30 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 361/3406/18 за позовом прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади м. Бровари до Броварської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Спір виник у зв’язку з передачею у приватну власність земельної ділянки, яка, за твердженням прокурора, накладається на прибережну захисну смугу водних об’єктів та належить до земель водного фонду. Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з доводами прокурора та задовольнили позов, однак Верховний Суд дійшов висновку про необхідність нового апеляційного розгляду через неповне дослідження обставин справи.
Деталі:
30 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу № 361/3406/18 за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади Броварської міської ради Броварського району Київської області до Броварської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127138363).
Прокурор звернувся до суду, зазначаючи, що рішенням Броварської міської ради від 26 липня 2007 року № 398-24-05 ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі цього рішення 09 серпня 2007 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:064:0500.
Прокурор вказував, що рішення міської ради було прийнято всупереч вимогам статей 20, 21, 60, 61 ЗК України та статей 88, 89 ВК України, оскільки спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель водного фонду та накладається на прибережну захисну смугу озер. На підтвердження цього прокурор посилався на інформацію КДПГККГС «Київгеоінформатика» від 04 січня 2018 року із відповідними схемами накладення земельної ділянки на землі водного фонду.
Також прокурор зазначав, що Броварська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення, діяла всупереч інтересам територіальної громади, а тому виникли підстави для представництва інтересів держави прокурором у суді.
У зв’язку з цим прокурор просив: визнати незаконним і скасувати рішення Броварської міської ради від 26 липня 2007 року № 398-24-05 у частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки; витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 3210600000:00:064:0500 на користь територіальної громади м. Бровари.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, позов було задоволено.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що прокурором доведено: спірна земельна ділянка передана у приватну власність за рахунок земель водного фонду та накладається на прибережну захисну смугу озер, а тому її передача суперечить статті 19 Конституції України, статтям 20, 58, 59, 60, 61, 84, 122 ЗК України та статтям 86, 88, 89 ВК України.
Крім того, суди зазначили, що міська рада, яка повинна була захищати інтереси територіальної громади, сама порушила ці інтереси, а тому прокурор мав право представляти інтереси держави у цій справі.
Броварська міська рада подала касаційну скаргу у якій зазначала, що суди неправильно оцінили докази. Зокрема, міська рада вказувала, що: висновок експерта № 12/18 від 22 лютого 2018 року не стосується спірної земельної ділянки; листи управління водних ресурсів та «Київгеоінформатики» містять суб’єктивну і непідтверджену інформацію; у справах № 911/431/18 та № 911/429/18 суди вже дійшли висновку, що відповідні водні об’єкти не є озерами; ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи.
Верховний Суд зазначив, що чинним законодавством встановлено особливий правовий режим земель водного фонду. Суд навів положення статей 58–61 ЗК України та статей 88–89 ВК України, відповідно до яких прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, а землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, прямо передбачених законом.
Суд також наголосив, що у спорах щодо земель прибережних захисних смуг держава може захищати публічний інтерес у збереженні безпечного стану довкілля, непогіршенні екологічної ситуації та використанні власності не на шкоду людині й суспільству.
Водночас, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно встановили факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
Суд звернув увагу, що: суди не зазначили, яким чином викопіювання з топографічних планів, ортофотопланів та космічної зйомки підтверджують належність водних об’єктів саме до озер; висновок експерта № 12/18 був складений щодо інших земельних ділянок, а не щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210600000:00:064:0500; у справах № 911/429/18 та № 911/431/18 цей експертний висновок уже оцінювався судами та був відхилений, зокрема через наявність паспортів водних об’єктів, які свідчили про належність водойм до ставків, а не озер.
Верховний Суд наголосив, що судами не було вирішено ключові питання: до якого виду водних об’єктів належать водойми поруч зі спірною земельною ділянкою озера чи ставки; чи перебуває земельна ділянка, з урахуванням виду водного об’єкта у межах прибережної захисної смуги та чи належить вона до земель водного фонду.
Суд зазначив, що саме по собі розміщення земельної ділянки поруч із водними об’єктами не заперечується, однак визначення виду водного об’єкта має істотне значення для встановлення розміру прибережної захисної смуги.
За результатами розгляду Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги. Постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи.
Отож, у цій справі Верховний Суд підтвердив особливий правовий режим земель водного фонду та наголосив, що прибережні захисні смуги перебувають під посиленою охороною держави, а втручання держави у право приватної власності може бути виправданим необхідністю захисту публічного інтересу у сфері захисту довкілля.
Водночас, Суд звернув увагу, що для вирішення спорів щодо належності земельної ділянки до земель водного фонду недостатньо лише констатувати її розташування поблизу водного об’єкта. У таких справах необхідним є належне встановлення виду водного об’єкта (озеро чи ставок), а також визначення меж прибережної захисної смуги з урахуванням вимог земельного та водного законодавства.
Оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам та не встановили цих ключових обставин, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд.
