2 жовтня 2026 року Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі №320/18698/26, яким у задоволенні позову МБО “Екологія-Право-Людина” до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України (далі також – відповідач), третя особа на стороні відповідача ТОВ «Вітряний парк Тур’янський», про визнання протиправним та скасування висновку з оцінки впливу на довкілля № 61/6101-8343/1 щодо допустимості планованої діяльності «Нове будівництво та експлуатація об’єктів енергетики, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергетики на території Тур’є-Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (за межами населеного пункту)» (далі також – висновок з ОВД) відмовлено повністю. ЕПЛ не брала участь у засіданнях, оскільки КОАС вирішив розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. І у задоволенні клопотання ЕПЛ про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено в той же день, коли суд вирішив нашу справу по суті.
Суд вирішив дозволити знищення полонини Руна, незважаючи на порушення міжнародних конвенцій та знищення оселищ та серйозні ризики видам, які проживають чи харчуються на полонині Руна чи використовують її як міграційний шлях. Цікаво, що навіть звіт ЄК https://epl.org.ua/announces/zvit-yek-ukrayina-2026-chergova-2-ka-z-otsinky-rivnya-dovkillyevyh-reform/ натякає на кейс полонини Руна, а наша феміда не бачить порушень у висновку з ОВД, де Мінекономіки не “побачив” відсутності оцінок від вирубки лісу під ЛЕП та вирубки лісу під лісові дороги на полонину Руна.
Суд не готовий був слухати всі аргументи позивачів під час очного слухання справи та дуже поверхово дослідив більше як 5000 сторінок додатків до позовної заяви, проте дуже детально ознайомився із запереченнями ТОВ “Вітряний парк Турянський” та легко погодився на їхні аргументи та подані докази.
ЕПЛ вже подала апеляційну скаргу на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду. Вважаємо, що суд першої інстанції неповно застосував норми права, неповно дослідив докази у справі та неповно встановив обставини справи.
Щодо необхідності врахування ймовірного транскордонного впливу планованої діяльності. Найбільш важливі порушення суду першої інстанції наступні.
Позивач (скаржник) вказував в позовній заяві, що спірне рішення відповідача під час процедури оцінки впливу на довкілля прийнято з порушенням вимог Закону “Про оцінку впливу на довкілля” та Конвенції ООН «Про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті», що ратифікована Законом N 534-XIV від 19.03.99 р. (далі – Конвенція Еспо), оскільки спорудження ВЕСів підпадає під види діяльності, що можуть спричиняти значний негативний транскордонний вплив на довкілля. ВЕСи входять до Додатку I до Конвенції Еспо – п. 22 великі установки, призначені для використання енергії вітру для виробництва електроенергії (вітрові електростанції). Включення вітрових електростанцій до переліку видів діяльності, визначених Додатком I до Конвенції Еспо, свідчить про те, що такі об’єкти можуть спричиняти значний негативний транскордонний вплив на довкілля, а відтак потребують належної оцінки можливого транскордонного впливу під час здійснення процедури оцінки впливу на довкілля. Проте, суд першої інстанції у спірному рішенні вказав: Згідно частини п`ятої статті 3 Закону “Про оцінку впливу на довкілля” планована діяльність, що належить до першої категорії та зазначена в частині другій статті 3 Закону, підлягає обов`язковому розгляду щодо наявності підстав для здійснення оцінки транскордонного впливу на довкілля згідно з міжнародними зобов`язаннями України. Проте суд не перевірив, чи проводив відповідач обов’язковий розгляд питань щодо наявності підстав для здійснення транскордонного впливу на підставі норм міжнародних конвенцій. Так, суд мав обов’язково дослідити, чи порушив відповідач положення Конвенції ООН «Про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті», які регламентують процедуру проведення оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті. Відповідач та суд першої інстанції посилалися лише на переліки звітів науковців, які досліджували вплив на довкілля, та Повідомлення про плановану діяльність, де вказано на відсутність підстав для здійснення оцінки транскордонного впливу на довкілля. Проте суд не аналізував такі підстави, беручи до уваги положення Конвенції Еспо, як цього вимагає ч.5 ст.3 Закону “Про оцінку впливу на довкілля”.
