Аналіз довідки щодо результатів перегляду інструментів державного регулювання (публічних послуг) Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та підпорядкованих центральних органів виконавчої влади від 15.12.2022 р.

№

з/п

Опис проблематики (по блокам з довідки)

Анотація

1

2

3

1. Значна кількість інструментів регулювання підлягає скасуванню – 38 інструментів державного регулювання, що складає 30% від загальної кількості інструментів екологічного регулювання, зокрема, з таких причин як неактуальність регулювання, дублювання з іншими інструментами державного регулювання

1.1

Низка екологічних інструментів є дублюючим регулюванням, які створюють надмірне навантаження на суб’єктів господарювання, наприклад, за результатами аналізу зафіксовано 16 інструментів державного регулювання в сфері екології, які дублюють висновок з оцінки впливу на довкілля більш детально Див. нижче.

Окрім того, значна частина екологічних інструментів, що підлягають скасуванню є неактуальними та застарілими, про що можуть свідчити відповіді органів влади на запити ДРС, в яких вони навіть не повідомляли про наявність таких інструментів.

Доцільною є позиція в частині неактуальності. У частині дублювання можемо зазначити лишень про часткове дублювання. По факту, якщо об’єкт підлягає процедурі ОВД за Законом, то доцільно – «прибрати» з переліку «погоджувальних» деякі інструменти, так як процедура здатна забезпечити чітке визначення і критерії досліджень впливів на всі компоненти екосередовища і участь громадськості із зауваженнями та пропозиціями, тобто комплекс аналізів можливих негативних впливів на довкілля та здоров’я населення. Якщо об’єкт не підлягає процедурі ОВД – ситуація протилежна: жоден з так «названих» у довідці 16-ти дублюючих інструментів, принаймні не здатен забезпечити ефективну участь громадськості на різних стадіях розгляду. У якості прикладу наведу ТЕС на біопаливі (щепі) з конденсаційною паровою турбіною (зараз найактуальніше у зв’язку з перебоями електропостачання) потужністю від 1,5 до 20 МВт, що і близько не підлягає ОВД за переліком (50 МВт), однак здатна суттєво ускладнити життя багатотисячного населеного пункту. (особливо якщо турбіна калузького виробництва а не Сіменс, а котел – «самопальний ноу нейм», а не Хьорст). Жителі ж «дізнаються» конкретні параметри про об’єкт виключно на стадії отримання Дозволу на викиди, тобто після будівництва та фіксації режимів та еколого-теплотехнічних параметрів. На цій стадії інструменти впливу громади на прийняття рішення наближаються до нуля.

Крім того, більшість забруднювачів, які були запущені до введення в дію Закону «Про оцінку впливу на довкілля», не потребують висновку з ОВД і взагалі не мають навіть і висновку державної екологічної експертизи. Саме необхідність отримання дозвільного документа (наприклад, дозвіл на викиди), згідно п.22 ч.2 ст.3 Закону «Про ОВД», покладає на суб’єкта господарювання обов’язок пройти процедуру ОВД, а відтак і дозволяє громаді дізнатися більше інформації про діючий об’єкт та повпливати на екологічні ризики його функціонування . Тому, спрощення екологічних дозвільних інструментів для суб’єктів, які не отримали висновку з ОВД, є більш ніж недоцільною.

2. Невідкладній оптимізації підлягає процедура видачі дозволу на спеціальне водокористування

