11 лютого 2026 року Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 212/6596/24 за позовом громадянина України до рф про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії проти України.
Ключовим питанням справи стало визначення правових підстав для відшкодування окремому громадянину майнової шкоди, яку він пов’язував із тимчасовою окупацією територій України та захопленням рф родовищ корисних копалин.
Деталі:
У червні 2024 року громадянин України звернувся до суду з позовом до рф, посилаючись на порушення своїх прав внаслідок збройної агресії, яка розпочалася у 2014 році (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134159890).
Позивач зазначав, що рф незаконно окупувала частину території України, зокрема Автономну Республіку Крим, окремі території Донецької та Луганської областей та захопила значні запаси природних ресурсів, серед яких родовища вугілля, природного газу, нафти, металів та інших корисних копалин.
На думку позивача, незаконне привласнення природних ресурсів України завдало майнової шкоди не лише державі, а й кожному громадянину України як представнику Українського народу.
Обґрунтовуючи розмір майнової шкоди, позивач посилався на оприлюднені у засобах масової інформації оцінки вартості захоплених природних ресурсів та власний розрахунок частки загальних збитків, яка, на його думку, припадала на одного громадянина України. У позові він просив визнати повномасштабну збройну агресію рф проти України геноцидом Українського народу, стягнути на свою користь 1 990 149,79 долара США майнової шкоди та 5 200 000 грн моральної шкоди.
Рішення судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 6 грудня 2024 року позов було задоволено частково. Суд стягнув із рф на користь позивача 800 000 грн моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд виходив із того, що внаслідок збройної агресії рф позивач зазнав душевних страждань, стресу, побоювань за власну безпеку та порушення звичних життєвих зв’язків. Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, суд врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Відмовляючи у стягненні майнової шкоди, суди виходили з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів завдання шкоди безпосередньо його майновим правам. Посилання на загальні економічні втрати України внаслідок тимчасової окупації територій та захоплення природних ресурсів не підтверджували розміру індивідуальної шкоди позивача.
Суди також відмовили у задоволенні вимоги про визнання збройної агресії рф геноцидом Українського народу. Не погодившись із відмовою у задоволенні частини позовних вимог, позивач подав касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права у межах касаційної скарги, не здійснюючи повторного встановлення фактичних обставин справи.
Розглядаючи вимоги про відшкодування майнової шкоди, Суд звернув увагу на пункт 8 частини другої статті 16, частину першу статті 1166 та статтю 1192 Цивільного кодексу України, які визначають способи захисту цивільних прав, підстави відповідальності за завдану майнову шкоду та порядок її відшкодування. Верховний Суд наголосив, що для задоволення вимоги про відшкодування майнової шкоди необхідно встановити, яке саме право або охоронюваний законом інтерес позивача було порушено, у чому полягає завдана йому шкода та який її розмір.
Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У спорах про відшкодування шкоди саме на позивача покладається обов’язок доведення її наявності та розміру.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів завдання безпосередньо йому майнової шкоди внаслідок збройної агресії рф, тимчасової окупації територій України та захоплення природних ресурсів. Наведені позивачем відомості про вартість захоплених родовищ корисних копалин та розрахунок умовної частки загальних збитків на одного громадянина України не підтверджували порушення його конкретних майнових прав і не доводили заявленого розміру шкоди.
Тобто, загальні економічні втрати України внаслідок незаконного захоплення природних ресурсів не можуть автоматично розглядатися як майнова шкода, завдана кожному громадянину України у певному грошовому розмірі. Для її відшкодування окремій фізичній особі необхідно довести порушення конкретного права або інтересу, факт завдання шкоди та її розмір. Щодо моральної шкоди Верховний Суд виходив із положень пункту 9 частини другої статті 16, статті 23 та частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України.
Суд підтвердив, що збройна агресія рф може спричиняти моральну шкоду фізичним особам. Водночас розмір компенсації визначається індивідуально, з урахуванням характеру порушення, глибини фізичних і душевних страждань, обставин життя потерпілої особи та вимог розумності й справедливості. Верховний Суд не встановив підстав для збільшення присудженої позивачу компенсації моральної шкоди з 800 000 грн до заявлених 5 200 000 грн.
Розглядаючи вимогу про визнання збройної агресії рф геноцидом Українського народу, Суд врахував постанову Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року № 2188-IX «Про Заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні”». Верховний Суд погодився з відмовою судів попередніх інстанцій у задоволенні цієї позовної вимоги.
Крім того, Верховний Суд відхилив посилання позивача на рішення в інших справах щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресіє рф. Застосовуючи частину п’яту статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, Суд зазначив, що обставини, встановлені у зазначених судових рішеннях не є достатнім доказом розміру шкоди, завданої позивачу, оскільки він не був стороною у справах у яких ці рішення ухвалено.
За результатами касаційного перегляду Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог без змін. Отже, рішення про стягнення з рф на користь позивача 800 000 грн моральної шкоди залишилося чинним. Водночас вимоги про стягнення 1 990 149,79 долара США майнової шкоди, збільшення компенсації моральної шкоди та визнання збройної агресії геноцидом не були задоволені.
Отож, Постанова Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 212/6596/24 має значення для судової практики щодо відшкодування шкоди, завданої громадянам України внаслідок збройної агресії рф, зокрема у зв’язку з тимчасовою окупацією територій та захопленням природних ресурсів. Верховний Суд підтвердив необхідність розмежування шкоди, завданої державі та Українському народу внаслідок незаконного захоплення природних ресурсів і майнової шкоди, завданої безпосередньо окремій фізичній особі. Визначальним є доведення порушення індивідуальних майнових прав або інтересів, факту завдання шкоди та її розміру.