Всупереч законодавчих приписів, відповідач, здійснюючи процедуру оцінки впливу на довкілля, обмежився формальним прийняттям інформації, наданої суб’єктом господарювання, та не здійснив самостійної перевірки можливості транскордонного впливу планованої діяльності, проігнорував питання транскордонного впливу. І КОАС погодився із таким підходом.
Неналежне дослідження судом першої інстанції обставин справи щодо організації участі громадськості у процедурі оцінки впливу на довкілля
ЕПЛ вказувала у позовній заяві, що спірний висновок з ОВД грунтується на аналізі Мінекономіки Звіту з ОВД (прибл. 1500 стр), який громадськість мала можливість прокоментувати під час громадського обговорення, та додаткової інформації до звіту з ОВД (прибл. 1500 стр), який громадськість не мала можливості прокоментувати, і не знала про його існування, оскільки дану додаткову інформацію було внесено до Реєстру з ОВД 23 січня 2026р., за два тижні до винесення спірного висновку з ОВД.
Важливо зазначити, що процедура ОВД по даній справі розпочалася ще у 2024 році, тому у ТОВ Вітряний парк Турянський був час з 2024 року додати інформацію та матеріали досліджень. Громадські слухання було проведено онлайн 9 січня 2025р., тобто за 1 рік до того як поступила додаткова інформація такого ж обсягу, як і Звіт з ОВД. Додаткова інформація містить зміну підходів до окремих технічних рішень планованої діяльності, про що позивач детально розписав в позовній заяві, із посиланням на конкретні сторінки додаткової інформації.
ЕПЛ не заперечує право замовника – суб’єкта господарювання на подання додаткової інформації під час процедури ОВД, що випливає із положень ст.2 Закону “Про оцінку впливу на довкілля” та інших положень. Проте, громадськість обурила така поведінка Вітропарку Турянського саме в останній день громадського обговорення. Адже у даному випадку мало місце подання такого обсягу документів, який співрозмірний із звітом з ОВД і його додатками, а також подання матеріалів, які уникнули оцінки та аналізу з боку громадськості під час громадського обговорення.
Суд першої інстанції не аналізував подану 23.01.26р. додаткову інформацію до звіту з ОВД та ті зміни, які вносяться нею до самого звіту з ОВД, і чи є такі зміни – змінами до параметрів планованої діяльності.
Тому, ЕПЛ вважає, що відповідачем прийнято спірний висновок з ОВД без урахування прав громадськості на участь в процесі ОВД, зокрема прав на коментування 1500 стр додаткової інформації до звіту з ОВД. Важливо, що громадське обговорення завершилося 23.01.26р., тобто в день подання додаткової інформації Вітрпарками, тому у ЕПЛ та інших представників громадськості не було шансів її прокоментувати та взяти належну участь в повній мірі в процедурі ОВД даної планованої діяльності по спорудженню ВЕС на полонині Руна в Карпатах.
Неповне з’ясування судом першої інстанції меж планованої діяльності
ЕПЛ вказувала у позовній заяві, на основі аналізу звіту з ОВД та спірного висновку з ОВД про те, що в звіті оцінено і обрано одну технічну альтернативу 1, яка не передбачає рубку лісу (спорудження підземних кабельних ліній) для приєднання ВЕС до ОСР, а у висновку з ОВД вказано вже про спорудження ПЛ 110кВ від існуючих ПС “Підполоззя” до проєктованої ПС 110/35кВ “Перелуки”. На думку позивача, така суперечність викликана тим, що замовник звіту з ОВД не хотів проводити оцінку вирубки лісу під ПЛ 110кВ протяжністю 18 км, тому і у звіті з ОВД немає жодної згадки про вирубку лісу. Проте, відповідач неналежно проаналізував звіт з ОВД і виніс рішення за відсутності у звіті з ОВД інформації про обсяги вирубки лісу під ПЛ 110кВ та оцінку впливу такої вирубки на довкілля.
Натомість, суд першої інстанції у спірному рішенні намагався виправдати Мінекономіки та інвестора на Руні і безпідставно зробив висновок про те, що технічна альтернатива 1 щодо приєднання ВЕС до енергосистеми не є частиною планованої діяльності, яка мала б оцінюватися у спірному висновку з ОВД. Суд також не надав оцінки аргументам позивача про суперечливу інформацію між звітом з ОВД і висновком з ОВД щодо наземних ПЛ та підземних кабельних ліній, що свідчить про неналежну та неповну оцінку Мінекономіки всіх документів, поданих замовником на ОВД.
