21 липня 2020 року парламент проголосував у першому читанні довгоочікуваний громадськістю проєкт Закону «Про управління відходами» (№2207-1д). Одне з головних нововведень – створення підгрунття для запровадження європейської системи розширеної відповідальності виробника (РВВ) для різних видів відходів.
ЕПЛ започатковує серію публікацій для широкого загалу про новації законопроєкту 2207-1д, які базуються на положеннях директив ЄС в сфері управління відходів. Україна, нагадаємо, повинна імплементувати ці норми, як це передбачено Угодою про асоціацію між ЄС та нашою державою.
Оскільки багато дискусій точиться навколо запровадження розширеної відповідальності виробника, ми вирішили розпочати з цієї теми.
Варто зазначити, що положення щодо систем розширеної відповідальності виробника, переважно, містяться в окремих директивах ЄС – це Директиви 94/62/ЄС Європейського парламенту і Ради від 20 грудня 1994 року про упаковку та відходи упаковки, Директива 2006/66/ЄС Європейського парламенту і Ради від 6 вересня 2006 року про батарейки, батареї та акумулятори і відходи з них та скасування Директиви 91/157/ЄС, Директива 2012/19/ЄС Європейського парламенту і Ради від 4 липня 2012 року про відходи електричного та електронного обладнання, Директива 2000/53/C про транспортні засоби з відпрацьованим ресурсом від 18 вересня 2000 року.
Рамкова ж Директива ЄС про відходи, на апроксимацію якої і направлений законопроєкт 2207-1д, містить лише загальні положення про розширену відповідальність виробника. Раніше вона обмежувалася лише визначенням принципу розширеної відповідальності, та 30 травня 2018 року в рамках прийняття пакету законів щодо циркулярної економіки до неї було внесено зміни та доповнено статтею щодо мінімальних основних вимог до Систем розширеної відповідальності виробника. Запровадження цих новітніх норм на сьогодні не є частиною нашої Угоди про Асоціацію, оскільки вона були прийняті пізніше ніж підписана Угода, проте, автори законопроекту вирішили, що такі положення є важливими та прописали у законопроєкті.
Отже, система розширеної відповідальності виробника – це комплекс економічних, фінансових, адміністративних та організаційних заходів для забезпечення відповідальності виробників продукції за управління стадією відходів у життєвому циклі продукції та матеріалів. Виробником продукції, згідно з проєктом закону є суб’єкт господарювання, що вводить в обіг продукцію, яку він виробляє або імпортує.
Згідно зі ст.10 законопроєкту, розширена відповідальність виробника встановлюються законами до виробників продукції, в результаті споживання/використання якої утворюються відходи упаковки, електричного та електронного обладнання, батарей і акумуляторів, транспортних засобів, знятих з експлуатації, мастил (олив), шин, текстилю тощо. Тобто перелік видів відходів, щодо яких може встановлюватися РВВ є невичерпним і охоплює ті основні потоки відходів, які підпадають під систему РВВ у Європі. Це пов’язано з тим, що продукція, яка випускається на ринок країни змінюється і неможливо передбачити, які саме потоки відходів будуть зростати. Так, що 15 років тому ніхто не прогнозував про збільшення відходів електричного та електронного обладнання, наразі ж вченні заявляють що такі потоки відходів щорічно зростають та містять небезпеку для планети та людства нарівні з відходами пластику.
Тож, наші законотворці пішли шляхом поступової апроксимації Директив ЄС та зазначили що системи розширеної відповідальності виробника вводитимуться окремими законами. Зазначене є цілком аргументованим та справедливим, так, наприклад, у Австрії рамковий закон про відходи було ухвалено у 1990 році а секторальний закон про відходи пакування було ухвалено у 1993 році, секторальний закон про відходи електричного і електронного обладнання у 2004.
У законопроєкті зазначено, що окремими законами встановлюється одна або декілька форм виконання зобов’язань розширеної відповідальності виробника, що застосовується до конкретної продукції. Пропонується широкий вибір форм – створення (приєднання до) організації колективної розширеної відповідальності виробників, створення організації індивідуальної розширеної відповідальності виробників, сплати екологічного податку. Проте зазначається, що конкретна форма буду вибрана при введенні тієї чи іншої системи і не обов’язково застосовувати всі три. На думку авторів закону, для певних відходів може бути більш доцільною система екологічного податку, натомість для інших видів – діяльність організацій РВВ.
Це свідчить про те, що система РВВ запрацює лише після прийняття окремих законів, що будуть докладніше регулюватимуть запуск та функціонування систем РВВ для конкретного виду відходів. До речі, на сьогодні вже розроблені та зареєстровані у ВРУ проєкти Законів “Про батареї і акумулятори” (2352 від 30.10.2019), “Про відходи електричного та електронного обладнання” (№ 2350 від 30.10.2019), які деталізують впровадження систем РВВ для конкретних відходів.
