Питання визначення суб’єкта злочину екоциду має ключове значення для формування ефективного механізму кримінально-правової відповідальності за найбільш небезпечні посягання на довкілля. Відповідно до загальних положень Кримінального кодексу України (далі – КК України), кримінальне правопорушення можливе лише за наявності суб’єкта вчинення, тобто особи, здатної усвідомлювати характер своїх дій і керувати ними. Саме через призму цих загальних положень має здійснюватися тлумачення суб’єкта злочину, передбаченого статтею 441 КК України – екоциду.
Згідно зі статтею 18 КК України, суб’єктом кримінального правопорушення визнається фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Таким чином, чинне кримінальне законодавство України виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб чи держав за екоцид, навіть якщо відповідні суспільно небезпечні дії були результатом їхньої діяльності. Це створює ситуацію, за якої відповідальність персоніфікується й покладається виключно на конкретних фізичних осіб – посадових осіб, керівників, службовців, військових або інших осіб, які ухвалювали рішення чи здійснювали дії, що можуть вважатися екоцидом.
Вікові межі кримінальної відповідальності мають принципове значення для характеристики суб’єкта вчинення екоциду. Відповідно до статті 22 КК України, загальний вік кримінальної відповідальності становить шістнадцять років. Законодавець передбачив можливість притягнення до відповідальності осіб віком від чотирнадцяти років лише за вичерпний перелік кримінальних правопорушень, серед яких екоцид відсутній. Це означає, що особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку, не може бути суб’єктом злочину, передбаченого статтею 441 КК України, незалежно від характеру та наслідків її діянь.
Оскільки цей злочин передбачає вчинення діянь, здатних спричинити масштабну шкоду довкіллю, знищення природних екосистем або створення загрози екологічної катастрофи, він за своєю природою потребує усвідомленої, цілеспрямованої поведінки. Відтак суб’єкт екоциду повинен не лише формально відповідати критеріям осудності, але й фактично бути здатним усвідомлювати екологічні наслідки своїх дій та керувати ними. Це ще раз підтверджує, що йдеться про злочин підвищеної суспільної небезпеки, який не може бути результатом випадкової або імпульсивної поведінки.
Диспозиція статті 441 КК України не містить прямої вказівки на спеціального суб’єкта вчинення злочину «Екоцид», а отже, субʼєкт вчинення такого злочину є загальним. Попри це, масове знищення рослинного, тваринного світу, отруєння атмосфери, водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу, зазвичай пов’язані з управлінням виробничими процесами, використанням небезпечних технологій, прийняттям управлінських або військових рішень. У цьому сенсі суб’єкт екоциду, залишаючись загальним суб’єктом злочину, фактично характеризується наявністю певних характерних ознак, які мають значення не для визначення складу злочину як такого, а для його кримінально-правової кваліфікації та доведення конкретної участі особи у вчиненні відповідного діяння.
Варто згадати і про важливість є розмежування екоциду та кримінальних правопорушень, пов’язаних зі збройною агресією, у ході яких завдається шкода довкіллю. Хоча об’єктивно такі діяння можуть мати подібні наслідки, одним із критеріїв їхнього розмежування може виступати суб’єкт вчинення злочину. Як ми вже зазаначали, для екоциду характерний загальний суб’єкт, тоді як у випадку кримінальних правопорушень, пов’язаних зі збройною агресією, у ході яких завдається шкода довкіллю переважно йдеться про спеціального суб’єкта вчинення. У більшості випадків, такі злочини можуть бути вчинені лише особами, які перебувають у специфічному правовому статусі, тобто є комбатантами, військовослужбовцями, представниками збройних формувань, особами, що здійснюють фактичне командування або контроль над військовими діями. Саме наявність або відсутність цього спеціального статусу, поряд із спрямованістю умислу особи, дозволяє відмежувати екоцид як самостійний злочин від кримінальних правопорушень, пов’язаних зі збройною агресією, у ході яких завдається шкода довкіллю, у межах яких шкода довкіллю є похідним, хоча й надзвичайно тяжким, наслідком збройного протистояння.
Отже, суб’єкт вчинення екоциду в кримінальному праві України є загальним, однак специфіка цього злочину зумовлює участь осіб, які фактично наділені управлінськими, владними повноваженнями, або необхідними ресурсами для завдання такої масштабної шкоди, аби діяння було кваліфіковано як екоцид. На наш погляд, ця обставина має значення для правильної кваліфікації діяння, але не трансформує суб’єкта вчинення цього злочину у спеціального в юридичному сенсі. Водночас розмежування екоциду та кримінальних правопорушень, пов’язаних зі збройною агресією, ґрунтується головно на статусі суб’єкта (загальний чи спеціальний) та спрямованості умислу особи. При цьому, умисел особи відіграє ключову роль для такого розмежування.
Матеріал підготований за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