2.1

Перш за все, незважаючи на можливість отримати дозвіл на спеціальне водокористування в електронному вигляді через Портал електронних послуг Державного агентства з водних ресурсів України, процедура видачі дозволу в електронному вигляді підлягає невідкладному удосконаленню, а саме: має бути розроблений сервіс он-лайн розрахунку ГДС (гранично-допустимі скиди речовин). За інформацією Держводагентства найбільше відмов у наданні дозволу припадає саме на невідповідність розроблених водокористувачами ГДС, тому автоматичний електронний розрахунок ГДС зменшить випадки відмов у наданні дозволу, а отже зменшить витрати бізнесу та держави на адміністрування інструменту. Окрім того, в процедурі видачі дозволу на спеціальне водокористування здійснюється дозвільно-погоджувальна процедура з іншими центральними органами виконавчої влади (Міністерством охорони здоров’я та Держгеонадра), однак підстав для відмови у погодженні дозволу на законодавчому рівні не передбачено, що спричиняє непрогнозовані відмови для суб’єктів господарювання. Також необхідно забезпечити надання дозволів на спеціальне водокористування на більш тривалий термін ніж три роки, закріпивши критерії короткострокового та довгострокового спеціального водокористування на рівні Водного кодексу України.

Фактично неможливо у короткостроковій (середньостроковій) перспективі, адже для створення сервісу онлайн розрахунку ГДС має діяти та постійно актуалізуватись база даних про стан конкретного водного об’єкту, до якого відбувається скид нормативно очищених стічних вод, зокрема і досліджуватись ефект сумації від впливу всіх підприємств які здійснюють скид. На жаль система спостережень та контролю за зміною стану водних об’єктів внаслідок впливу абіотичних факторів на переважній більшості території України м’яко кажучи недосконала та в основному зводиться до фіксування змін показника «солоності». Саме тому на сьогодні умовне підприємство змушене доводити допустимість власного впливу на водний об’єкт шляхом замовлення комплексу робіт з вивчення реального стану водойми за 500 метрів вище та нижче течії та проведення складних розрахунків можливих параметрів нормативного гранично допустимого скиду.

З приводу строку дії дозволу, то доцільно збільшити виключно для водокористувачів, які здійснюють водозабір з підземних джерел та не здійснюють скид зворотних стічних вод. У цьому випадку можна говорити про умовну стабільність впливу. Підприємство, яке здійснює скид забруднюючих речовин впливає на водний об’єкт з різною інтенсивністю хоч і в межах ГДС. Зважаючи на ефект сумації та періодичні перевищення скидів ГДС, які фіксуються органом державного нагляду (контролю) переглядати (скорочувати) доцільно не рідше 3 років, а краще щорічно. Це зумовлено зокрема і специфікою встановлення нормативу ГДС, який кожного разу при перегляді зменшується до межі фактичних показників дії попередніх нормативів.

Ст. 50 Водного кодексу України зазначає:

Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (на три роки) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п’яти років).

Вочевидь описана ініціатива направлена на «полегшення» життя саме серйозних забрудників.

3. Нагально має бути оптимізована процедура отримання дозволів на викиди

3.1

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» встановлює однакову процедуру видачі дозволу для всіх трьох груп об’єктів, що передбачені Законом України «Про охорону атмосферного повітря» (згідно ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»: до першої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування, до другої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування, до третьої групи належать об’єкти, які не належать до першої і другої груп). Однак, зважаючи на різні види джерел викидів, обсяги викидів, перелік і склад забруднюючих речовин, що викидаються зазначеними джерелами в атмосферне повітря, доцільно розробити для кожної групи об’єктів різні процедури отримання дозволів на викиди.

Не погоджуємося у повній мірі з такою позицією. Процедура і має бути однаковою для всіх. Більш того переконані, що навіть орган, який аналізує та видає дозвільний документ має бутим прив’язаний до території (Департамент екології ОДА) а не до групи (якщо перша – то в Міндовкілля) Група об’єкту взагалі може бути визначена або змінена саме у ході розрахунків на стадії формування Звіту з інвентаризації джерел викидів та розробки документів у яких обґрунтовуються обсяги викидів. Найважливіші показники – це умови здійснення діяльності у частині впливу на атмосферне повітря, умови які встановлюються до експлуатації пилогазоочисного обладнання та виробничого контролю (періодичність та ефективність), а також терміни на які видається сам Документ дозвільного характеру. Ці показники радикально відмінні в залежності від групи підприємств, обсягів та класів небезпечності (орієнтовно-безпечних рівнів дії), тощо. Все перераховане у повній мірі враховано у останніх редакціях законодавчих документів у сфері впливу на атмосферне повітря, аж до періодичності планових перевірок дотримання вимог державними органами контролю.

