про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру” щодо приведення у відповідність з Конституцією України функцій прокуратури в частині здійснення представництва інтересів держави в суді
01 січня 2027 року набирає чинності рішення Конституційного суду України від 03 грудня 2025 року, яким КСУ визнав неконституційними деякі норми ЗУ «Про прокуратуру». А саме, абз. 1 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», в тій частині, що він надає прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв’язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб’єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
КСУ дійшов до висновку, що приписи „не здійснює“ та „неналежним чином здійснює“, ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом.
Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв’язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб’єктивним розумінням того, що означає „не здійснює“ або „неналежним чином здійснює“.
Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб’єктів в усіх сферах суспільного життя. Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб’єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах.
Фактично це рішення є однією з причин внесення змін до ЗУ «Про прокуратуру».
Законопроєктом № 16026 від 04.09.26 р. передбачається внесення змін в основному спрямованих на виконання рішення КСУ та приведення закону у відповідність з Конституцією України.
Законопроєктом передбачається викласти в новій редакції п. 2 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про прокуратуру», який визначає одну з функцій прокуратури. Зокрема пропонується замінити функцію «представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та Цивільним процесуальним кодексом України» на функцію «представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом».
Тобто законопроєкт повністю виключає представництво в суді інтересів громадянина, залишаючи лише представництво в суді інтересів держави у виключних випадках.
З такою пропозицією важко сперечатися, адже саме так сформована дана функція в ст. 131-1 Конституції України. Відповідно до цієї статті, в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Разом з тим, варто детальніше звернути увагу на інші пропоновані зміни. Зокрема на підстави представництва в суді інтересів держави та повноваження прокурора в таких справах.
Відповідно до чинної редакції ЗУ «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Тобто як такого переліку підстав немає, прокурор в кожному випадку обгрунтовує своє право на представництво виходячи з власних міркувань доцільності такого представництва, а відповідальність за надання згоди лежить на суді, на це також звертав увагу КСУ у своєму рішенні. При цьому суб’єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, може оскаржити наявність підстав для представництва.
Проте, на відміну від чинної редакції, пропоновані зміни передбачають перелік виключних випадків, в межах яких прокурор може обґрунтовувати своє право на представництво інтересів держави в суді, а право органу, в інтересах якого звернувся прокурор, на оскарження рішення суду про наявність підстав для представництва відсутнє. При цьому прокурор бере обов’язкову участь у розгляді справ у випадках, визначених законом.
Відповідно до пропонованих змін Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у таких виключних випадках:
1) порушення або загроза порушення фундаментальних національних інтересів України або стратегічних загальнонаціональних пріоритетів, визначених законом;
2) порушення або загроза порушення інтересів держави щодо об’єктів права власності Українського народу або об’єктів цивільного права, які перебувають під особливою охороною держави, забезпечення збереження яких гарантовані державою та які відповідно до закону є вилученими з цивільного обороту або обмежено оборотоздатними;
3) відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншої юридичної особи публічного права, які відповідно до закону уповноважені на захист інтересів держави в суді, або відсутність у таких суб’єктів повноважень на звернення до суду з відповідним процесуальним документом у спірних правовідносинах;
4) порушення інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншою юридичною особою публічного права, до повноважень яких віднесено судовий захист таких інтересів держави;
5) наявність колізії повноважень між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами публічного права щодо здійснення ними захисту інтересів держави у межах їх компетенції;
6) заподіяння шкоди інтересам держави кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, якщо цивільний позов у кримінальному провадженні не був або не міг бути поданий чи був залишений без розгляду;
7) виявлення прокурором під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням, участі у кримінальному або адміністративному провадженні незалежно від їх результатів фактів порушення або загрози порушення інтересів держави, що потребують судового захисту;
8) звернення органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншої юридичної особи публічного права із клопотанням про подання позову у зв’язку з неможливістю самостійного захисту інтересів держави;
9) у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
З однієї сторони такий перелік дещо звужує повноваження прокурора, проте все ж таки охоплює доволі широке коло питань. Тому можна сказати, що перелік окреслює коло питань з яких прокурор може представляти інтереси держави в суді, встановлює певні рамки для такого представництва.
Передумовою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді є:
1) звернення народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та об’єднань громадян, фізичних і юридичних осіб;
2) інформація, що надходить до органів прокуратури від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права;
3) інформація, отримана під час виконання повноважень прокурора;
4) інформація, отримана з публічних джерел.
Прокурор не має права самостійно ініціювати пошук або збір інформації для початку встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді поза межами випадків, визначених цією статтею (за виключенням, коли пошук або збір інформації здійснюється з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави).
З однієї сторони, ці зміни теж виглядають як обмеження, проте, і вони є доволі широкими: сюди входить і інформація отримана з публічних джерел, і звернення об’єднань громадян, фізичних і юридичних осіб. Єдине, що не може прокурор – це самостійно ініціювати дослідження законності певного рішення чи дій поза кримінальним розслідуванням, крім справ про законність активів.
У цій частині п. 9 передбачає окрему підставу, яка визначена главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України – визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
На відміну від справ про активи, екологічні справи не мають окремої підстави, а відтак представництво прокурора в таких справах може обґрунтовуватися однією з перелічених вище підстав, зокрема – п. 2 порушення або загроза порушення інтересів держави щодо об’єктів права власності Українського народу; п. 4 порушення інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншою юридичною особою публічного права, до повноважень яких віднесено судовий захист таких інтересів держави.
Втім, навіть при такій моделі, на нашу думку, в прокуратури все ж таки залишається можливість для захисту екологічних інтересів держави.
Ще одне питання, на яке варто звернути увагу, – це права прокурора в таких справах. Фактично прокурор позбавляється права витребовувати матеріали, проте може запитувати їхні копії.
Законопроєкт приводить чинні права та повноваження прокуратури у відповідність з нормами Конституції України та позицією КСУ. Даний законопроєкт варто підтримати з можливістю уточнення чи доповнення окремих його положень. Тож ми закликаємо народних депутатів підтримати в першому читанні законопроєкт № 16026, якісно та швидко доопрацювати його і прийняти до кінця року вцілому.

