У цьому дайджесті ми прагнемо висвітлити ключові аспекти імплементації acquis ЄС у сфері охорони довкілля та кліматичної політики відповідно до зобов’язань України у межах розділу 27 «Довкілля та зміна клімату» переговорної рамки. Проаналізовано нормативно-правові акти, які спрямовані на гармонізацію національного законодавства з європейськими стандартами, а також висвітлено досягнення, актуальні виклики та перспективні напрями подальшого вдосконалення екологічної політики України у процесі її наближення до європейських стандартів.
Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання здійснення моніторингу місць утворення, зберігання та видалення відходів” № 551 від 13.05.2025 року
Акт розроблено відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про управління відходами» для створення правового механізму здійснення моніторингу місць утворення, зберігання та видалення відходів відповідно до європейських стандартів екологічної безпеки, зокрема передбачених:
Директивою Європейського Парламенту та Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 року про відходи та скасування деяких директив;
Директивою Європейського Парламенту та Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про захоронення відходів;
Директивою 2003/4/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 28.01.2003 про доступ громадськості до екологічної інформації;
Директивою Європейського Парламенту та Ради 2010/75/ЄС від 24 листопада 2010 року про промислові викиди (інтегрований підхід до запобігання забрудненню та його контролю).
Як зазначається в п. 1 Порядку, він визначає основні вимоги щодо організації здійснення спостереження за станом довкілля та його складових, збирання, оброблення, проведення аналізу, зберігання та обміну інформацією щодо стану місць утворення, зберігання та видалення відходів, ймовірного забруднення довкілля та його складових у таких місцях, взаємодії субʼєктів господарювання з органами державної влади та органами місцевого самоврядування у процесі здійснення моніторингу місць утворення, зберігання та видалення відходів, а також розроблення планів, програм, рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень у сфері управління відходами.
Моніторинг місць утворення, зберігання та видалення відходів здійснюється суб’єктами моніторингу з метою забезпечення організації систематичного спостереження за станом довкілля та його складових у місцях утворення, зберігання та видалення відходів відповідно до екологічних та санітарно-епідеміологічних вимог; збирання, оброблення, проведення аналізу, зберігання та обміну інформацією щодо стану місць утворення, зберігання та видалення відходів, ймовірного забруднення довкілля та його складових у таких місцях; попередження, своєчасного виявлення змін, їх оцінки, запобігання наслідкам негативного впливу на здоров’я людей та довкілля, їх ліквідації; прогнозування змін і розроблення планів або програм з поліпшення, збереження та відновлення стану довкілля та його складових у місцях утворення, зберігання та видалення відходів відповідно до екологічних та санітарно-епідеміологічних вимог. Моніторинг місць утворення, зберігання та видалення відходів є складовою підсистеми моніторингу у сфері управління відходами державної системи моніторингу довкілля.
Відповідно до наведеного в Порядку визначення, суб’єкт моніторингу – суб’єкт господарювання незалежно від форми власності, що є утворювачем або власником відходів, діяльність якого призводить до утворення небезпечних відходів, або суб’єкт господарювання, який є власником відходів, що не є небезпечними, у тому числі побутових, річний обсяг утворення яких перевищує 50 тонн, або орган місцевого самоврядування.
Суб’єкт моніторингу один раз на рік до 20 лютого року, що настає за звітним, шляхом подання декларації про відходи в електронній формі вносить до інформаційної системи управління відходами відомості і дані щодо обсягів та місць утворення відходів, а також щодо місць зберігання відходів до їх передачі на об’єкти оброблення відходів.
Орган місцевого самоврядування веде облік місць розміщення побутових відходів (полігонів, звалищ відходів, несанкціонованих сміттєзвалищ) або місць утворення та тимчасового зберігання інших видів відходів (небезпечних відходів, відходів від руйнувань), які розміщені в межах населених пунктів або за межами населених пунктів на землях комунальної власності, та вносить відповідні відомості і дані в електронній формі в інформаційну систему управління відходами.
