25-27 червня команда ЕПЛ провела обстеження гірського масиву Свидовець у Карпатах. Цей масив все ще має одні з найбільш збережених природних комплексів в Українських Карпатах, надзвичайно цікаву геологічну будову та озера льодовикового походження, які мають статус гідрологічних пам’яток природи. На Свидовці наявне велике різноманіття червонокнижних видів рослин і тварин. Цей масив неодноразово опинявся під загрозою руйнування: спочатку тут планували побудувати гірськолижний мегакурорт на кшталт «Буковелю», наступною пропозицією стало забудувати Свидовець вітряними електростанціями. Обидві ідеї виглядають однаково згубно для гір. Також Свидовець останнім часом є місцем розгортання скандалів, пов’язаних з руйнуванням природи джиперами, квадроциклістами, мотоциклістами та «туристами» на вантажних автомобілях, перероблених під перевезення пасажирів.
Для збереження цієї унікальної екосистеми від зазіхань недоброчесного бізнесу різного рівня, ЕПЛ вже третій рік підряд проводить польові дослідження з виявлення місць існування та зростання рідкісних та зникаючих видів з метою створення Національного природного парку «Вільний Свидовець».
На Свидовці вже існує найвищий гірськолижний курорт в Україні «Драгобрат», який поступово збільшується через будівництво нових готелів, туристичне навантаження зростає взимку та влітку. Дорогу на хребет видно здалеку довгою раною з ерозійними вимоїнами, яка роками не загоюється. Перший пункт – так звана «Перемичка», сідловина між горами, на якій закінчується канатна дорога. Поруч гора Стіг. Зі південного схилу Стогу завжди било потужне джерело, з якого туристи запасались водою для довгих мандрівок. Цього року воно сухе, трохи води тільки просочується крізь землю. Туристи, що проходять повз, кажуть, що воду забрав якийсь готель. Тому більше її немає. Чи так це насправді, перевірити не вдалося. Але відсутність води тут може становити загрозу для піших туристів, котрі розраховують на поповнення запасів води саме тут. Цей рік особливо посушливий, сніжники на хребті розтанули (раніше їх можна було побачити ще в серпні). Вдалося знайти лише рештки одного в котловині Ворожески.
Прямуємо траверсом повз Карачунєску. Нас обганяють важкі машини з «туристами», які прямують, зазвичай, до двох найпопулярніших точок огляду – оглядового майданчика високогірного карового озера Ворожеска та на береги озера Герашаски. В очі кидаються шрами гір – полоси зруйнованого позашляховиками, вантажівками, квардроциклами і мотоциклами рослинного покриву і ґрунту. Щороку їх більшає, бо ніхто дороги не підтримує: як тільки роз’їздять до неможливості руху, збоку прокладається інший. А на загоювання йдуть десятки і навіть сотні років, і то за умови, що більше жодного проїзду техніки по цих ділянках не відбуватиметься.
Ерозійна вимоїна від неконтрольованого проїзду транспорту по Свидовецькому хребту
Оминаємо гору Великий Котел. Тут наші експедиції працювали в попередні роки. По дорозі заходимо на «тритонові» озера неподалік маршруту – цілий каскад озер та численних джерел. Озера рясно заселені червонокнижними тритонами – альпійськими і карпатськими. По дорозі відмічаємо чисельні червонокнижні рослини тирлич кінчастий та орхідеї. Це важливі високогірні водно-болотні угіддя які потребують охорони та збереження.
Далі проходимо повз оглядовий майданчки на озеро Ворожеска, що на кілька сот метрів височіє над озером. Тут стикаємось з джиперами: фотографії на фоні, зверху літає дрон, збоку стоїть позашляховик. На оглядовому майданчику купа сміття: пляшки, пачки від цукерок і сигарет. Спостерігаємо, чи заберуть сміття так звані туристи з джипу. Не забрали. Катерина пропонує взяти нам. Відмовляю, наголошуючи, що можемо забрати після повернення, а поки нам, пішим, у яких ще 20 км шляху попереду, краще поберегти сили. Озеро внизу – блакитне, холодне і недосяжне. Трохи вище його бачимо маленьку білу цяточку снігу. Це сніжник, що складається з фірну – ущільненого, зернистого снігу. Особливістю цього сніжника у попередні роки було те, що цілком він танув дуже рідко, тільки в окремі найтепліші роки. Його площа складала сотні квадратних метрів. Але навіть у найтепліші роки він, зазвичай цілком танув тільки у серпні. Цьогоріч снігу внизу дуже мало, десь до 3 метрів в ширину і довжину. Це весь сніжник станом на кінець червня. На жаль, в умовах жаркої погоди і кліматичних змін він й до серпня не дотримається. Якомога довше збереження сніжників має важливе значення для збереження озера: його талі води живлять його. Якщо сніжник повністю тане, талі води змінюються на підземні, тепліші. Внаслідок цього порушується екологічний баланс у високогірному озері: у воді збільшується кількість розчинених мінеральних речовин, органіки, розростаються водорості. Змін зазнає і фауна водойми. Для такої вразливої системи ці зміни можуть мати катастрофічні наслідки.