3.2

Потребує врегулювання питання щодо спрощення процедури з отримання дозволів на викиди для об’єктів, що належать до третьої групи із незначним обсягом викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами. До таких об’єктів віднесено їдальні, кафе, станції технічного обслуговування автомобілів, газорегуляторні пункти, копіювальні центри тощо, які можуть мати, у тому числі, й сезонний графік роботи.

Особливо гостро ця проблема постала на газопостачальних підприємствах України, оскільки вони володіють сотнями чи навіть тисячами таких стаціонарних джерел, як газорегуляторні пункти в блочному контейнері, домові комбіновані регулятори тиску, шафні газорегуляторні пункти, розрахункові обсяги викидів від яких згідно з нормативними актами становлять 0,128‒6,1 т/рік. Фактичні викиди метану згідно з матеріалами інвентаризації, наприклад, по ВАТ “Кіровоградгаз” від двох газорегуляторних пунктів становлять лише 0,00007 та 0,00042 т/рік!

Доцільно виокремити іншу групу з дійсно мізерними обсягами та тривалістю впливів, а не міняти (спрощувати) процедуру для частини третьої – найобширнішої групи. Такий хід не допустить маніпуляцій та применшення обсягів з боку підприємств третьої групи, адже ефективного контролю за викидами не існує з боку державних органів, а також немає відповідальності ні суб’єктів господарювання за заниження своїх обсягів викидів, ні спеціалізованих організацій, які проводять інвентаризацію викидів чи формують обгрунтовуючі документи.

Для подібної групи доцільне, наприклад, декларування обсягів, а не спрощення процедури отримання дозволу, що дасть змогу обійти бюрократичні процеси та забезпечить можливість врахування навіть незначних обсягів впливу. Щорічна декларація водночас може бути і своєрідною звітністю, бажано приведеною у відповідність до форми 2-ТП «Повітря».

Газопостачальні підприємства (газорегуляторні пункти) всього вище вказаного не стосуються, адже речовини, які викидаються у атмосферне повітря від подібних об’єктів можуть бути надзвичайно небезпечними не дивлячись на незначні об’єми. Наприклад етантіол (етилмеркаптан) першого класу небезпеки присутній у всіх випадках газорозподільних пунктів від продувочних газових свічок до вузлів подачі, тощо.

3.3

У сільськогосподарських підприємств також невирішеними є питання з дозволами на викиди від стаціонарних джерел – ємностей з пальним, які разом з технікою переміщуються на поля під час оранки чи збирання врожаю і при цьому викиди становлять всього по декілька кілограм.

Ємкості для зберігання паливо-мастильних матеріалів (пестицидів, гербіцидів, рідких добрив як то КАС, тощо) є стаціонарними, розміщуються на проммайданчику і розраховуються як такі за всіма показниками від кількості та тривалості заливання/зливання в них палива (рідин) до власне зберігання, коли викид враховується від дихальних клапанів протягом усього терміну зберігання, тощо. Вони нікуди не переміщуються. Решта випадків розраховується як викид від пересувних джерел – по типу автоцистерн, автозаправників, тощо.

3.4

Також під час дії воєнного стану, масованих обстрілів російською федерацією інфраструктурних об’єктів України, населення і суб’єкти господарювання широко почали використовувати генератори з двигунами внутрішнього згоряння, які також є стаціонарними джерелами викидів.

У період військового часу та за умов нищення ворогом енергетичних об’єктів вважаємо недоцільним розгляд вказаного питання і у контексті населення, де використання подібних приладів – це питання виживання, і на виробничих об’єктах – особливо критичної інфраструктури.