Якщо детально проаналізувати Порядок здійснення моніторингу місць утворення, зберігання та видалення відходів, що затверджений цією постановою, то можна констатувати, що він не визначає основні вимоги щодо організації здійснення спостереження за станом довкілля та його складових, як це заявлено в п. 1 Порядку. А вся суть моніторингу зводиться до подання суб’єктами господарювання в основному річної звітності, що більше нагадує облік відходів, про який йдеться в ст. 35 Директиви, аніж моніторинг.
Так, відповідно до статті 35 Директиви про відходи, установи та підприємства, про які йдеться у статті 23(1), утворювачі небезпечних відходів та установи і підприємства, які займаються збиранням або транспортуванням небезпечних відходів на професійній основі, або діють як дилери чи брокери небезпечних відходів, повинні вести у хронологічному порядку облік:
(a) кількості, характеру та походження таких відходів, а також кількості продуктів і матеріалів, отриманих в результаті підготовки до повторного використання, рециклінгу або інших операцій з відновлення, та
(b) у відповідних випадках, місця призначення, періодичності збирання, способу транспортування і передбачуваного методу оброблення відходів.
Вони роблять такі дані доступними для компетентних органів через електронний реєстр чи реєстри, що повинні бути створені згідно з параграфом 4 цієї статті.
Варто зазначити, що один пункт цієї постанови все ж стосується моніторингу, а саме п. 6, який говорить, що у разі виявлення за результатами вимірювань перевищення встановлених нормативів гранично допустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин в атмосферне повітря чи у води, забруднення землі та ґрунтів суб’єкт господарювання як суб’єкт моніторингу зобов’язаний вжити заходів до забезпечення відновлення дотримання встановлених нормативів гранично допустимих викидів (скидів) та не пізніше однієї доби з моменту вжиття таких заходів надіслати письмове повідомлення про вжиті заходи територіальному органу Держекоінспекції, відповідному органу місцевого самоврядування, а у разі перевищення нормативів гранично допустимих скидів забруднюючих речовин у рибогосподарські водні об’єкти (їх частини) також територіальному органу Держрибагентства.
Однак дана постанова не передбачає обов’язку проводити такі вимірювання, жодним чином не описує порядок, періодичність та спосіб таких вимірювань. Тому навіть, якщо такі перевищення і будуть виявлені, це не буде результатом моніторингу місць утворення, зберігання та видалення відходів, а випадковістю, або результатом моніторингу, що регламентовані нормами інших законодавчих актів, а не цієї постанови.
Відповідно до ч. 5 ст. 8a Директиви про відходи, держави-члени повинні створити належні рамки для моніторингу та контролю за виконанням з метою забезпечити, щоб виробники продуктів і організації, що виконують обов’язки з розширеної відповідальності виробника від імені виробників, виконували свої обов’язки з розширеної відповідальності виробника, у тому числі у випадку дистанційних продажів, щоб фінансові кошти використовувалися належним чином та щоб усі суб’єкти, залучені до виконання схем розширеної відповідальності виробника, повідомляли достовірні дані. Для цілей моніторингу та перевірки дотримання обов’язків виробника продукту, що стосуються схем розширеної відповідальності виробника, держави-члени можуть встановлювати вимоги, зокрема щодо реєстрації, надання інформації та звітування, які повинні бути виконані юридичною чи фізичною особою, щоб бути призначеною уповноваженим представником на їхній території.
Директива про захоронення відходів, зокрема в додатку ІІІ, але не тільки, встановлює вимоги до процедури контролю та моніторингу на етапі експлуатації та післяексплуатаційного догляду. Зокрема передбачає, що оператор полігона протягом етапу експлуатації реалізує програму контролю та моніторингу, як визначено у додатку III, зокрема за такими напрямками: метеорологічні дані, дані щодо викидів: контроль вод, фільтрату і газу, захист підземних вод, топографія ділянки: дані щодо тіла полігона, спеціальні вимоги стосовно металічної ртуті.