Вирушаємо далі. Тут нас обганяють чисельні ГАЗи-66 і різні позашляховики та мотоцикли. Всі женуть до Герешаски, підіймаючи хмари пилу довкола. На Герешаску не заходимо. Біля води людей стільки, як на якийсь приміський водоймі поблизу великого міста. Машини стоять попри саму воду. Навіть на відстані помітно, що озеро перебуває на межі виживання. Події навколо нього нещодавно були предметом бурхливого обговорення у соцмережах: якийсь джипер просто проїхався через нього. Натовпи людей лізуть до озера по коліна. Глибше, переважно, не лізуть через дуже холодну воду. Але для такого озера і це може мати тяжкі наслідки: в озеро потрапляє органіка і хімічні речовини від кремів та інших косметичних засобів, бруд з доріг, від автомобіля – паливно-мастильні матеріали і бруд з коліс. Це вже певна смерть для озерних мешканців. Крім того, величезної шкоди завдають ті, хто додумується митися з миючими засобами у таких високогірних озерах. Такі дії теж можуть вбити життя тут, у водоймі субальпійського поясу – гідрологічній пам’ятці природи – обʼєкті природно-заповідного фонду України, який охороняється чинним законодавством, а також має охоронну зону відповідно до Водного кодексу України. Однак демонструє глибину проблеми відсутності системи належного контролю та відповідальності за порушення природоохоронного законодавства.
Обійшовши траверсом Герешаску і помилувавшись з хребта на озеро Апшинець, прямуємо до однієї з наших із цілей – гору Трояска. Минулоріч на ній ми зафіксували вежу для вимірювання вітру, метою встановлення якої була підготовка до будівництва вітрогенераторів ВЕС. Поруч був вагончик з охоронцем. Вагончик бачимо здалеку, а мачти не видно. Сходимо на гору і спостерігаємо картину, як люблять заявляти прихильники вітрової енергетики у горах, турботи про довкілля: розриті траншеї для укріплюючих гаків, рештки фундаменту мачти, порушений перекинутий ґрунт, який, до речі, відновляється протягом сотень років! Металічна основа мачти, закинутий вагон і гори сміття: пляшки, консервні банки тощо. Сміття тут значно більше, ніж на туристичних маршрутах, де проходять сотні людей. Охоронця немає. Припускаємо, що природа силами вітру взимку її знесла або забудовники-весівці відмовились від реалізації безглуздої ідеї. Ось тільки прибрати за собою забули. Що ж, обсяги сміття тут не під силу пішим туристам. Треба залучати Держекоінспекцію. і зобов’язати винуватців прибрати за собою. До речі, те ж саме могла б зробити і місцева ОТГ. Минулого року нами були зафіксовані місця зростання червонокнижного виду баранця звичайного на місці зведення вежі. Фотографуємо стан справ і вирушаємо далі.
Від Унгаряски до Темпи і назад
Наступна гора – Унгаряска. На траверсі Унгаряски знаходимо два пера. Орнітологи пізніше визначили, що, ймовірно, це перо беркута. Треба відзначити, що за Герешаскою масовий туризм практично зникає. Зустріли тільки дві невеликі групи мотоциклістів і буквально трьох піших. Слідів ерозії від транспорту на горах теж менше. Зате на хребті пасуться напіввільні табуни коней, трохи нижче – отари овець. І ось тут довкола нас справді відкривається царство червонокнижних рослин: поля нарциса вузьколистого – виду, занесеного до Червоної книги України. Матияска, Мала Крутяска та Велика Крутяска буквально всіяні цими рослинами. Ми трохи запізнилися на період найбільшого цвітіння, але довкола все ще бачимо тисячі квітів. Фіксуємо наявність й інших охоронюваних рослин тирлича кінчастого, тирлича безстеблового, тирлича крапчастого, а також чисельних дуже цікавих метеликів – дубових бражників (дякуємо колегам-вченим, що допомогли визначити!) Наявність таких екосистем з такою величезної кількістю охоронюваних видів – більше, ніж підстава для створення заповідного об’єкту.
