Проєкт Закону про акціонерне товариство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» № 15122 був зареєстрований Кабінетом Міністрів України 1 квітня 2026 року та 30 червня прийнятий Верховною Радою України за основу. Його первинна мета була доволі вузькою, тобто, врегулювання перетворення державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в акціонерне товариство. Однак, під час підготовки законопроєкту № 15122 до другого читання у порівняльній таблиці запропоновано доповнити його прикінцеві та перехідні положення низкою змін до законодавства у сфері енергетики, земельних відносин та містобудування.
Зокрема, підпунктом 5 пропонується доповнити розділ V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пунктом 9¹⁶, відповідно до якого на період дії воєнного стану будівництво, відновлення, реконструкція, розміщення, капітальний ремонт, прийняття в експлуатацію та початок експлуатації установок для виробництва електричної та/або теплової енергії, зокрема вітрових електроустановок, здійснюватимуться з урахуванням особливостей, визначених Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, визначених КМУ, початок виконання таких робіт та початок експлуатації об’єктів допускатимуться без надання містобудівних умов та обмежень і без затвердженої містобудівної документації, за умови дотримання вимог безпеки, екологічних норм і технічних регламентів та з подальшим оформленням необхідної документації у строки і порядку, встановлені Кабінетом Міністрів України. Тобто, запропоновані зміни допускають реалізацію окремих енергетичних проєктів без попереднього належного містобудівного планування та з оформленням необхідної документації вже після початку відповідних робіт.
Розділ VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» пропонується доповнити пунктом 1-1, відповідно до якого тимчасово, на період дії воєнного стану та протягом 12 місяців після його припинення чи скасування, розміщення установок для виробництва електричної та/або теплової енергії із сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, вітрових електроустановок, газопоршневих та газотурбінних установок, зокрема когенераційних, а також блочно-модульних котелень та установок зберігання енергії допускається на земельних ділянках незалежно від їхнього цільового призначення, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, без віднесення таких земель до категорії земель енергетики. Особливості розміщення таких об’єктів відповідно до цього пункту визначатиме Кабінет Міністрів України.
Запропоновані зміни суттєво спрощують передумови для розміщення енергетичних об’єктів та фактично усувають необхідність відповідності цільового призначення земельної ділянки розміщенню таких об’єктів, за винятком прямо визначених у нормі природоохоронних земель.
Формулювання, відповідно до якого енергетичні об’єкти можуть розміщуватися на земельних ділянках незалежно від їхнього цільового призначення, створює можливість фактичного обходу загального принципу відповідності використання земельної ділянки її правовому режиму. Водночас виняток лише для земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення не охоплює всіх територій, які можуть мати високу природоохоронну цінність. Зокрема, екологічно цінними можуть бути ліси, водно-болотні угіддя, території та об’єкти Смарагдової мережі, оселища видів, що охороняються, та інші території, які не обов’язково мають зазначений статус. Таким чином, запропоноване регулювання фактично виходить із формального статусу земельної ділянки, а не з її фактичної природоохоронної цінності.
Особливо проблемним є потенційне застосування цієї норми до вітрових електроустановок. Розміщення вітрових електростанцій може створювати значний вплив на біорізноманіття, зокрема через ризики загибелі та порушення міграційних шляхів птахів і кажанів, фрагментацію оселищ, будівництво під’їзних шляхів та іншої інфраструктури. Саме тому Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» прямо відносить до видів діяльності, що підлягають оцінці впливу на довкілля, вітрові парки та вітрові електростанції, які мають дві і більше турбіни або висота яких становить 50 метрів і більше. Оцінка впливу на довкілля має проводитися до прийняття рішення про провадження відповідної планованої діяльності та передбачає оцінку впливу, зокрема на флору, фауну, біорізноманіття, землі, води, ландшафти та території, що мають особливе природоохоронне значення.
У свою чергу, запропоновані зміни викликають занепокоєння, оскільки дозволяють у визначених КМУ випадках розпочинати будівництво та експлуатацію енергетичних об’єктів до отримання містобудівних умов та обмежень і за відсутності затвердженої містобудівної документації, передбачаючи її оформлення вже постфактум. Окремо слід звернути увагу на запропоноване передання КМУ повноважень щодо визначення особливостей розміщення таких об’єктів. Формулювання законопроєкту фактично залишає на рівні підзаконного акта визначення істотної частини умов, за яких може бути змінений звичайний режим використання земель. При цьому законопроєкт не встановлює достатньо чітких екологічних критеріїв, за межі яких КМУ не може виходити. Це створює ризик надмірної дискреції виконавчої влади у визначенні територій та умов розміщення енергетичних об’єктів і може призвести до неоднакового застосування спеціального режиму.