3.5

Тому пропонується для об’єктів, що належать до третьої групи із незначним обсягом викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, наприклад, до 10 т/рік (крім двоокису вуглецю), передбачити можливість здійснення їх діяльності на підставі декларації про викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Недоцільно для третьої групи (частини третьої групи). Це пряме стимулювання умовному підприємству привести показники до рівня , коли дозвіл отримувати не потрібно, а, отже, можна скоротити витрати, шляхом применшення обсягів.

Доцільно. Дивитися п.3.2.

Зрештою, щоб підтвердити обсяги викидів до встановленої межі, треба провести ті ж заходи (ті ж фінансові витрати на послуги ліцензованого підприємства), що і для отримання дозволу на викиди: визначаються на стадіях інвентаризації та проведення розрахунків розсіювання. Лишається лише подати пакет документів та отримати дозвіл з НЕОБМЕЖЕНИМ! терміном дії. У чому тоді логіка?

3.6

Слід переглянути процедуру проведення громадських обговорень та участь громадськості у процесі отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, оскільки процедурі отримання дозволів у більшості випадків передує процес отримання висновку з оцінки впливу на довкілля, при видачі якого вже забезпечено участь громадськості та екологічну безпеку.

Дійсно слід переглянути, однак зовсім у іншому контексті: по суті на сьогодні процедура декларативна: якщо надійшли зауваження до місцевої адміністрації на оголошення про намір отримати Дозвіл на викиди,

держадміністрації повідомляють про них суб’єкту господарювання з наданням відповідних сканованих копій зауважень та пропозицій протягом п’яти робочих днів після закінчення строку, встановленого для надання зауважень та пропозицій громадськості, та пропонують врахувати їх у документах для отримання дозволу на викиди або організувати проведення їх публічного обговорення. Тобто публічне обговорення проводиться лише у разі, коли

суб’єкт господарювання не врахував зауваження та пропозиції громадськості.

Громадські слухання, якщо і проводяться, то часто без участі фахівців та навіть представників дозвільного органу, а також без доступу до обґрунтовуючих документів. Також проблемою є процедура врахування/неврахування пропозицій громадськості, адже дозвільний орган приймає рішення фактично без аналізу Звіту про обговорення. Головним є формальна наявність звіту.

З приводу ОВД – то переважна більшість підприємств за параметрами діяльності не підлягає процедурі ОВД. Ті підприємства, які все ж проходять, на жаль, не конкретизують розділ впливу на атмосферне повітря у мірі, достатній для повного та детального аналізу громадою. Є випадки, коли Звіт з ОВД не містить навіть карти схеми з джерелами викидів, не те що повного переліку інгредієнтів та їхніх обсягів.

Тому необхідне вдосконалення процедури громадських обговорень на стадії отримання дозволу на викиди, обов’язок врахування зауважень дозвільним органом, доступ до обґрунтовуючих матеріалів, на підставі яких дозвільний орган приймає рішення та можливість фахового аналізу та порівняння з приведеними даними у Звіті з інвентаризації викидів з даними зі звіту з ОВД.

4. Значна кількість інструментів регулювання підлягає оцифруванню з високою та середньою пріоритетністю

4.1

Процес оцифрування інструментів державного регулювання є пріоритетом нашої країни, а також дієвим способом оптимізувати регуляторні процеси. У процесі дослідження було встановлено, що першочерговій цифровізації підлягають екологічні послуги в системі викидів в атмосферне повітря, управління відходами.

Погоджуємося повністю. Процес має бути поступовим та гармонізованим з уже діючими системами реєстрів, базами даних, державними класифікаторами, тощо.

