19 березня 2026 року Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування, під головуванням голови комітету Олега Бондаренка, розглянув проєкти нового Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного), зокрема:
1) основний проєкт 14394 від 22.01.2026 р. розроблений за ініціативи і авторства Голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука та
2) альтернативний проєкт 14394-2 від 06.02.2026 р. народного депутата Володимира Крейденка.
Засідання комітету відбулося в онлайн-форматі за участі народних депутатів, представників центральних органів виконавчої влади, експертів і громадськості. ЕПЛ представляли юристи, адвокати, Марта Панькевич, та Юлія Францішкевич-Вирста.
Розпочалося засідання з короткого огляду основного проєкту, який представив Михайло Хоменко, зосередившись на ключових нормах, ідеях концепції та структурі проєкту.
Наступним виступив Володимир Крейденко. У своїй доповіді він окреслив основні положення документа, приділивши особливу увагу екологічним аспектам, що мають значення для розгляду в межах профільного комітету.
У ході засідання стало очевидно: йдеться не про технічне оновлення законодавства, а про глибоку зміну логіки правового регулювання. Представник голови ВРУ, як один із розробників основного проєкту презентував проєкт нового ЦКУ як системне оновлення цивільного права, зокрема повернення до моделі «книг» та запровадження нової Книги 9, яка має визначити публічність прав. Саме ця книга фактично задає нові “правила гри” для всього цивільного обороту.
Зміст Книги 9 означає радикальну зміну підходу: право існує не тому, що воно встановлене законом, а тому, що воно відображене у реєстрі. Якщо певні обмеження, статус або спеціальний режим використання не внесені до реєстру — для третіх осіб вони не існують. Таким чином, реєстр перестає бути інструментом обліку і перетворюється на джерело правової реальності. Якщо раніше реєстр був способом фіксації прав, то тепер він перетворюється на умову їх існування. Відповідно, усе, що не внесене до реєстру, для цивільного обороту ніби “зникає”.
У теорії це виглядає як гарантія правової визначеності. Але в українських реаліях це означає протилежне. Адже реєстри не є повними: значна частина земель водного фонду, лісового фонду, обмежень у використанні земель, природоохоронних статусів просто не відображена належним чином. І в такій ситуації Книга 9 фактично легалізує прогалини держави — але вже за рахунок публічного інтересу.
Особливо небезпечним є те, як ця логіка поєднується з інститутом добросовісного набувача. Якщо раніше це був інструмент захисту особи, яка не знала і не могла знати про порушення, то тепер він перетворюється на юридичний “щит” для будь-якого набуття, здійсненого на підставі реєстру. І не має значення, що за законом ця земля є лісом, прибережною смугою чи територією з особливим режимом — якщо цього немає в реєстрі, це не працює.
Фактично виникає парадоксальна ситуація: держава сама не внесла обмеження до реєстру — і за це ж вона втрачає право захищати свою власність. Більше того, у поєднанні з іншими положеннями про строки звернення до суду та необхідність внесення застави, держава отримує не просто ослаблення, а фактичне блокування механізмів повернення незаконно відчужених земель.
Всі ці ризики обговорювались під час засідання комітету. Представники центральних органів виконавчої влади вказали на низку критичних неузгодженостей. Зокрема, було наголошено, що запропоновані положення не узгоджуються із Земельним та Водним кодексами і потребують одночасного внесення змін до них. Держводагентство звернуло увагу на небезпеку передачі у приватну власність штучно створених земельних ділянок і можливість їх забудови, що суперечить базовим принципам водного законодавства . Більше того, було прямо зазначено, що через окремі норми відкривається можливість узаконення самочинного будівництва через суд, що фактично створює легальний механізм обходу законодавства.
Окремо представники МВС та ДСНС наголосили на ризиках втрати контролю над об’єктами цивільного захисту — захисними спорудами, укриттями — які можуть бути виведені з державної власності або приватизовані через механізми добросовісного набуття. Таким чином, йдеться не лише про довкілля — під загрозою опиняються і базові елементи безпеки.
Показовою у цьому контексті стала позиція голови Комітету Олега Бондаренка, який наголосив, що такі зміни не можуть відбуватися фрагментарно. За його словами, оновлення законодавства має здійснюватися комплексно, системно і одночасно — з урахуванням усіх пов’язаних галузей. Інакше новий Цивільний кодекс неминуче вступить у конфлікт із земельним, водним, природоохоронним законодавством і створить правовий хаос. Вказана позиція була також підтримана і озвучена Олександром Краснолуцьким, заступником міністра економіки, довкілля та сільського господарства України.
Під час засідання юрисконсульт Марта Панькевич висловила позицію ЕПЛ щодо запропонованих проєктів ЦКУ, зокрема, зазначила, що: «ЕПЛ підтримує всі зауваження щодо необхідності належного захисту природоохоронних територій та дотримання режиму використання земель, озвучені попередніми доповідачами. Окремо наголошуємо, що у проєкті Цивільного кодексу України фактично дублюються положення Закону України про внесення змін до Цивільного кодексу щодо посилення захисту прав добросовісних набувачів, прийнятого рік тому, які встановлюють строк звернення до суду не більше 10 років та необхідність внесення так званого депозиту – бюджетних коштів у розмірі ринкової вартості ділянки. Такі обмеження значно ускладнюють, а іноді і унеможливлюють, звернення прокуратури до суду з вимогою повернення незаконно переданих земель державної чи комунальної власності у приватну, позбавляючи державу ефективних механізмів захисту від недобросовісних набувачів. На практиці такі умови призводять до протилежного ефекту — створюють додаткові гарантії для недобросовісних набувачів. Обмеження не поширюються на землі природно-заповідного фонду. Водночас для земель водного та лісового фонду такі винятки відсутні як у чинному законодавстві, так і в проєкті Цивільного кодексу, зокрема статті 495 основного проєкту.
У зв’язку з цим вважаємо за необхідне: переглянути відповідні положення проєкту Цивільного кодексу та відновити ефективні правові інструменти для захисту інтересів держави, зокрема щодо повернення у державну та комунальну власність незаконно відчужених земель водного та лісового фонду».
Нагадаємо, що детальнішне про цей закон та його ризики ми писати тут.
Однак представник автора основного проєкту ЦКУ Олександра Стефанчука Михайло Хоменко відверто признав, що ст. 495 проєкту ЦКУ «Особливості витребування державного та комунального майна від добросовісного набувача» – це політичне рішення і реальні автори на його редакцію впливу не мають.
Варто зазначити, що найбільш чіткі зауваження від представників влади з цього приводу прозвучали від представника Уповноваженого з прав людини Олени Колобродової. Всі інші представники ЦОВВ, в тому числі і Генпрокуратури і Водагентства дуже загально згадали про норми щодо прав добросовісних набувачів. Відчувалося, що вони бояться, або не хочуть висловлювати гостру позицію, знаючи про політичний контекст цих норм.
За результатами обговорення Комітет прийняв рішення про необхідність значного доопрацювання проєктів. Це рішення виглядає закономірним: у нинішньому вигляді проєкт не просто потребує технічних правок — він потребує переосмислення базових підходів. Без цього існує реальний ризик, що новий Цивільний кодекс не посилить правову систему, а навпаки — стане інструментом втрати державного контролю над природними ресурсами.
