У цьому дайджесті ми прагнемо висвітлити ключові аспекти транспозиції acquis ЄС у сфері охорони довкілля та кліматичної політики у рамках двосторонніх перемовин про вступ України до ЄС. Проаналізовано нормативно-правові акти, які спрямовані на гармонізацію національного законодавства з європейськими стандартами, а також висвітлено досягнення, актуальні виклики та перспективні напрями подальшого вдосконалення екологічної політики та законодавства України у процесі її наближення до вимог ЄС.
Проєкт Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження норм права Європейського Союзу та удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства та сфері аквакультури” № 15040-1 від 03.03.2026
Законопроєкт № 15040-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження норм права Європейського Союзу та удосконалення державного регулювання в галузі рибного господарства та сфері аквакультури» має на меті цифровізувати галузь та привести її до стандартів Спільної рибогосподарської політики ЄС, проте запропоновані зміни до законів про природно-заповідний фонд, рибне господарство та аквакультуру містять низку дискусійних норм.
Зміни до статті 91 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» запроваджують нову модель регулювання, яка фактично вилучає водні біоресурси із загальної системи охорони заповідних територій. Чинний на сьогодні механізм передбачає, що спеціальне використання будь-яких природних ресурсів у межах ПЗФ регулюється виключно профільним законом про заповідний фонд. Дозволи на таку діяльність видаються видаються :
місцевими радами за погодженням з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями – у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;
обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища – у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (крім мисливських тварин).
Таким чином, процедура є суворо централізованою в екологічній вертикалі, а ліміти вилову затверджуються на основі подань адміністрацій обʼєктів природно-заповідного фонду та підприємствами, установами чи організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об’єкти.
Пропонована законопроєктом модель радикально змінює цей порядок для водних біоресурсів загальнодержавного значення. Новий механізм передбачає, що Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства і надалі затверджуватиме ліміти, однак сам порядок використання ресурсів та видача дозволів на промисловий чи дослідний вилов переходять до компетенції Держрибагентства. Більш того, процедурні відносини тепер визначатимуться не законом про ПЗФ, а законом про рибне господарство. Відповідно, водні обʼєкти, що охороняються, в частині рибальства фактично прирівнюються до звичайних рибогосподарських об’єктів. Таке розмежування створює конфлікт інтересів, оскільки адміністрації об’єктів ПЗФ можуть втратити реальну можливість блокувати вилов, який загрожує цілісності екосистем.
Зміни до статті 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» вводять ризиковане поняття «нелімітовані водні біоресурси», під якими розуміють види, вилов яких нібито не може загрожувати їхнім запасам. Статті 8 та 9 дають Держрибагентству право самостійно визначати перелік таких видів. Це створює загрозу неконтрольованого вилову так званих малоцінних видів риб, які насправді є фундаментом харчових ланцюгів для цінніших хижаків та птахів.
Зміни до Закону України «Про аквакультуру» демонструють прагнення до інтенсифікації виробництва, але часом ігнорують біологічну етику. Стаття 5 надає право господарствам самостійно регулювати чисельність великого баклана (Phalacrocorax carbo), включаючи знищення яєць у гніздах. Оскільки баклани часто гніздяться колоніально разом із рідкісними чаплями та пеліканами, безконтрольне втручання може призвести до випадкового знищення червонокнижних птахів. Отже, право приватних осіб на знищення популяцій птахів несе пряму загрозу орнітологічному різноманіттю України та може порушувати міжнародні зобов’язання держави за Бернською конвенцією та іншими Директивами ЄС щодо охорони довкілля.
Найбільш небезпечним наслідком законопроєкту може стати прихована зміна до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля». Пропонується підняти поріг продуктивності для обов’язкового проходження процедури ОВД з 10 до 1000 тонн риби на рік. Це фактично виводить рибні господарства з-під екологічного нагляду. Наслідком такої зміни може стати неконтрольована евтрофікація водойм через надлишок кормів та забруднення води ветеринарними препаратами, оскільки підприємства більше не будуть зобов’язані доводити безпечність своєї діяльності для довкілля.