5. Комплексна проблематика: Оцінка впливу на довкілля

5.1

Процедура з видачі висновку з оцінки впливу на довкілля підлягає нагальній оптимізації. Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” необхідно привести у відповідність до Директиви 2011/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 13 грудня 2011 року про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище (доповнена Директивою 2014/52/ЄС від 16 квітня 2014 р.). Так, перелік видів діяльності, що підлягають проведенню оцінки впливу на довкілля в Законі України “Про оцінку впливу на довкілля”, ширший, ніж перелік обов’язкових видів діяльності, що підлягають оцінці впливу на довкілля, який визначений у першому Додатку до Директиви. Тому перелік видів діяльності, які підлягають оцінці впливу на довкілля, що міститься в Законі, має бути переглянуто з урахуванням вимог Додатку до Директиви.

Маніпуляція несуттєвими недоліками доволі якісного Закону, що відповідає законодавству ЄС, в інтересах бізнесу. І так, оптимізація можливо і потрібна, але зовсім в іншому.

Якщо брати перелік, то зменшення можливе, однак виключно з комплексним аналізом «ризикових» об’єктів та посиленням вимог по окремим (приклад п.1.1 з ТЕС) зважаючи на реалії ведення бізнесу в Україні. Перелік необхідно розширяти та посилювати, бо, наприклад, птахоферма у Європі та в Україні при рівноцінних параметрах як то площа та поголів’я (необхідність проведення процедури напряму залежить) – це чомусь абсолютно різні речі та відповідно різний вплив, зважаючи на відсутність належного державного екологічного контролю та дієвих штрафів та юридичної відповідальності. Простими словами, аби не проходити процедуру ОВД та не давати відповідних гарантій та зобов’язань громаді, на території якої планується розміщення, в Україні на умовному гектарі створять кілька різних фабрик одного власника з «гранично-допустимим поголів’ям» (аби не проходити процедуру), у Європі ж навіть у випадку, коли ОВД не вимагається – інвестор проведе всі необхідні процедури, консультації та громадське обговорення.

5.2

Необхідно розглянути питання запровадження попереднього оцінювання/ скринінгу для видів планованої діяльності, передбачених ч.3. ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», відповідно до вимог ч.2 ст. 4 Директиви 2011/92/ЄС Європейського Парламенту та Ради про оцінку впливу на навколишнє середовище. Процедура отримання висновку з оцінки впливу на довкілля має бути оптимізованою, а строки проведення дій, пов’язаних з видачею висновку з оцінки впливу на довкілля мають бути скорочені, підстави для відмови у висновку з оцінки впливу на довкілля – конкретизовані, тощо.

Плюсів у попередньому розгляді не бачимо, більш того вважаю, що Український формат Закону на відміну від вимог ч.2 ст. 4 Директиви 2011/92/ЄС – досконаліший, адже по суті Директива дозволяє самостійно обирати спосіб скринінгу проектів: індивідуальний скринінг кожного конкретного проекту, «автоматичний» скринінг, або їхня комбінація. У нашому випадку скринінг по суті повністю автоматичний та закріплений у двох переліках видів діяльності та об’єктів, що підлягають ОВД, у статті 3 Закону. Це найкращий варіант у нашій Державі (доки не поборемо корупцію), адже мінімізує корупційні ризики з боку посадових осіб – потенційних «визначальників» необхідності проведення процедури ОВД або відсутності необхідності.

Терміни встановлені розумно і по принципу граничності. Скорочення строків розгляду – прерогатива фахівців Міндовкілля (можуть швидше розглянути простіший об’єкт).

5.3

Доцільно для кожного виду діяльності розробити методичні рекомендації щодо суттєвих процесів та показників, які слід описувати в Звіті з оцінки впливу на довкілля.

Доцільність необґрунтована. Величезний об’єм роботи при мінімальному КПД. Вид діяльності зумовлює/передбачає специфічні впливи, однак набагато важливіше, технології, специфіка території та умови, при яких конкретна діяльність здійснюється. У більшості випадків подібні об’єкти за потужністю одного виду діяльності на різних територіях радикально відмінні за обсягами впливу.

