Верховний Суд у справі № 420/7940/20 розглянув спір щодо правомірності припису Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу, яким ТОВ «Південний перевалочний комплекс» було зобов’язано, зокрема, пройти процедуру оцінки впливу на довкілля щодо нафтобази, яка фактично розцінювалась як автозаправна станція для власного автотранспорту. Ключовим у цій справі стало питання, з якого саме моменту у суб’єкта господарювання виникає обов’язок пройти оцінку впливу на довкілля: з фактичного початку використання об’єкта чи ще на стадії його планування і спорудження. Верховний Суд підтримав підхід апеляційного суду та підтвердив, що процедура ОВД має превентивний характер і повинна здійснюватися до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.
Деталі:
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ТОВ «Південний перевалочний комплекс» на постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду у справі за позовом до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу про визнання протиправним та скасування припису (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105973599).
Спір виник після проведення Держекоінспекцією Південно-Західного округу позапланової перевірки ТОВ «Південний перевалочний комплекс», за результатами якої було складено акт та винесено припис № 18/14 від 19.02.2020. У приписі Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу зобов’язала підприємство отримати дозволи на викиди забруднюючих речовин для низки об’єктів і обладнання, заповнювати статистичну звітність за формою 2-ТП (повітря), а також підготувати звіт з оцінки впливу на довкілля та отримати висновок з ОВД щодо нафтобази, яка, за висновком Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу, фактично є автозаправною станцією для власного автотранспорту. Не погодившись із цим приписом, ТОВ «Південний перевалочний комплекс» звернулося до суду з вимогою про його скасування.
Рішення суду першої інстанції
Одеський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю. Суд дійшов висновку, що припис є необґрунтованим, оскільки в акті перевірки не було конкретизовано, які саме речовини надходять в атмосферне повітря внаслідок роботи зазначених об’єктів, чи є ці речовини забруднюючими, у яких обсягах здійснюються викиди, а також не було визначено тип і хімічний склад забруднюючих речовин.
Крім того, суд зазначив, що значна частина обладнання, зазначеного в акті перевірки та приписі, не входить до переліку устаткування, для якого розробляються нормативи граничнодопустимих викидів. Також суд не встановив обов’язку ТОВ «Південний перевалочний комплекс» подавати статистичну звітність за формою 2-ТП (повітря).
Щодо пункту 3 припису суд першої інстанції вказав, що відповідач не довів, які саме паливно-мастильні матеріали перебували в металевих ємностях, у яких обсягах вони там знаходилися, а також не надав доказів того, що в цих ємностях зберігалося саме викопне паливо чи продукти його переробки та що таке паливо використовувалося в господарській діяльності товариства. З огляду на це суд визнав незаконним і цей пункт припису.
Рішення апеляційного суду
П’ятий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково. Апеляційний суд визнав протиправними та скасував лише пункти 1 і 2 припису, а в частині пункту 3, який стосувався обов’язку пройти процедуру оцінки впливу на довкілля, у задоволенні позову відмовив.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» така оцінка має проводитися до прийняття рішення про провадження планованої діяльності. Йдеться про діяльність, яка включає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію об’єктів або інше втручання в природне середовище. Тому факт того, чи зберігалися паливно-мастильні матеріали в ємностях на момент перевірки, не має визначального значення для встановлення обов’язку пройти ОВД. На думку апеляційного суду, цей обов’язок виникає ще до спорудження відповідного об’єкта.
Апеляційний суд дійшов висновку, що товариство не підготувало звіт з ОВД і не отримало висновок з ОВД до спорудження нафтобази, яка за своїми характеристиками підпадає під другу категорію видів планованої діяльності, що можуть мати значний вплив на довкілля. Саме тому пункт 3 припису був визнаний правомірним.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі товариство просило скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову щодо пункту 3 припису та залишити у силі рішення суду першої інстанції. Скаржник стверджував, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 1 і 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» у подібних правовідносинах.
Основний аргумент товариства зводився до того, що воно не здійснює господарську діяльність, пов’язану зі зберіганням палива, а тому не повинно проходити процедуру ОВД. Позивач зазначав, що його основним видом діяльності є надання в оренду вантажних автомобілів, а відсутність фактичного зберігання палива підтверджується матеріалами справи. На думку скаржника, обов’язок проходити ОВД не може виникати лише з факту наявності металевих ємностей, без наміру здійснювати відповідну діяльність.
Правова позиція Верховного Суду
Верховний Суд перевірив рішення апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги та погодився з його висновками. Суд зазначив, що Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» визначає ОВД як обов’язкову процедуру, яка проводиться у процесі прийняття рішення про провадження планованої діяльності. Закон прямо передбачає, що така діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про її провадження. При цьому планована діяльність включає не лише експлуатацію об’єкта, а й його будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення та інше втручання в природне середовище.
Верховний Суд звернув увагу, що поверхневе чи підземне зберігання викопного палива або продуктів його переробки об’ємом 15 кубічних метрів і більше віднесено до другої категорії видів планованої діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають ОВД.
Суд підкреслив, що обов’язок пройти ОВД пов’язаний не з моментом фактичного використання об’єкта або зберігання в ньому палива, а з моментом планування та спорудження об’єкта, який потенційно може мати значний вплив на довкілля. Саме тому встановлення чи невстановлення факту зберігання паливно-мастильних матеріалів під час перевірки не впливає на наявність у підприємства обов’язку пройти процедуру ОВД.
Верховний Суд погодився з тим, що в цій справі втручання в природне середовище вже відбулося шляхом будівництва об’єкта, який може мати значний вплив на довкілля. Відтак відсутність наміру фактично використовувати об’єкт для зберігання палива не звільняє товариство від обов’язку пройти ОВД, оскільки ця процедура має бути здійснена до початку будівництва або створення такого об’єкта.
Суд зазначив, що висновок з оцінки впливу на довкілля є ключовим документом у процедурі погодження планованої діяльності, який враховується при ухваленні рішень органами влади і може впливати на можливість отримання інших дозвільних документів. Тому, відсутність такого висновку на етапі спорудження автозаправної станції свідчить про порушення вимог Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
Посилання скаржника на іншу постанову Верховного Суду у справі №5 80/1078/19 було відхилене, оскільки обставини тієї справи були іншими: там йшлося про позов Держекоінспекції щодо застосування заходів реагування, а не про оскарження припису самим суб’єктом господарювання.
Крім того, Верховний Суд окремо нагадав, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази, встановлювати нові обставини чи перевіряти їх повторно, а здійснює перегляд лише в межах правильності застосування норм права.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права і не допустив порушень процесуального права. У зв’язку з цим, касаційну скаргу ТОВ «Південний перевалочний комплекс» залишено без задоволення, а постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2021 року без змін.
Отож, Верховний Суд підтвердив, що обов’язок пройти процедуру оцінки впливу на довкілля пов’язується не з фактичним використанням об’єкта на момент перевірки, а з самим фактом планування і спорудження об’єкта, який може мати значний вплив на довкілля. Суд наголосив, що ОВД є обов’язковою процедурою, яка повинна бути проведена до початку будівництва або іншого втручання у природне середовище. Відтак, відсутність наміру фактично експлуатувати об’єкт, як то нафтобаза де зберігається паливо, не звільняє суб’єкта господарювання від обов’язку проходження процедури ОВД згідно вимог Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