Варто також розглянути і позитивні зміни законопроєкту. Перш за все, запровадження Єдиної державної електронної системи та електронної карти водних об’єктів створює умови для високого рівня прозорості та простежуваності. Глибока інтеграція з нормами права ЄС дозволяє Україні розраховувати на ширший доступ до європейських ринків та фінансових інструментів підтримки. Важливим економічним фактором є впровадження механізму контрактів, де держава гарантує викуп молоді риб для зариблення, що знімає фінансові ризики для інвесторів та сприяє відновленню біоресурсів. Позитивним також є фокус на кліматично стійких технологіях в аквакультурі та залучення незалежної академічної науки до встановлення лімітів вилову.
Разом із тим, вищезазначені аспекти нівелюються змінами, що можуть мати значні негативні наслідки для біорізноманіття. Таким чином, рекомендуємо переглянути рішення щодо підняття порогу ОВД для аквакультури, зберігши контроль за підприємствами, аби уникнути масового забруднення водойм. Важливо законодавчо закріпити за адміністраціями ПЗФ та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства право вето на видачу дозволів Держрибагентством у межах природно-заповідних територій, щоб зберегти пріоритет охорони природи над її експлуатацією. Повноваження щодо визначення переліку нелімітованих видів риб мають базуватися виключно на багаторічних даних державного моніторингу та погоджуватися з НАН України для запобігання трофічному розбалансуванню екосистем. Нарешті, будь-які заходи з регулювання чисельності птахів повинні здійснюватися виключно гуманними методами під суворим державним екологічним наглядом, щоб гарантувати дотримання міжнародних зобов’язань України у сфері захисту фауни.
Проєкт Стратегії розвитку галузей промисловості на основі корисних копалин та компонентів стратегічного та критичного значення від 05.03.2026 року
Положення цієї стратегії загалом відображають поступове формування державної кліматичної політики та її узгодження з європейськими підходами, зокрема відповідно до Регламенту (ЄС) 2018/1999. Документ чітко визначає кількісні цілі (скорочення викидів понад 65%, розвиток ВДЕ, зниження імпортозалежності) та поєднує їх із довгостроковими орієнтирами енергетичного переходу, включаючи кліматичну нейтральність до 2050 року. Позитивом є також інтеграція політики адаптації до зміни клімату, яка розглядається як невід’ємна частина енергетичного планування, з урахуванням ризиків для інфраструктури, попиту на енергію та стабільності енергосистеми.
Водночас екологічна складова цієї стратегії залишається недостатньо операціоналізованою. Хоча передбачено розвиток адаптаційної політики та врахування кліматичних ризиків у секторальному плануванні, відсутні чіткі механізми інтеграції вимог збереження біорізноманіття, екосистемних обмежень і сталого природокористування. Зв’язок із національними екологічними стратегіями (зокрема щодо адаптації до зміни клімату) носить радше декларативний характер і не підкріплений конкретними індикаторами або обов’язковими вимогами для секторів енергетики та інфраструктури.
Крім того, стратегія значною мірою орієнтована на досягнення енергетичних і кліматичних цілей, але не забезпечує балансу з природоохоронними пріоритетами, особливо в контексті післявоєнної відбудови та розвитку інфраструктури. Інституційні обмеження (зниження спроможності органів влади, фінансові ризики) додатково ускладнюють реалізацію екологічної складової політики. У підсумку, стратегія є важливим кроком до системної кліматичної політики, однак потребує посилення через встановлення обов’язкових екологічних критеріїв, інтеграцію процедур оцінки впливу та чітке врахування питань збереження біорізноманіття.