5.4

У висновках з оцінки впливу на довкілля дозвільні органи часто встановлюють необхідність в отриманні додаткового інструменту для суб’єктів господарювання – погодження плану післяпроєктного моніторингу, що по суті є адміністративною послуги, однак вимоги його отримання не передбачені на законодавчому рівні. Для вирішення цієї проблеми необхідно встановлювати, у випадках необхідності, заходи зі здійснення післяпроектного моніторингу у висновку з оцінки впливу на довкілля, як це передбачено Законом України “Про оцінку впливу на довкілля”, а також визначити в методичних рекомендаціях щодо змісту та порядку складання звітів з ОВД, які заходи післяпроєктного моніторингу доцільно встановлювати суб’єктам господарювання.

Проблеми немає, а є неправильне трактування положень Закону «Про оцінку впливу на довкілля».

Так, ч.1 ст.13 говорить: Якщо це передбачено висновком з оцінки впливу на довкілля, суб’єкт господарювання забезпечує здійснення післяпроєктного моніторингу з метою виявлення будь-яких розбіжностей і відхилень у прогнозованих рівнях впливу та ефективності заходів із запобігання забрудненню довкілля та його зменшення. Порядок, строки і вимоги до здійснення післяпроєктного моніторингу визначаються у висновку з оцінки впливу на довкілля. За результатами післяпроєктного моніторингу, за потреби, суб’єкт господарювання та уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, – уповноважений центральний орган узгоджують вжиття додаткових заходів і дій із запобігання, уникнення, зменшення (пом’якшення), усунення, обмеження впливу господарської діяльності на довкілля.

Отже, Закон не вимагає погодження планів післяпроєктного моніторингу, адже має міститися у Висновку з ОВД. У Висновку з ОВД, а саме в розділі Умов провадження господарської діяльності іде конкретизація необхідних заходів у процесі провадження діяльності (зокрема і необхідність післяпроєктного моніторингу), які базуються на вимогах попередніх до процедури ОВД дозвільних документів та нормативних актів. Так, наприклад у всіх спеціальних дозволах на користування надрами, що регламентують роботу гірничодобувних підприємств виписані «Особливі умови виконання робіт». Одним з пунктів Особливих умов, є пункт про «Щорічний радіаційний контроль за породами в кар’єрі і продукцією на відповідність вимогам НРБУ-97». Логічно, що в умовах Висновку з ОВД фахівці Міндовкілля справедливо наголошують на необхідності Програми радіаційного моніторингу.

5.5

Важливо зазначити, що з метою зменшення фінансових та часових витрат суб’єктів господарювання на отримання інструментів державного регулювання, зменшення витрат на їх державне адміністрування, доцільно в ДБН А.2.2-1:2021 «Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС)», які встановлюють вимоги до складу і змісту розділу оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) у складі проектної документації на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт будівель і споруд будь-якого призначення та їх комплексів внести зміни за аналогією з ДБН А.2.2 – 3:2014 «Склад та зміст проєктної документації»: «За наявності звіту з оцінки впливу на довкілля матеріали (розділ) оцінки впливів на навколишнє середовище у складі проектної документації розробляються тільки в частині заходів, не включених до звіту з оцінки впливу на довкілля».

На нашу точку зору, позиція є хибною. Не зрозуміло, яким чином Звіт з ОВД буде «обганяти» проєктну документацію. Саме проєктна документація з чітко визначеними місцем, типом та наслідками діяльності в купі з іншими матеріалами у подальшому стає об’єктом ОВД, а не навпаки. В кількох нормативних актах прямо прописана норма… до проєктної документації додаються результати процедури ОВД. Наприклад у профільному Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності».