Директива про промислові викиди, зокрема ст. 14, говорить, що держави-члени забезпечують охоплення дозволом усіх заходів, які повинні включати зокрема таке:
(a) значення гранично допустимих викидів для забруднювальних речовин, перелічених у додатку II, і для інших забруднювальних речовин, що їх, імовірно, будуть здійснювати обумовлені об’єкти у значних кількостях, беручи до уваги їхній характер та потенціал перенесення забруднення з одного компонента довкілля в інший;
(b) належні вимоги, що забезпечують захист ґрунту та ґрунтових вод, а також заходи стосовно моніторингу та поводження з відходами, які утворює об’єкт;
(c) належні вимоги до моніторингу викидів;
(e) належні вимоги до регулярного технічного обслуговування та нагляду за заходами, що їх вживають для запобігання викидам у ґрунт і ґрунтові води на виконання пункту (b), та належні вимоги стосовно періодичного моніторингу ґрунту та ґрунтових вод на відповідні небезпечні речовини, які, ймовірно, будуть виявлені на ділянці, і, беручи до уваги можливість забруднення ґрунту та ґрунтових вод, – на ділянці об’єкта, тощо.
Вимоги до моніторингу передбачені в окремій статті 16 Директиви про промислові викиди, відповідно до якої вимоги до моніторингу, зазначені у статті 14(1)(c), повинні, у застосовних випадках, ґрунтуватися на висновках щодо моніторингу, що їх описано у висновках щодо НДТ (найкращих доступних технік).
Частоту періодичного моніторингу, зазначеного у статті 14(1)(e), визначає компетентний орган у дозволі для кожного окремого об’єкта або узагальних зобов’язальних правилах.
Без обмеження першого підпараграфа, періодичний моніторинг виконується принаймні кожні 5 років для ґрунтових вод та кожні 10 років для ґрунтів, якщо такий моніторинг не заснований на принципі систематичного оцінювання ризику забруднення.
Як бачимо вимоги Директив в питанні моніторингу спрямовані на відслідковування стану складових довкілля, таких як грунти, повітря, вода, а не просто на подання статистичної інформації щодо кількості утворених, оброблених чи видалених відходів. Відтак дана постанова є формальним виконанням умов Угоди про асоціацію та не відповідає європейським стандартам екологічної безпеки, описаним в Директивах, на імплементацію яких вона спрямована.
Окрім того, ця постанова набирає чинності одночасно із Законом України від 20 березня 2023 р. № 2973-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної системи моніторингу довкілля, інформації про стан довкілля (екологічної інформації) та інформаційного забезпечення управління у сфері довкілля”, тобто через шість місяців з дня скасування чи припинення воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року № 64/2022, що ще раз доводить її формальність та небажання Уряду якнайшвидше забезпечувати європейські стандарти екологічної безпеки, зокрема в сфері управління відходами, в Україні.
Розпорядження Кабінету Міністрів України “Деякі питання забезпечення переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу за кластером 1 “Основи процесу вступу до ЄС” № 475-р від 14.05.2025 року
З метою виконання зобов’язань України, передбачених переговорною рамкою Європейського Союзу, схваленою рішенням Ради Європейського Союзу від 21 червня 2024 р., за кластером 1 “Основи процесу вступу до ЄС” було схвалено:
Дорожню карту з питань верховенства права;
Дорожню карту з питань реформи державного управління;
Дорожню карту з питань функціонування демократичних інституцій;
План заходів щодо захисту прав осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України;
Переговорну позицію України під час переговорів з ЄС щодо укладення Угоди про вступ України до ЄС за кластером 1 “Основи процесу вступу до ЄС”.
Дане розпорядження стосується горизонтальних реформ, які в тому числі будуть стосуватися галузі охорони довкілля, відтак було б цікаво ознайомитися з Дорожніми картами та переговорною позицією. Однак Уряд вирішив віднести переговорну позицію до документів з обмеженим доступом, наклавши на неї гриф для службового користування. Що стосується дорожніх карт, то хоч на них такий гриф відповідно до розпорядження не поширюється, проте Дорожні карти як окремі додатки до розпорядження на сайті ВРУ не опубліковані для широкого загалу, що говорить про непрозору політику Уряду в цьому важливому для країни та громадськості євроінтеграційному питанні.
Захід проводиться за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
. 