4. Порушення відповідачем міжнародних зобов’язань України та національного законодавства
4.1. Порушення Бернської конвенції
Україна є Стороною Конвенції «Про охорону дикої фауни та флори і природних середовищ існування в Європі» 1979 року (далі – Бернська Конвенція), ратифікована із застереженнями 29.10.1996р.; Матеріли звіту з оцінки впливу на довкілля щодо будівництва ВЕС на полонині Руна прямо підтверджують, що територія планованої діяльності є середовищем існування видів, які перебувають під міжнародною охороною, зокрема Бернської конвенції. На сторінці 1359 Звіту вказано, що протягом усього періоду досліджень на території планованої діяльності зареєстровано 11 видів рукокрилих. Усі види мають охоронний статус згідно Червоної книги України та міжнародних охоронних списків. На Руні є 9 видів кажанів, що є вразливі, 2 види, що є зникаючими і всі вони зазначені в Додатку ІІ до Бернської Конвенції.
Частина 1 статті 4 Бернської конвенції покладає на держави-учасниці обов’язок вживати необхідних заходів для збереження природних середовищ існування видів дикої флори і фауни, зокрема тих, що зазначені у Додатках І і ІІ, Конвенції, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення. Відповідно до статті 6 Конвенції, кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої фауни, зазначених у додатку II. Стосовно цих видів, зокрема, забороняється таке: a) всі форми навмисного вилову, утримання та навмисного знищення; b) навмисне зашкодження місцям виведення потомства або відпочинку чи їхнє знищення; c) навмисне порушення спокою дикої фауни, особливо у період виведення та вирощування потомства і зимівлі, якщо таке порушення є істотним з точки зору цілей цієї Конвенції; d) навмисне знищення яєць або їх вилучення з середовищ існування диких тварин чи зберігання цих яєць, навіть якщо вони порожні; e) володіння цими тваринами або внутрішня торгівля ними, живими чи мертвими, включаючи чучела тварин і будь-яку частину чи похідні від них, які можна легко розпізнати, якщо це сприяє ефективному виконанню положень цієї статті.
Разом з тим, реалізація планованої діяльності передбачає масштабне антропогенне втручання у високогірні природні екосистеми Українських Карпат, що включає будівництво фундаментів вітроенергетичних установок, прокладання технологічних доріг, інженерних мереж та іншої інфраструктури, експлуатацію 30ти ВЕУ. Такі дії об’єктивно призводять до фрагментації природних середовищ існування, втрати місць гніздування та міграційних шляхів птахів, місць годівлі кажанів, а також деградації природних оселищ рідкісних видів.
Правову позицію щодо необхідності врахування положень Бернської конвенції під час прийняття рішень органами державної влади висловлено Верховним Судом.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 320/25649/24 Верховний суд зазначив, що: «65. Суд звертає увагу, що преамбули та вступні положення міжнародних договорів у сфері охорони біорізноманіття, Стороною яких є Україна, мають істотне значення для тлумачення їх предмета, цілей та обсягу зобов`язань держави, оскільки відображають ціннісні та міжпоколінні орієнтири міжнародно-правового регулювання і водночас формують єдиний концептуальний підхід, заснований на визнанні природи як спільної спадщини людства, що підлягає збереженню в інтересах теперішніх і майбутніх поколінь, а також на усвідомленні нерозривного зв`язку між охороною окремих видів дикої флори і фауни та збереженням їхніх природних оселищ (середовищ існування) і екосистем як необхідної умови існування таких видів.
66. Так, у преамбулі Бернської конвенції держави-учасниці прямо визнають, що «дика флора та фауна є природною спадщиною непересічної естетичної, наукової, культурної, рекреаційної та економічної цінності, яку необхідно зберегти і передати прийдешнім поколінням», а також підкреслюють, що «охорона природних середовищ існування є ключовим елементом захисту дикої флори та фауни». З наведеного вбачається, що Конвенція виходить із міжпоколінного підходу та визначає природні середовища існування як самостійний об`єкт правової охорони»
Як вірно зазначено в Постанові ВС від 29 січня 2026 року у справі № 320/25649/24, 47. Законом України від 28.02.2019 № 2697-VIII «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» (далі – Закон № 2697-VIII) затверджено Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року (далі – Стратегія), якою визначено, що метою державної екологічної політики є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем.
