з вимогою припинення руйнування Амазонії призвело до посилення безпекових заходів і фактичної мілітаризації простору COP30.
Паралельно з офіційною конференцією відбувався Народний саміт, який зібрав понад сімдесят тисяч учасників, представників корінних народів, молодіжних і феміністичних рухів, ЛГБТКІ-спільноти, груп, що протистоять екологічному расизму, та багатьох інших. У своїй заключній декларації Народний саміт пов’язав загострення кліматичної кризи зі зростанням рівня авторитаризму, глобальною мілітаризацією і війнами. Утім, документ практично не згадує про росію, що, на наш погляд, демонструє недостатнє розуміння значною частиною міжнародної спільноти колоніального та загарбницького характеру російської політики.
Важливою темою став Фонд Втрат і збитків: було оголошено перший конкурс проєктів на 250 мільйонів доларів, але експертні організації наголосили, що масштаби цього фінансування абсолютно не відповідають реальним потребам. Переговори щодо Глобальної цілі з адаптації знову зіштовхнулися з опором країн Глобальної Півночі, які блокували встановлення чітких фінансових орієнтирів. У результаті був ухвалений великий набір індикаторів адаптації, однак частина з них була ослаблена політичними компромісами.
Переговори щодо справедливої трансформації нарешті дали відчутний результат. Було запропоновано «Белемський механізм дій», що передбачає перехід із соціальною рівністю та безборговим фінансуванням. Група G77+Китай підтримала цей підхід.
Дискусії щодо статті 6 Паризької угоди, механізмів торгівлі викидами, знову підтвердили, що існує суттєвий ризик перетворення карбонових ринків на спосіб уникнення реальних скорочень викидів. Лобі викопних компаній активно просувало пропозиції, які дозволили б компенсувати забруднення через сумнівні вуглецеві кредити, фактично «купуючи право забруднювати».
Варто зазначити, що в українському павільйоні відбулося понад 30 подій за участі уряду, дипломатів, науковців, бізнесу та громадянського суспільства. Українська делегація представила ключові результати кліматичної політики країни: другий національно визначений внесок із ціллю скоротити викиди більш ніж на 65% до 2035 року, дворічний звіт прозорості та довгострокову стратегію низьковуглецевого розвитку. У своїй національній заяві Україна наголосила на величезних екологічних і кліматичних збитках завданих внаслідок російської агресії, які вже відчуваються далеко за межами України.
У підсумку COP30 став дзеркалом світової кліматичної політики: він показав розмитий консенсус, домінування інтересів викопного сектору, обмеження участі корінних народів і недостатність політичної волі до змін. Але він також показав силу тих, хто наполягає на кліматичній справедливості, науково обґрунтованих рішеннях і центральній ролі прав людини. Україна в цьому процесі має виступати як активний і відповідальний учасник глобальної кліматичної політики; той, хто поєднує боротьбу за свободу з побудовою зеленої та стійкої економіки.