Нарцис вузьколистий, Червона книга України
Як можна захистити Свидовець? Найкращим захистом є заповідання. Але яке заповідання? На нашу думку, оптимальним було б створення на Свидовці національного природного парку. По-перше, національні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Тобто для Свидовця це дозволить і розвивати туризм, і зберігати природу. По-друге, у національних парках є зонування, яке дозволяє запровадити окремі режими для окремих територій. У національних парках може створюватися заповідна зона, зона регульованої рекреації, зона стаціонарної рекреації (де, наприклад, можуть бути розміщені готелі, стоянки тощо) і господарська зона. По-третє, в національних парках є своя служба охорони, завдання котрої і полягає у тому, щоб не допускати порушень на охоронюваних територій. А заповідні території нижчого рангу – наприклад, заповідні урочища, заказники, пам’ятки природи – таких служб охорони не мають. І, по четверте, що я важливим для місцевого бюджетного розвитку – національні парки фінансуються з державного бюджету. Водночас, податки сплачуються, зокрема, до місцевих бюджетів. |
Наступна точка – гора Темпа – крайня точка нашої експедиції Свидовцем. Під горою з південного боку знаходяться найвищі букові ліси у Східних Карпатах.
Які результати нашого обстеження? Ми знайшли велику кількість червонокнижних видів, для збереження котрих необхідно створювати охоронні зони. Всі оселища і точки зафіксовано, попереду робота зі забезпечення охорони. Ми побачили, куди веде джипінг у Карпатах і чому потрібно захищати від нього природні екосистеми й унормовувати використання позашляховиків на природних територіях. Ми переконалися, що тільки створення природоохоронного об’єкта високого рівня, наприклад, національного парку дозволить забезпечити реальне збереження гір. Ще один критично важливий висновок – це те, що на Свидовці не повинно бути жодних генераторів вітроелектростанцій. Чому? Бо в Карпати – це лиш близько 4 % площі України, надважливі з погляду збереження природи і забезпечення відпочинку і відновлення громадян. Бо вітрогенератори без особливої шкоди для природи можна розмістити на тих же ж сільськогосподарських землях рівнинної частини України, котрі займають більше половини території нашої держави. Бо унікальний ландшафт Свидовця і можливість споглядання природної величі гір – це окрема цінність. Бо капітальні витрати на те, щоб побудувати ВЕС на високогір’ї такі, що розмови про один-два генератори – це відверта брехня, адже економічно окупити такі витрати можливо тільки за умови розміщення багатьох генераторів, котрі вщент зруйнують унікальну природу високогір’я, як це зараз відбувається на полонині Руна. Бо розмови про дотримання екологічного законодавства забудовниками – то просто розмови, котрі на практиці обертається зруйнованим ґрунтовим покривом і горами сміття на тій же ж Троясці.
Завтра нас чекає повернення пройденим маршрутом. На ньому буде те саме пекуче сонце, той самий пил від позашляховиків, пакети і пляшки, викинуті туристами з позашляховиків, котрі ми, піші, винесемо з гір до найближчих смітників унизу. На ньому будуть діти, котрі мандрували горами пішки, за що їм та їхнім вихователям величезна повага і подяка, і здорові чоловіки на квадроциклах, котрі проносились повз дітей, махаючи руками і не знаючи, що у відповідь діти кричали їм «слабаки!». Йдучи цим шляхом ми ще бульше будемо набиратися рішучості захищати гори від варварського знищення тим, що язик не повертається назвати словом «цивілізація».
P. S. За результатами виїзду ЕПЛ не тільки винесла сміття з хребта, але й підготували звернення до Держекоінспекції України щодо незаконного порушення ґрунтового покриву та засмічення гори Трояска представниками вітроенергетики, продовжила написання обґрунтування на створення НПП “Вільний Свидовець”.