50. Реалізація засад державної екологічної політики, згідно із Стратегією, ґрунтується, зокрема, на принципах дотримання екологічних прав громадян, запобігання екологічній шкоді та міжнародної співпраці і євроінтеграції. Стратегія прямо визначає серед основних інструментів реалізації державної екологічної політики законодавство України у сфері охорони навколишнього природного середовища, адаптоване до законодавства Європейського Союзу, а також впровадження багатосторонніх екологічних угод, стороною яких є Україна. Отже, виконання міжнародних екологічних зобов`язань розглядається законодавцем не як факультативний напрям діяльності, а як обов`язковий інструмент досягнення національних екологічних цілей.
52. Наведені вище положення Стратегії дають підстави для висновку, що державна екологічна політика України орієнтована на пріоритетну охорону природних середовищ та екосистем, а виконання міжнародних екологічних зобов`язань визначена законодавцем як обов`язковий елемент реалізації державної політики у сфері охорони довкілля. Відтак при прийнятті та оцінці рішень у сфері землекористування, містобудування та іншої діяльності, здатної вплинути на стан довкілля, суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти з урахуванням зазначених стратегічних цілей і принципів, а їх недотримання свідчить про відхилення від визначеного законом вектора державної екологічної політики.
На думку ЕПЛ, спірний висновок з ОВД порушує не тільки Бернську конвенцію, але і державну екологічну політику, яка визначає пріоритетами охорону природних оселищ та екосистем.
Проте суддя КОАС має свою відмінну позицію. Суд першої інстанції у своєму рішенні послався на положення п. 3 Перехідних положень Закону від 21.08.25р. вказуючи на те, що Закон України № 4577-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу», якими передбачено: установити, що території розміщення об`єктів енергетики, які здійснюють (планують здійснювати) енергозабезпечення військових об`єктів та/або формувань сил оборони, та/або військової (спеціальної) техніки Збройних Сил України, та/або підприємств оборонно-промислового комплексу, розташовані в гірських територіях Карпат на висоті 800 метрів і вище над рівнем моря, визнаються територіями важливого суспільного інтересу. Управління такими територіями передбачає обов`язкову наявність плану природоохоронних заходів щодо максимально можливого збереження дикої флори та фауни і їхніх природних середовищ існування. Проте суд застосував цю норму закону без врахування всіх обставин справи, а саме у справі відсутні докази того, що ВЕС на полонині Руна планує здійснювати енергозабезпечення військових об`єктів та/або формувань сил оборони, та/або військової (спеціальної) техніки Збройних Сил України, та/або підприємств оборонно-промислового комплексу. Ні відповідач, ні третя особа не надала таких офіційних документів до суду. Чи потребує визнання така терторія як територія важливого суспільного інтересу? У випадку із Руною такого визнання не відбулося.
Крім того, застосування судом першої інстанції положень ст.9 Бернської конвенції також є неправильним, адже згідно до ст. 9 Бернської конвенції, за відсутності будь-якого іншого задовільного рішення і якщо відступ від положень не зашкоджуватиме виживанню відповідної популяції, кожна Договірна Сторона може не дотримуватися положень статей 4, 5, 6, 7 і заборони на використання засобів, згаданих у статті 8: – для охорони флори та фауни; – для запобігання заподіянню серйозної шкоди посівам, худобі, лісам, рибальству, водним ресурсам та іншим об`єктам власності; – в інтересах охорони здоров`я людей та громадської безпеки, безпеки польотів та в інших важливих суспільних інтересах. Проте для застосування даного виключення потрібно не тільки наявність важливих суспільних інтересів (що не тотожно терміну територій важливих суспільних інтересів), але і доведення відсутності альтернатив. Проте у відповідача та суду не було даних про відсутність альтернатив спорудження ВЕС саме на полонині Руна. Також суд не навів доказів зматеріалів справи, що спорудження ВЕС на Руні не шкодитиме виживанню відповідної популяції (якої саме?). Отож відступи від положень Бернської конвенції можливі за умов, що перелічені в ст.9 і ці всі умови мають бути підтверджені доказами. Таких доказів відповідач і суд не мали, та і в матеріалах справи такі докази відсутні. Тому, у даному випадку суд неналежно застосував ст.9 Бернської конвенції, за відсутності всіх необхідних умов надання відступів від положень статей 4, 5, 6, 7 і 8 Бернської конвенції.