5.6

Окрім того, за результатами аналізу регуляторної екологічної сфери встановлено, що 15 екологічних інструментів державного регулювання дублюють інструмент – висновок з оцінки впливу на довкілля (12% від загальної кількості інструментів екологічного регулювання), зокрема, дозвіл на створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод; дозвіл на проведення робіт на землях водного фонду (крім експлуатаційного днопоглиблення) у межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі; погодження плану заходів щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, тощо.

Функції держави з забезпечення екологічної безпеки у таких випадках були виконані ще на етапі отримання суб’єктами господарювання висновку з оцінки впливу на довкілля, а в процесі подальшого отримання вищезазначених 15 інструментів державного регулювання до уваги береться вже наявний у суб’єктів господарювання висновок з оцінки впливу на довкілля, що призводить до надмірного навантаження на бізнес. Для вирішення цієї проблеми доцільним є скасування дублюючих 15ти інструментів державного регулювання.

Невірно визначено Дозвільні документи як «дублюючі» (повністю) та такі, що підлягають скасуванню. Насправді дублювання часткове і то на певних стадіях. Так, згідно зі ст. 82 Водного кодексу України «Створення на річках та в їхніх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод, допускається лише з дозволу місцевих рад.» Такий дозвіл повинен погоджуватися з обласними, Київською, Севастопольською міськими держадміністраціями, органом виконавчої влади АР Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, Держводагентством і Держгеонадрами. При видачі дозволу ці органи вивчають інформацію, що міститься в Державному земельному кадастрі, зокрема про наявність суміжних сформованих земельних ділянок, установлені обмеження їхнього використання, сервітути, цільове призначення, наявність особливо-цінних груп ґрунтів, тощо. Така інформація може вплинути на рішення щодо можливості та обґрунтованості створення штучної водойми в певному місці. Крім того, передбачається, що при цьому необхідно проаналізувати та спрогнозувати, чи не призведе відповідна діяльність до порушення прав суміжних землевласників (землекористувачів) в частині правомірного використання їхніх ділянок за цільовим призначенням. Таке порушення може бути безпосереднім (наприклад, затоплення частини сусідньої ділянки в разі створення штучної водойми) або опосередкованим (зокрема, поширення на сусідню ділянку певних обмежень, як-от: заборона провадження певних видів діяльності в прибережній захисній смузі новоствореної водойми). ЗУ «Про оцінку впливу на довкілля» передбачає вивчення екологічних впливів, проте не має інструменту прямої дії для забезпечення дотримання прав землевласників та землекористувачів, зокрема і через те, що фактичні впливи передбачає і вивчає сам Заявник («несе відповідальність за надання достовірних даних»), а не компетентні фахівці Держгеонадр, Держводагенства, місцевих адміністрацій, тощо.

6. Додаток до листа ДРС «Інструменти держрегулювання охорона довкілля»

6.1

У пункті 11, йде мова про скасування необхідності отримання Акту про надання гірничого відводу для користувачів надрами з причин того, що іншими інструментами (проект розробки родовища, висновок з ОВД, дозволи на роботи підвищеної небезпеки та експлуатацію машин та обладнання, робочий проект землеустрою) вже все врегульовано та ще й більш комплексно

Насправді, відповідне твердження не відповідає дійсності.

Відповідно до частини 1-2 статті 17 Кодексу України про надра гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та цілей, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється.

Частиною 4 статті 17 Кодексу України про надра передбачено, що порядок надання гірничих відводів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 6 додатку № 2 до Положення про порядок надання гірничих відводів» затвердженого Постановою КМУ від 27.01.1995 №59 з урахуванням мети використання надр до проекту гірничого відводу додаються:

копія спеціального дозволу на користування ділянкою надр; копія протоколу про затвердження проекту розробки родовища; витяг з протоколу засідання ДКЗ щодо оцінки запасів корисних копалин, їх кількості по об’єктах; висновок науково-дослідної організації стосовно технічної неможливості знешкодження та утилізації шкідливих речовин, відходів виробництва та стічних вод, а також сумісності шкідливих речовин, відходів виробництва або стічних вод з породами, що їх містять, та пластовими водами горизонтів, де планується їх поховання або скидання; стосовно придатності відпрацьованих гірничих виробок для використання в цілях, передбачених проектом; лист від органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади щодо отримання ними інформації про межі гірничого відводу для використання надр на території їх діяльності.