Варто також відмітити і військовий аспект, зокрема відсутність відповідного регулювання, концентрації енергетичних об’єктів та інфраструктури. Це призводить до того, що інвестори, виходячи із бажання максимізувати прибуток через мінімізацію інвестицій, зокрема, у супутню інфраструктуру, а також мінімізацію витрат на функціонування, будують об’єкти або кущі об’єктів з великою концентрацією відповідних енергогенеруючих об’єктів та енергетичної інфраструктури (приклад – полонина Руна). Це робить такі об’єкти привабливою і вразливою мішенню для атак з боку країни-агресора, зводячи нанівець ідею підвищення енергетичної стійкості України під час війни.
Окремий ризик виникає у зв’язку із необхідністю забезпечення охорони живих організмів – об’єктів Червоної книги України. Об’єкти Червоної книги України зустрічаються не лише в об’єктах природно-заповідного фонду, але й на інших територіях. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Червону книгу України», вони належать до природних ресурсів загальнодержавного значення і підлягають особливій охороні на всій території України, у межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Особливості режиму охорони об’єктів Червоної книги України визначені у ст 11. Закону України «Про Червону книгу України» і передбачають не тільки особливий режим їхньої охорони, але й охорону їхніх оселищ, урахування особливих вимог щодо їхньої охорони під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проєктної та проєктно-планувальної документації, здійснення оцінки впливу на довкілля. Крім того, окремо визначено обов’язок урахування вимог щодо охорони об’єктів Червоної книги України під час розроблення нормативно-правових актів. Таким чином, законопроєкт створює високі ризики для збереження об’єктів Червоної книги України і середовища їхнього існування.
Спрощення містобудівних і земельних процедур не повинно перетворюватися на фактичне послаблення екологічних гарантій. Запропонована редакція містить загальне посилання на необхідність дотримання екологічних норм, однак не встановлює чіткого співвідношення нової спеціальної процедури з процедурами оцінки впливу на довкілля, отримання відповідних дозвільних документів та іншими передбаченими законодавством механізмами. Це створює ризик неоднакового тлумачення положень на практиці та може бути використано для аргументації, що початок будівельних робіт або експлуатації допускається до завершення окремих процедур, які за загальним правилом мають передувати реалізації проєкту.
Просторове планування виконує не лише адміністративну або технічну функцію, а й превентивну екологічну функцію, оскільки саме на етапі планування визначаються допустимі види використання територій, планувальні обмеження, взаємне розміщення різних видів діяльності, охоронні зони та інші фактори, що можуть визначати екологічну безпеку території. Надання можливості розпочати реалізацію енергетичного об’єкта до завершення такого планування створює ситуацію, за якої фактичне розміщення об’єкта може випереджати оцінку його сумісності з екологічними та просторовими характеристиками території. Подальше оформлення документації вже після початку робіт істотно знижує превентивний характер відповідного регулювання.
Окремого врегулювання потребує питання територій Смарагдової мережі. В Україні значна кількість територій Смарагдової мережі не має статусу територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а тому формальне виключення із запропонованого спрощеного земельного режиму лише земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення не гарантує автоматичного захисту таких територій. Розміщення енергетичних об’єктів на територіях Смарагдової мережі або поблизу них може створювати ризики для видів та оселищ, задля збереження яких такі території визначалися.
Окремим ризиком є можливість розміщення енергетичних об’єктів на землях лісогосподарського призначення. Навіть, якщо відповідний об’єкт безпосередньо не займає значної площі, його будівництво може потребувати прокладання під’їзних доріг, мереж електропередачі, технологічних майданчиків та іншої інфраструктури. У сукупності це може призводити до фрагментації лісових масивів, знищення або деградації оселищ, порушення міграційних шляхів видів та зміни гідрологічного режиму території. Таким чином, оцінювати допустимість розміщення такого об’єкта необхідно не лише з огляду на площу безпосереднього вилучення земельної ділянки, а й з урахуванням усієї пов’язаної інфраструктури та кумулятивного впливу на екосистему.