4.2. Порушення вимог Угоди про збереження кажанів в Європі
Позивач вказував в позовній заяві про порушення відповідачем Угоди про збереження кажанів в Європі (ратифікованої Законом N 663-XIV від 14.05.99р.), ст.3 вказує, що кожна із Сторін має визначити в межах її виключної територіальної юрисдикції ті місця, які є ключовими для збереження кажанів, включаючи місця схованок. Вона має, враховуючи економічні і соціальні аспекти, охороняти такі місця від знищення та порушень. Кожна із Сторін має також намагатись визначити кормові угіддя кажанів і зберігати їх від знищення та порушень. Саме полонина Руна за даними розробників звіту з ОВД та науковців, долучених до формування звіту, є кормовим угіддям кажанів. Тому, Мінекономіки мало би забезпечити охорону кормових угідь кажанів на Руні згідно цієї угоди під час ОВД.
Суд першої інстанції лише надав перелік різних звітів та наукових досліджень, проведених щодо кажанів, проте не звернув увагу, що автори цих звітів проводили лише моніторинг кажанів та надавали рекомендації щодо зменшення негативного впливу робіт зі спорудження ВЕС на популяції кажанів, та надали рекомендацію щодо встановлення систем SMART для мінімізації ризиків планованої діяльності на кажанів. Проте, оцінку ризиків для кажанів не було проведено, оцінку можливих впливів від експлуатації ВЕС не було надано. У самому звіті з ОВД на ст.146 описано лише фактори впливу на кажанів від спорудження ВЕС, проте немає згадки про оцінку впливу на кожен з 11 видів кажанів від експлуатації ВЕС, не було надано розрахунок загибелі кажанів та розрахунок впливу на популяції кажанів через втрату кормової бази для кажанів. Адже, як випливає зі звіту з ОВД, “встановлено, що територія полонини використовується переважно в якості осередка кормових станцій популяцій деяких видів кажанів.”
На стор.370 є коротка згадка про можливість впливу на кажанів у вигляді зіткнень, проте вказано, що ризиків таких зіткнень немає через обладнання ВЕУ системами автоматичної зупинки ВЕУ за умови виявлення кажанів. Отож, реальної оцінки ризиків для кажанів, які включають бар’єрні ефекти, зіткнення, втрату кормових угідь кажанів, місць зимівлі та порушення міграційних шляхів не було зроблено, адже найбільші ризики виникають під час експлуатації ВЕС, а не її будівництва.
Аналіз Звіту з ОВД із додатками показує, що розробники звіту з ОВД не оцінили реальний вплив ВЕС на тваринний світ, зокрема фізичний вплив під час зіткнення з турбінами, лопатями та вежами, порушення ареалів перебування, порушення шляхів мігрування. (згідно ДСТУ Вітроенергетика. Вітроелектростанції. Оцінка впливу вітроелектростанцій на навколишнє середовище. ДСТУ 8339:2015, п.6.7.3.) Звіти науковців вказують лише на перебування кажанів на території планованої діяльності, проте не оцінюють вплив на кажанів через порушення ареалів перебування, шляхів мігрування, кормової бази.
Отож, відповідач не мав достатньої інформації для винесення висновку з ОВД, яка б обгрунтовувала всі впливи на кажанів та прогнозувала ці впливи, деталізувала їх. Це складає порушення ст. 6 Закону “Про оцінку впливу на довкілля” та свідчить про необгрунтованість спірного висновку з ОВД та непропорційність такого рішення відповідача через недотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для довкілля та екологічних прав жителів і економічними цілями, на досягнення яких спрямована планована діяльність та рішення відповідача. Також це свідчить про порушення Угоди про збереження кажанів у Європі. Проте суд першої інстанції у своєму рішенні не надав оцінку всім матеріалам справи, що стосуються впливу на кажанів, та не застосував положення ст.3 Угоди про збереження кажанів у Європі.
Суд у своєму рішенні посилається на численні екологічні умови висновку, які стосуються захисту кажанів, проте ми розуміємо, що перевірка дотримання вітропарками цих умов – місія неможлива через мораторій та бездіяльність ДЕІ.
4.3. Порушення Закону “Про Червону книгу України”
ЕПЛ також вказувала на те, що висновок з ОВД щодо забудови полонини Руна вітряками також порушує вимоги Закону “Про Червону книгу України”.
