12 вересня 2014 року Кабінет Міністрів України вніс на розгляд Верховної Ради України законопроект № 5073 про внесення змін до Закону України “Про інформацію” (щодо технологічної інформації). На виконання абзацу 4 підпункту 2 пункту 1 рішення РНБО України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України», уведеного в дію Указом Президента України від 1 травня 2014 року № 449, уряд пропонує на законодавчому рівні вирішити питання щодо віднесення інформації, що циркулює в автоматизованих системах технологічного управління об’єктами життєзабезпечення та підвищеної небезпеки (надалі – системах) незалежно від форм власності, до інформації, вимога щодо захисту якої є обов’язковою.
Для цього уряд пропонує доповнити статтю 10 Закону України “Про інформацію”, яка перелічує види інформації за змістом, новим видом «технологічна інформація», а також доповнити Закон новою статтею 191, яка дає визначення такій інформації та встановлює особливості її правового режиму.
Законопроектом пропонується такий текст статті 191.
«Стаття 191. Технологічна інформація
1. Технологічна інформація — документовані відомості про склад, кількісні та якісні показники, особливості технологічних процесів, які застосовуються для керування об’єктами виробничого та невиробничого призначення у різних галузях господарства протягом їх життєвого циклу, а також дані автоматизованих систем керування такими об’єктами та систем керування технологічними процесами виробництв на об’єктах.
2. Правовий режим технологічної інформації визначається законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Технологічна інформація щодо об’єктів життєзабезпечення, транспортної, інформаційної та/або телекомунікаційної інфраструктури, техногенно та екологічно небезпечних об’єктів, інших об’єктів, порушення сталого функціонування яких може спричинити аварії, катастрофи чи інші надзвичайні ситуації, негативно впливати на стан здоров’я та безпеку людей, умови життя людей, несе підвищену небезпеку для обороноздатності держави, стану довкілля, економічної, політичної, соціальної стабільності суспільних відносин або здійснення діяльності суб’єктів господарювання, підлягає захисту згідно із законодавством.
Технологічна інформація щодо окремих об’єктів (груп чи типів об’єктів) може бути віднесена у порядку, передбаченому законом, до інформації з обмеженим доступом.»
З точки зору проблеми широкого доступу громадськості до екологічної інформації, чим МБО “Екологія-Право-Людина” займається вже понад двадцять років, занепокоєння викликає частина третя запропонованого тексту статті 191 .
Безумовно, певна інформація щодо об’єктів, порушення сталого функціонування яких може спричинити аварії, катастрофи чи інші надзвичайні ситуації, негативно впливати на стан здоров’я, безпеку людей, довкілля […], враховуючи де-факто стан війни в Україні, повинна бути захищена (перше речення ч. 3 ст. 191). Захист інформації, як сукупність заходів, які в першу чергу забезпечують збереження та цілісність інформації в інформаційних системах, критично важливий і в умовах звичної війни, і тим більше в умовах сучасної війни інформаційної, які зараз ведуться іноземним агресором на території Україні.
У цій частині поширення законодавчих положень щодо захисту інформації (Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, Правила забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, затверджені Постановою КМУ від 29 березня 2006 р. № 373) на технологічну інформацію щодо об’єктів, порушення сталого функціонування яких може спричинити значні шкідливі наслідки, видається цілком доречним.
Стурбованість викликає друге речення частини третьої статті 191, яка надає розпорядникам інформації можливість обмежити доступ до технологічної інформації щодо окремих об’єктів (груп чи типів об’єктів). Поняття режиму доступу до інформації (відкрита чи із обмеженим доступом) не тотожне захисту інформації в інформаційних системах, і є окремим правовим інститутом.
Як зазначає розробник у пояснювальній записці до законопроекту, “на теперішній час існують потенційні загрози здійснення несанкціонованих дій по відношенню до даних, що циркулюють в автоматизованих системах технологічного управління об’єктами життєзабезпечення та підвищеної небезпеки (надалі – системи). Успішна реалізація цих загроз може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, у тому числі з незворотними наслідками, та безпосередньо вплинути не тільки на життєдіяльність окремих об’єктів підвищеної небезпеки та життєзабезпечення, а й на стан національної безпеки в цілому.
… нормативно-правовими актами у сфері захисту інформації встановлено, що … обов’язковому захисту підлягають державні інформаційні ресурси або інформація, вимога щодо захисту якої встановлена законом. При цьому інформація, що не належить державі, або інформація, вимога щодо захисту якої не встановлена законодавством (профільним законом), під зазначену правову норму не підпадає. Таким чином, необхідність прийняття проекту Закону викликана відсутністю у законодавстві норми щодо віднесення даних, що циркулюють в системах, до інформації, захист якої є обов’язковим [незалежно від форм власності]”.
Обґрунтування ж необхідності обмеження доступу до технологічної інформації у пояснювальній запистці повністю відсутнє.
Безумовно, будь-яке обмеження доступу до інформації можливе виключно на підставі статті 6 Закону України “Про доступ до інформації” (так званий трискладовий тест). Разом з тим, потенційне накладання інформації технологічної та екологічної, запропоноване урядом, може створити правову колізію і, як наслідок, породити велику кількість спорів громадськості (в тому числі екологічних НУО) із органами влади та приватними розпорядниками екологічної інформації.
Нагадуємо, що у 2012 році Україна нарешті перейняла давно працюючий у Європі широкий підхід до визначення поняття екологічної інформації. Таким чином, на сьогодні не лише інформація про стан компонентів довкілля, але й будь-яка інформація про фактори, діяльність та заходи, що впливають чи можуть впливати на довкілля, належить до інформації екологічної, доступ до якої згідно ст. 13 Закону України “Про інформацію” не може бути обмежений, не лише державними органами, але й приватними особами, які володіють такою інформацією. Згідно законопроекту “відомості про склад, кількісні та якісні показники, особливості технологічних процесів …. можуть бути обмежені у доступі”, але ж саме ці відомості потенційно охоплюють екологічну інформацію, якою найчастіше цікавиться громадськість, а саме об’єми природних ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, кількісні та якісні показниками викидів, скидів та відходів.
Крім того, аналогічне широке визначення екологічної інформації відображене у Конвенції про доступ до правосуддя, участь у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованій Україною у 1999 році, а також у Директиві ЄС про доступ до екологічної інформації, положення якої Україна зобов’язана впровадити за рядом двосторонніх угод із ЄС, в тому числі, і Угодою про Асоціацію.
Враховуючи викладене вище, МБО “Екологія-Право-Людина”, пропонує виключити із законопроекту друге речення частини 3 статті 191 , якою пропонується доповнити Закон України “Про інформацію”, оскільки обмеження доступу до технологічної інформації, по-перше, не обумовлено обґрунтованою у пояснювальній записці законодавчою потребою, а по-друге, породжує колізію із іншими положеннями Закону України “Про інформацію” щодо інформації екологічної, суперечить міжнародним та євроінтеграційним зобов’язанням України.
За додатковою інформацією звертайтеся:
Єлизавета Алексєєва,
керівник інформаційно-аналітичного відділу ЕПЛ,
Email: e.aleksyeyeva@epl.org.ua, office@epl.org.ua
Тел.: (032) 225 – 76 – 82
