У цьому дайджесті ми прагнемо висвітлити ключові аспекти транспозиції acquis ЄС у сфері охорони довкілля та кліматичної політики у рамках двосторонніх перемовин про вступ України до ЄС. Проаналізовано нормативно-правові акти, які спрямовані на гармонізацію національного законодавства з європейськими стандартами, а також висвітлено досягнення, актуальні виклики та перспективні напрями подальшого вдосконалення екологічної політики та законодавства України у процесі її наближення до вимог ЄС.
8 жовтня 2025 року Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства оприлюднило Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення його положень за кримінальні правопорушення проти довкілля та у сфері управління відходами».
Згідно пояснювальної записки проєкт акта розроблено для запобігання кримінальним правопорушенням у сфері управління відходами та створення правового механізму притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до європейських стандартів екологічної безпеки, а його положення стосуються зобов’язань України у сфері європейської інтеграції, зокрема, за директивою Європейського Парламенту та Ради 2008/98/ЄС від 19 листопада 2008 року про відходи та скасування деяких директив, директивою Європейського Парламенту та Ради 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року про захоронення відходів, директивою Європейського Парламенту та Ради 2010/75/ЄС від 24 листопада 2010 року про промислові викиди (інтегрований підхід до запобігання забрудненню та його контролю), директивою Європейського Парламенту та Ради 2024/1203 від 11 квітня 2024 року про кримінально-правову охорону довкілля, яка замінює Директиви 2008/99/ЄС та 2009/123/ЄС.
Проєктом акта пропонується внести зміни до Кримінального кодексу України (далі – ККУ), зокрема до статей Загальної частини ККУ, а саме статті 961 «Спеціальна конфіскація» та статті 963 «Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру», а також до статей Основної частини ККУ, а саме: статті 236 «Порушення правил екологічної безпеки»; статті 237 «Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення»; статті 239 «Забруднення або псування земель»; статті 241 «Забруднення атмосферного повітря»; статті 242 «Порушення правил охорони вод»; статті 243 «Забруднення моря»; статті 268 «Незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини».
У частині цих змін варто відмітити, що законопроєкт суттєво підвищує “поріг” настання кримінальної відповідальності злочини проти довкілля, яких він стосується. Якщо раніше така відповідальність, зокрема за статтями 239, 241, 242, 243 могла наставати за створення небезпеки для життя, здоров’я людей чи довкілля, то в запропонованій редакції кримінальна відповідальність буде можлива лише в разі заподіяння реальних наслідків – матеріальної шкоди у великому розмірі чи спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
Натомість Директива Європейського Парламенту та Ради 2024/1203 від 11 квітня 2024 року про кримінально-правову охорону довкілля, зобов’язує Держави-члени криміналізувати, зокрема, скидання, викид або введення певної кількості матеріалів чи речовин, енергії чи іонізуючого випромінювання в повітря, ґрунт чи воду, що спричиняє або може спричинити смерть або серйозне каліцтво будь-якої особи, або суттєву шкоду якості повітря, ґрунту чи води, або суттєву шкоду екосистемі, тваринам чи рослинам. Відтак, “підвищення” суспільно-небезпечних наслідків, що повинні настати для кваліфікації діяння за відповідними статтями ККУ, суперечить положенням Директиви про кримінально-правову охорону довкілля, яка вимагає криміналізацію відповідних діянь в тому числі і в разі створення небезпеки настання таких наслідків.
Проєкт акта містить положення щодо можливості застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру за вчинення її уповноваженою особою будь-якого вказаного вище кримінального правопорушення. Також передбачається такий вид покарання, як спеціальна конфіскація, що передбачає конфіскацію доходів, отриманих від злочинної діяльності, а також засобів та/або знарядь вчинення кримінального правопорушення. В цій частині законопроєкт узгоджується із вимогами відповідної директиви.
Законопроєкт також пропонує можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, якщо вона усунула негативні наслідки правопорушення та відшкодувала шкоду, і якщо кримінальне правопорушення не призвело до смерті людини. Разом з тим, запропонована конструкція суперечить положенням Директиви про кримінально-правову охорону довкілля, яка не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності. Натомість, оновлена у 2024 році редакція директиви передбачає серед обставин, що пом’якшують покарання, вжиття заходів з усунення шкоди довкіллю, і лише якщо такі заходи були вжиті до початку кримінального переслідування. Відтак запровадження такої підстави для звільнення від кримінальної відповідальності суперечить положенням відповідного акту ЄС, і не може бути підтриманим.
Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди” № 1172-р від 29 жовтня 2025 р.
Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди» розроблено з метою затвердження Другого національно визначеного внеску України до Паризької угоди та подання його до Секретаріату Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
Україна приєдналася до Паризької угоди у 2016 році. Перший національно визначений внесок (НВВ1), схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 980-р, передбачав, що викиди парникових газів у 2030 році не перевищать 60% від рівня 1990 року.
У 2021 році Кабінет Міністрів України схвалив Оновлений національно визначений внесок (НВВ2-2021). Цей документ підвищив амбіції України, встановивши ціль скоротити викиди парникових газів до 35% від рівня 1990 року до 2030 року. Оновлений НВВ враховував нові економічні реалії, посилення міжнародних кліматичних зобов’язань та прагнення України до інтеграції з Європейським Союзом.
Другий національно визначений внесок України (НВВ2-2025) є першим кліматичним зобов’язанням, яке Україна готує в умовах повномасштабного вторгнення Росії. Цей документ відображає вплив війни на економіку України, зокрема руйнування інфраструктури, погіршення моніторингу викидів та економічні виклики, водночас він розробляється в умовах значної невизначеності. Незважаючи на це, НВВ2-2025 створює можливості для закріплення кліматичних амбіцій України, визначення векторів декарбонізації ключових секторів економіки та сприяння зеленому відновленню країни для досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року.
Згідно з частиною другою статті 4 Паризької угоди, кожна країна, яка є її учасницею, повинна з кожним новим національно визначеним внеском показувати поступ, тобто брати на себе амбітніші зобов’язання, ніж раніше. Ці зобов’язання мають враховувати як спільну відповідальність усіх країн за зміну клімату, так і відмінності між ними, зокрема, їхні економічні можливості та національні особливості.
Законом України «Про основні засади державної кліматичної політики» визначено мету досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року, що й стало підґрунтям для підготовки проєкту цього акта. Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону, з метою виконання зобов’язань України за Паризькою угодою щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до них розробляється національно визначений внесок України, який враховує цілі державної кліматичної політики та середньострокові орієнтири, визначені Довгостроковою стратегією низьковуглецевого розвитку України.
Україна, як сторона Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Паризької угоди, усвідомлюючи необхідність дієвого та послідовного реагування на загрозу глобальної зміни клімату, підготувала свій Другий національно визначений внесок, відповідно до якого Україна має на меті скоротити викиди парникових газів (далі – ПГ) у 2035 році на 68-73% від рівня 1990 року.
Варто звернути увагу, що згідно з Паризькою угодою країни самостійно визначають свої національно визначені внески (НВВ) для скорочення або обмеження викидів парникових газів, спрямовані на пом’якшення змін клімату. На відміну від Кіотського протоколу, який діяв до 31 грудня 2020 року та встановлював обов’язкові цілі для країн Додатку B, до яких належить і Україна, Паризька угода передбачає добровільні внески від усіх країн-учасниць, що відображають їхні національні можливості та амбіції.