Завдання Мінекономіки було при винесенні висновку з ОВД з’ясувати, чи не буде планована діяльність суперечити вимогам законодавства, порушувати нормативні заборони. Так, згідно п.7 ст. 9 Закону України “Про оцінку впливу на довкілля”, підставою для надання висновку з оцінки впливу на довкілля, в якому визначена недопустимість провадження планованої діяльності, є:
1) наявність встановлених законами заборон чи обмежень, які унеможливлюють провадження планованої діяльності;
2) виявлення того, що з урахуванням вимог частини першої цієї статті, у тому числі в результаті вжиття передбачених заходів, спрямованих на запобігання, зменшення, усунення впливу на довкілля, та/або встановлення додаткових обґрунтованих екологічних умов, вплив планованої діяльності залишатиметься таким, що унеможливлює її провадження згідно з вимогами законодавства.
Наявність численних видів рослин і тварин, що занесені до Червоної книги України на території здійснення планованої діяльності є тим фактором, що свідчить про порушення вимог ст.11 Закону “Про Червону книгу України” здійсненням планованої діяльності. Тому, Мінекономіки мало б прийняти рішення про недопустимість планованої діяльності, адже компенсаційні заходи та заходи щодо мінімізації впливу на червонокнижні види, екологічні умови не усувають явне порушення законодавчих заборон щодо цінних видів рослини і тварин та узаконюють знищення цінних видів рослин і тварин, що занесені до Червоної книги України, їхніх середовищ перебування.
Суд першої інстанції процитував екологічні умови висновку з ОВД, які стосуються обов’язків забудовників не порушувати вимоги Закону “Про Червону книгу України”, моніторити такі види тварин і рослин, розробити заходи щодо збереження наявних особин, передбачити компенсації за знищення чи пошкодження видів, за знищення середовищ їх перебування, чим фактично підтвердив завдання шкоди червонокнижним видам. Також суд зазначив: Відтак, з урахуванням матеріалів оцінки впливу на довкілля, відсутні порушення положень Закону України «Про Червону книгу України», спеціальні вимоги щодо охорони об`єктів Червоної книги України враховано під час здійснення оцінки впливу на довкілля, та, зокрема, додатково визначено комплекс заходів з метою попередження та уникнення стану погіршення або знищення середовища перебування (зростання) видів тваринного та рослинного світу, занесених до Червоної книги України.
Висновок суду першої інстанції про відсутність порушень як Закону “Про Червону книгу України”, так і положень Бернської конвенції базується на Висновку науково-правової експертизи провідного наукового співробітника Інституту держави і права ім.Корецького, проф.Тимченко Г.П.. Науковець вказав, що розташування ВЕСів на території, де розташовуються середовища існування видів дикої флори та фауни, що перебувають під охороною Бернської конвенції, не має наслідком недопустимість планованої діяльності. Також розташування ВЕСів на території кандидата в території Смарагдової мережі (Polonynskyi ridge UA 0000610) не має наслідком недопустимість планованої діяльності. Також розташування на території планованої діяльності рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, не має наслідком недопустимість провадження планованої діяльності. Отож, правники тепер можуть визначати допустимість чи недопустимість господарської діяльності з точки зору впливу на довкілля, перебираючи на себе повноваження органів в сфері охорони навколишнього природного середовища і фахівців-екологів, що проводять ОВД! Доречі автор даного Висновку – провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права, який вирішив освоїти сферу довкіллєвого законодавства і науку екологію. Таке враження, що суддя КОАС тільки чекала на цей висновок, і більше ніж тиждень після отримання цього висновку – винесла рішення за закритими дверима.
Слід додати, що збереження високогір’я Карпат складає значний суспільний інтерес і підтвердженням цьому є Петиція до Президента України №22/262246-еп “Щодо невідкладних дій для збереження природи та культурної спадщини Українських Карпат”, ініційована 20 березня 2026р., яка за пару днів набрала більше 25 тис голосів, проте належної реакції на цю петицію громадськість так і не помітила.
Тому, дуже шкода що українська феміда “заховалася” за спрощеним позовним провадженням та прикрила свою тз.в “незалежність та неупередженість” висновком провідного наукового співробітника Інституту держави і права ім.Корецького цивільної спеціалізації, а міжнародні угоди та норми стають для державних органів фікцією, яку можна легко використовувати у будь-яких цілях.