Отже, Акт про надання гірничого відводу насправді інструмент комплексний, якщо не сказати «найкомплексніший», адже видається як узагальнюючий документ по ключовим дозвільним документам у сфері надрокористування (спецдозвіл, протокол ДКЗ, тощо). Цим документом згідно пункту 3 Положення, зокрема і засвідчується право на користування надрами.

Відповідним (тільки цим) документом затверджуються межі відведеної під видобуток території з визначеними просторовими точками. Простими словами: Спеціальний дозвіл на користування надрами виключно, тобто в комплексі разом з Актом про надання гірничого відводу може означати та закріплювати «право на видобуток» на конкретній земельній ділянці.

Перераховані ж вище документи (проект розробки родовища, висновок з ОВД, дозволи на роботи підвищеної небезпеки та експлуатацію машин та обладнання, робочий проект землеустрою) які начебто більш комплексні та дублюють акт про надання гірничого відводу насправді не охоплюють у повній мірі ключові питання при прийнятті рішення про надання акту та, власне, засвідчення права користування надрами. Навіть процедура (процедури) ОВД, яка проводиться пізніше, часто передбачає дослідження впливів лише на частині території планованого видобутку у межах гірничого відводу. Так, наприклад маючи спеціальний дозвіл на користування надрами на території у 382 га та відповідний гірничий відвід – 462 га підприємство провело процедуру ОВД та отримало позитивний Висновок для зміни цільового призначення лише 95 га у межах вказаної території і спокійненько почало видобуток. По факту, досліджено вплив діяльності лише на четвертій частині родовища і про те, що у людей через деякий (відомий лише інвестору) час заберуть ще 70-80 паїв ніхто і не здогадується. До речі про «людей» та гірничий відвід: примітно, що до середини 2019 року Постанова від 27.01.1995 №59 «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів» (у редакції від 04.03.2016) передбачала, що до проекту гірничого відводу додаються, зокрема…

– документ про згоду землевласника або землекористувача з рішенням про надання гірничого відводу.

І це був один з ключових моментів дотримання прав законних землевласників, принаймні повідомлення їх про намір вилучити їх приватну власність для користування надрами. На сьогодні, це право покладено (разом з суттєвим корупційним ризиком) на «абсолютно некорупційних» голів місцевих рад. Впевнені, що така ініціатива зміни пункту 6 Положення в редакції Постанови КМУ№ 500 від 12.06.2019 то був перший крок на полегшення життя надровим бізнесменам, а заразом і «ампутування» одного з ключових інструментів громадськості та землевласників у рамках розгляду проекту гірничого відводу.

З приводу інших начебто дублюючих документів: дозволи на роботу підвищеної небезпеки та експлуатацію машин стосуються вже специфіки діяльності та видаються чи не останніми, після дозволів на зняття родючого шару ґрунту та дозволу на початок будівельних робіт. Проект землеустрою часто стосується окремих ділянок у межах загальної площі по яким відбуваються викупи, передача в оренду, викупи під суспільні потреби, вилучення з мотивів суспільної необхідності, зміни цільового призначення, тощо. Ні про яку комплексність та повне дублювання не має і мови.

Висновок. Інструмент у вигляді необхідності отримання Акту про надання гірничого відводу однозначно необхідно залишати, більш того доповнити п.6 Додатку 2 подібною до скасованої Постановою КМУ № 500 від 12.06.2019 вимогою: до Заяви додаються…у разі наявності на планованій території землевласників – документ про згоду з рішенням про надання гірничого відводу.