Проєкт наказу Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України «Про затвердження Вимог до структури Національного плану з енергетики та клімату» від 16.03.2026 року
Проєкт наказу Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України «Про затвердження Вимог до структури Національного плану з енергетики та клімату» визначено як такий, що розроблено на виконання вимог частини четвертої статті 10 Закону України «Про основні засади державної кліматичної політики», пункту 6 Порядку підготовки національного плану з енергетики та клімату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.01.2026 року № 3, та з метою встановлення єдиних вимог до структури Національного плану з енергетики та клімату на період до 2030 року, схваленого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.06.2024 року № 587, з врахуванням норм актів Європейського Союзу.
Вимоги, що пропонуються до затвердження, мають чітку, логічно вибудувану структуру, що охоплює цілі, політики, аналітичну основу та оцінку впливу, і передбачають інтеграцію кліматичних зобов’язань відповідно до Паризької угоди. Сильною стороною таких є вимога до прогнозування, міжсекторальної узгодженості політик та врахування макроекономічних і соціальних ефектів, що відповідає європейським підходам до стратегічного планування.
Водночас документ має суттєві прогалини з екологічної точки зору. Насамперед відсутня пряма вимога інтеграції процедур стратегічної екологічної оцінки та оцінки впливу на довкілля, що створює ризик формального врахування екологічних аспектів. Екологічна складова загалом має декларативний характер: не встановлено обов’язкових індикаторів, критеріїв чи обмежень щодо впливу на біорізноманіття, землекористування або екосистеми. Особливу увагу викликає стимулювання біоенергетики без достатньо чітких вимог сталості, що може призвести до негативного впливу на ліси та сектор ЗЗЗЛГ.
Крім того, положення щодо участі громадськості та консультацій не деталізують процедурні гарантії, що обмежує реальну залученість екологічних стейкхолдерів. У частині розвитку енергетичної інфраструктури екологічний компонент оцінки витрат і вигід не конкретизований, що створює ризики його формального застосування. У цілому документ формує необхідну технічну основу для НПЕК, однак потребує доопрацювання шляхом закріплення обов’язковості інтеграції з СЕО та ОВД, встановлення чітких екологічних індикаторів та інтеграції вимог щодо збереження біорізноманіття.
Проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Національного плану з енергетики та клімату на період до 2030 року» від 17.03.2026 року
Проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Національного плану з енергетики та клімату до 2030 року загалом спрямований на актуалізацію цілей і політик відповідно до Регламент (ЄС) 2018/1999 та зобов’язань у межах Енергетичного Співтовариства. Позитивом є конкретизація цільових показників (зокрема скорочення викидів понад 65% до 2030 року, розвиток ВДЕ, зниження імпортозалежності), а також перехід до сценарного моделювання (WEM/WAM), що відповідає європейській практиці планування. Документ також розширює перелік політик і заходів, включаючи декарбонізацію транспорту, управління відходами (зокрема уловлювання біогазу) та справедливу трансформацію вугільних регіонів, що свідчить про більш системний підхід до кліматичної політики.
Водночас екологічна складова змін залишається недостатньо інтегрованою. Хоча передбачено запровадження критеріїв сталості для біоенергетики, це поки що лише окремий захід без системного механізму контролю та оцінки впливу на екосистеми. У документі відсутня пряма вимога застосування стратегічної екологічної оцінки до оновленого НПЕК, що створює ризик формального врахування екологічних наслідків. Крім того, збережено підходи, які допускають спрощення екологічних процедур для енергетичної інфраструктури в умовах воєнного стану, що може призводити до накопичення довгострокових екологічних ризиків.
У підсумку, проєкт змін покращує кліматичну та енергетичну узгодженість політики та наближує Україну до цілей Паризької угоди, однак не забезпечує належної екологічної збалансованості. Ключовими недоліками залишаються відсутність обов’язкових екологічних індикаторів, слабка інтеграція питань біорізноманіття та недостатня процедурна гарантія участі громадськості. Без усунення цих прогалин існує ризик, що реалізація оновленого НПЕК супроводжуватиметься негативним впливом на довкілля, який не буде належним чином попереджений або компенсований.