Так, у законопроєкті “Про батареї і акумулятори” є норма щодо системи РВВ, відповідно до якої, виробники портативних батарей і акумуляторів повинні забезпечити фінансування та функціонування:
1) приймання відпрацьованих портативних батарей і акумуляторів від кінцевих споживачів у:
а) місцях продажу для кінцевих споживачів;
б) пунктах приймання та збирання відходів;
в) комунальних пунктах приймання відходів,
г) приватних домогосподарствах, адміністративних, соціальних, громадських, комерційних, розважальних, рекреаційних, туристичних та інших закладах;
д) спеціально обладнаними транспортними засобами.
2) оброблення і перероблення роздільно зібраних відпрацьованих портативних батарей і акумуляторів та відходів від їх оброблення;
3) екологічно безпечне видалення фракцій, що утворилися в результаті оброблення, які не можуть бути перероблені або відновлені;
4) виконання мінімальних цільових показників зі збирання, а також мінімальних цільових показників ефективності перероблення, встановлених цим Законом;
5) реєстрація та надання звітної інформації;
6) маркування портативних батарей і акумуляторів;
Виробником портативних батарей та акумуляторів вважається будь-який виготовлювач чи імпортер батарей і акумуляторів, включаючи ті, які входять до складу обладнання або транспортних засобів, незалежно від способу продажу, включаючи дистанційну торгівлю, і вперше розміщує їх на ринку.
У законопроєкті “Про відходи електричного та електронного обладнання (ВЕЕО)” також містяться зобов’язання виробників таких товарів, які повинні забезпечити фінансування та функціонування системи поводження з ВЕЕО що утворюються в результаті розміщення на ринку їх продуктів за категоріями ЕЕО, зокрема:
1) роздільного збирання ВЕЕО на всій території України;
2) підготовку до повторного використання і належну обробку, включаючи переробку та відновлення роздільно зібраних ВЕЕО;
3) екологічно безпечне видалення фракцій відходів, які утворилися з ВЕЕО і не можуть бути перероблені та/або відновлені;
4) виконання мінімальних цільових показників зі збирання, відновлення, підготовки для повторного використання та перероблення;
5) реєстрацію та надання звітної інформації.
Отже ці законопроєкти вказують на необхідність побудови такої системи розширеної відповідальності виробнків шляхом створення організацій колективної розширеної відповідальності та індивідуальної розширеної відповідальності.
Чинна редакція Директиви ЄС про відходи 2008/98/EС вказує, що схеми РВВ означають ряд заходів, вжитих країнами для того, щоб виробники продукції несли фінансову відповідальність, або фінансову та організаційну відповідальність за управління стадією відходів життєвого циклу продукції.
У статті 8-а Директиви також вказано про обов’язок або самих виробників продукції, або організацій, які здійснюють систему РВВ від імені виробників продукції, щодо збору відходів продукції та фінансового забезпечення поводження із відходами, при чіткому розподілі ролей та повноважень всіх залучених сторін, відсутності дискримінації виробників продукції, та дотримання ієрархії управління відходами.
Отож Директива допускає фінансові зобов’язання виробників, що можуть бути реалізовані через систему оподаткування.
В Європі, де системи РВВ діють вже другий десяток років в деяких країнах, система РВВ реалізується за допомого таких механізмів: передбаченого обов’язку забирати продукцію та встановлені цілі переробки; добровільного збирання продукції та встановлені цілі по переробці; податку на подальшу переробку; податку на подальшу переробку в поєднанні із субсидуванням переробки конкретних відходів (за кг чи одиницю продукції); існування системи депозиту-повернення (наприклад скляна тара). Іншими видами фінансових механізмів, що сприяють підвищенню рівнів переробки відходів, але не є частиною системи РВВ, є податок на захоронення відходів на сміттєзвалищах, система тарифування у містах «плати за те, що викидаєш», різні податкові пільги.
Нещодавно Європейська комісія вирішила ввести податок на пластик, що не був підданий переробці. Такий податок вступить в силу з 1 січня 2021 року і його встановлено на рівні 0,80 Євро за кг того матеріалу, який не було здано на переробку.
Більш детально про таку ініціативу Євросоюзу ви можете переглянути у відео нашої партнерської організації із Брюсселю – Європейського екологічного бюро.
Для України найнагальнішим є запуск систем РВВ для пакування, ВЕЕО та батарей і акумуляторів, оскільки саме ці відходи підпадають під системи РВВ у всіх країнах-членах ЄС.
Як вже зазначалося, законопроєкти щодо батарей і акумуляторів, ВЕЕО вже розроблено та ми чекаємо на їх ухвалення парламентом. Проте, з пакуванням ситуація значно складніша. Було представлено різні варіанти законопроєктів, проте, на нашу думку, жоден з них не є достатньо добрим для запровадження якісної системи. То ж перед новоствореним Міндовкілля стоіть величезний виклик – розроблення якісного закону та його адвокація і комунікація. Ситуація тут ускладнюється і небажанням різних представників бізнесу та виробників продукції долучатися до системи РВВ, як це було і в Європі, і поверхневим розумінням частини громадянського суспільства суті такого механізму, бажанням деяких об’єднань зберегти свої стартапи.