Інша проблема полягає у можливості виникнення кумулятивного впливу від великої кількості об’єктів, які будуть розміщуватися за спрощеною процедурою. Законопроєкт охоплює широкий спектр енергетичних установок: від сонячних і вітрових електроустановок до газопоршневих, газотурбінних установок, блочно-модульних котелень та установок зберігання енергії. При цьому екологічні наслідки окремих об’єктів можуть бути відносно невеликими, але їхня концентрація на одній території може спричиняти істотно більший сукупний вплив на земельні ресурси, ландшафти, водні об’єкти, атмосферне повітря та біорізноманіття.
Додаткові ризики виникають у зв’язку з можливістю розміщення газопоршневих і газотурбінних установок незалежно від цільового призначення земель. На відміну від відновлюваних джерел енергії, такі установки пов’язані зі спалюванням викопного палива та, відповідно, з викидами забруднюючих речовин і парникових газів. З огляду на це спрощення вимог до місця їхнього розміщення має супроводжуватися чіткими гарантіями врахування впливу на якість атмосферного повітря, здоров’я населення та кліматичні фактори. В іншому випадку прагнення до швидкого нарощування генеруючих потужностей може призвести до формування нових осередків забруднення або перенесення екологічних ризиків на території, які не були передбачені для такого виду використання.
Водночас законопроєкт не містить належного механізму повернення земельних ділянок до попереднього правового та фактичного стану після завершення тимчасового режиму. Запропонована норма діятиме протягом воєнного стану та ще 12 місяців після його припинення або скасування, однак не визначає, що має відбутися із земельною ділянкою та розміщеним на ній об’єктом після завершення цього періоду. Відсутність такого механізму створює ризик перетворення тимчасового винятку на фактично постійне використання земель не за їхнім основним цільовим призначенням. Особливо небезпечним це є щодо територій, відновлення яких після будівництва енергетичної інфраструктури може бути складним або фактично неможливим.
Таким чином, запропонований строк дії спеціального режиму сам по собі не гарантує його тимчасовості. Якщо законодавство не встановлює обов’язку демонтажу відповідних об’єктів, рекультивації порушених земель, відновлення природних екосистем та повернення земель до попереднього режиму використання, після завершення дії спеціального режиму може виникнути ситуація, за якої фактично сформований стан території буде використовуватися як підстава для його подальшого збереження. Це створює особливо високі ризики для лісів, водно-болотних угідь та інших екосистем, відновлення яких потребує тривалого часу.
Водночас необхідно врахувати, що чинне законодавство про оцінку впливу на довкілля вже передбачає спеціальні механізми для енергетичних об’єктів. Зокрема, ОВД є обов’язковою до прийняття рішення про провадження відповідної планованої діяльності, а висновок з ОВД визначає допустимість або недопустимість діяльності та встановлює обов’язкові екологічні умови її провадження. Закон також вимагає оцінювати не лише безпосередній вплив об’єкта, а й прямий, опосередкований, кумулятивний, коротко- та довгостроковий вплив, а також вплив на території, що мають особливе природоохоронне значення. Тому будь-яке спеціальне регулювання, спрямоване на прискорення реалізації енергетичних проєктів, має бути сформульоване таким чином, щоб воно не могло тлумачитися як виняток із цих екологічних гарантій.
Важливо, що подібні ризики були прямо відзначені й Головним юридичним управлінням Верховної Ради України у зауваженнях до законопроєкту, підготовлених до другого читання. Зокрема, Головне юридичне управління звернуло увагу на те, що положення про тимчасове спрощення розміщення енергетичних установок не відповідають предмету правового регулювання законопроєкту, який стосується утворення, функціонування та формування статутного капіталу конкретного акціонерного товариства. Отже, запропоноване регулювання не лише створює екологічні ризики, а й саме за своєю законодавчою природою є сумнівним, оскільки під виглядом спеціального закону щодо одного державного підприємства пропонується внести системні зміни до містобудівного та земельного законодавства, які матимуть наслідки для невизначеного кола суб’єктів та територій по всій Україні.
Окрім того, закон повинен регулювати суспільні відносини, а не вирішувати конкретне питання для конкретної юридичної особи. Повноваження Верховної Ради України відповідно до ч. 2 ст. 85 Конституції України визначаються лише Конституцією України. У зв’язку з цим парламент не може шляхом прийняття законів встановлювати для себе повноваження, не передбачені у Конституції України. Прийняття окремого закону, яким передбачається створення Товариства, може розглядатися як порушення принципу стримувань і противаг між гілками влади, які забезпечують поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України). Відтак такий проєкт закону, окрім вказаних вище зауважень, в першу чергу варто перевірити на його конституційність.
