6 листопада 2026 року Личаківський районний суд міста Львова ухвалив рішення у справі № 463/11428/25 за позовом Людмили Циганок до Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації та відшкодування моральної шкоди.
Суд повністю відмовив у задоволенні позову. Таким чином, вимоги про спростування викладеного у публікації ЕПЛ, оприлюдненої у вересні 2025 року, та стягнення 100 000 гривень моральної шкоди не задоволені.
Про що був спір?
Предметом судового розгляду стала публікація ЕПЛ від 8 вересня 2025 року «Звернення щодо недопустимості знищення інституційної спроможності державного управління в довкіллєвій сфері та послаблення євроінтеграційних здобутків».
У зверненні ЕПЛ йшлося насамперед про занепокоєння можливими кадровими змінами в Міністерстві економіки, довкілля та сільського господарства України та їхнім потенційним впливом на систему державного управління у сфері довкілля. Організація звернула увагу на ризики послаблення інституційної спроможності департаменту екологічних оцінок, порушення балансу інтересів бізнесу, громадськості та держави, а також втрати напрацювань, досягнутих у межах євроінтеграційних реформ. У цьому контексті в публікації згадувалося ім’я Людмили Циганок як особи, яку потенційно можна було пов’язувати з можливими кадровими змінами.
Позивачка вимагала визнати низку фрагментів публікації недостовірними, зобов’язати організацію опублікувати спростування на сайті та у Facebook, а також компенсувати моральну шкоду.
Що врахував суд?
Одним із ключових висновків суду стало визнання того, що позивачка, хоча й не є представницею органів влади, є публічною особою у контексті своєї діяльності в екологічній сфері.
Суд взяв до уваги її багаторічну участь у громадській діяльності, керівництво професійними та громадськими організаціями, участь у публічних дискусіях і представлення інтересів відповідної професійної спільноти.
Відповідно, суд дійшов висновку, що межі допустимої критики щодо такої особи є ширшими, а вона сама має виявляти вищий ступінь терпимості до публічної критики своєї діяльності.
Суд також визнав фотоколаж із написом «Dovkiller» сатиричною формою вираження оціночного судження, спрямованого на критику діяльності позивачки у природоохоронній сфері.
Окремо суд проаналізував твердження про можливі негативні наслідки потенційного призначення позивачки на керівну посаду. Суд визнав такі висловлювання оціночними судженнями, які відображають суб’єктивне ставлення авторів публікації до кадрових процесів та їхніх можливих наслідків для довкіллєвої політики.
Важливим є й висновок суду щодо повідомлення про потенційну кандидатуру.
Суд звернув увагу на те, що в публікації йшлося саме про потенційне призначення, а не про участь позивачки у конкретному конкурсі чи її особисту ініціативу щодо зайняття посади. Публікація не містила твердження про те, що позивачка брала участь у конкурсі або що ініціатива її призначення виходила безпосередньо від неї. Суд також врахував, що наведена в публікації назва посади директора департаменту екологічної оцінки відповідала посаді, яка була передбачена штатним розписом Міністерства на 2025 рік.
У підсумку суд не знайшов підстав вважати спірні висловлювання недостовірною інформацією, яка підлягає спростуванню в порядку статті 277 Цивільного кодексу України.
Свобода слова – це не лише право говорити приємні речі.
Для ЕПЛ ця справа має значення, яке виходить далеко за межі особистого спору.
Громадські природоохоронні організації виконують важливу роль у демократичному суспільстві: контролюють діяльність державних органів, аналізують кадрові та інституційні рішення, привертають увагу до ризиків для довкілля та євроінтеграційних процесів.
Це неможливо робити без права на гостру, принципову, а іноді й незручну для тих, кого критикують, публічну оцінку.
У своєму рішенні суд звернувся, зокрема, до практики Європейського суду з прав людини у справах Lingens v. Austria, Jerusalem v. Austria та Vides Aizsardzības Klubs v. Latvia. Остання особливо важлива для природоохоронних організацій: ЄСПЛ наголошував на ролі екологічних громадських об’єднань як «сторожових псів» суспільства, які мають повідомляти про питання суспільного інтересу, оцінювати їх і сприяти прозорості діяльності влади. Саме таку роль виконує ЕПЛ.
Звісно, свобода вираження поглядів не означає відсутності будь-яких правових меж. Однак і право на повагу до репутації не може перетворюватися на інструмент усунення незручної критики з публічного простору.
Публічна дискусія про те, хто і як формує державну екологічну політику, не є приватною справою. А право громадськості ставити незручні запитання не залежить від того, наскільки комфортними ці запитання є для їхніх адресатів.
Кілька важливих акцентів
Рішення у справі Lingens v. Austria не дає дозволу поширювати неперевірені факти. З цим твердженням ніхто не сперечається: ЄСПЛ справді розрізняє фактичні твердження та оціночні судження. Але саме це розмежування і було предметом судового аналізу в цій справі.
Варто звернути увагу на інше: ЕПЛ не стверджувала, що позивачка брала участь у конкурсі, подала документи на посаду чи вже отримала призначення. Йшлося про потенційну кандидатуру та можливі наслідки відповідного кадрового рішення для екологічного управління. Суд врахував саме цей контекст.
Так само рішення не встановлює універсального імунітету для громадських організацій від позовів про захист репутації. Воно стосується конкретних висловлювань, їхньої форми, контексту та суспільного значення дискусії.
І, мабуть, тут варто нагадати одну просту річ: участь у публічній дискусії передбачає не лише право висловлювати власну позицію, а й готовність почути критичну позицію інших. Особливо тоді, коли йдеться про питання державної політики, професійної діяльності та суспільного інтересу.
Позиція ЕПЛ
МБО «Екологія-Право-Людина» вже багато років послідовно відстоює право громадськості на незалежний моніторинг державної екологічної політики, відкриту дискусію щодо кадрових рішень та критику процесів, які можуть впливати на довкілля й європейську інтеграцію України.
Ми поважаємо право кожної людини звертатися до суду для захисту своїх прав. Водночас переконані, що судові механізми не повинні ставати способом звуження простору для суспільно важливої критики чи механізмом тиску на громадські організації. Адже значний розмір моральної шкоди, який зазначила позивачка пані Циганок Л., може трактуватися як спроба залякати та послабити активну громадську позицію ЕПЛ у природоохоронному русі.
Вказане рішення Личаківського районного суду є законним, обгрунтованим і вкрай важливим для захисту свободи слова та права природоохоронних організацій виконувати свою суспільну функцію.
Ми й надалі будемо говорити про рішення, процеси та людей, від яких залежить стан довкілля і якість довкіллєвої політики та екологічного врядування в Україні.
На нашу думку, без відкритої та предметної критики роботи профільного центрального органу виконавчої влади сьогодні складно забезпечити темпи реформ, необхідні для наближення України до членства в Європейському Союзі. Така критика не є перешкодою реформам, а виступає одним із механізмів контролю за їхньою якістю, послідовністю та реальним виконанням. І це не абстрактне занепокоєння: у звіті Європейської комісії за 2026 рік прогрес України за звітний період у сфері довкілля оцінено як «певний рівень підготовки». Серед проблем Комісія, зокрема, відзначила ослаблення інституційної спроможності. За таких обставин суспільний контроль і критичне обговорення рішень органів влади є необхідними умовами, а не проявом протидії реформам. Детальніше із аналізом ЕПЛ Звіту Європейської комісії щодо України можна тут: https://surl.li/nfvogo .
Із повним текстом судового рішення у цій справі можна ознайомитись тут.
