Стаття 441 Кримінального кодексу України (далі – КК України) встановлює кримінальну відповідальність за екоцид, визначаючи його як масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери чи водних ресурсів, а також інші дії, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Водночас чинна редакція цієї норми залишається однією з найбільш проблемних з точки зору правової визначеності та практичної застосовності.
Наразі у правозастосуванні надзвичайно складно встановити, які саме діяння та які обсяги шкоди слід вважати екоцидом, а також які докази є достатніми для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Причина цього, серед іншого, велика кількість оціночних і невизначених понять у диспозиції статті 441 КК України, які не мають правових дефініцій ані в чинному законодавстві, ані в усталеній судовій практиці.
Зокрема, такі ключові ознаки складу злочину, як «масове знищення рослинного світу», «масове знищення тваринного світу», «отруєння атмосфери», «отруєння водних ресурсів» та «екологічна катастрофа», тлумачаться в наукових джерелах по-різному. У доктрині існує кілька підходів до їх розуміння, однак жоден з них не отримав загальновизнаного статусу. Це створює серйозні ризики вибіркового правозастосування та фактичної недієвості норми про екоцид.
Очевидно, що вирішення цих проблем не може бути відкладене. Йдеться не лише про вдосконалення кримінального законодавства, а й про формування ефективної правової бази для захисту довкілля та притягнення до відповідальності за найтяжчі екологічні злочини. Одним із першочергових кроків має стати удосконалення термінології, яка використовується у статті 441 КК України.
З цією метою доцільно: доповнити Закон України «Про рослинний світ» легальним визначенням поняття «масове знищення рослинного світу»; Закон України «Про тваринний світ» визначенням «масове знищення тваринного світу»; Закон України «Про охорону атмосферного повітря» поняттям «отруєння атмосфери»; Водний кодекс України поняттям «отруєння водних ресурсів».
Під час формулювання цих дефініцій мають бути використані критерії екоциду, розроблені командою МБО «Екологія-Право-Людина» спільно з українськими науковцями. Це дозволить забезпечити єдність підходів, підвищити рівень правової визначеності та створити реальні передумови для притягнення винних осіб до відповідальності.
Окремої уваги потребує проблема узгодженості законодавства. Зокрема, термін «екологічна катастрофа», який використовується у статті 441 КК України, не має чіткого змістовного наповнення у чинній системі екологічного законодавства. Термін «екологічна катастрофа» в українському законодавстві переважно вживається в контексті аварії на ЧАЕС, втім такі законодавчі акти не містять дефініції цього терміну. З метою усунення цієї колізії доцільно вилучити його з тексту статті 441 КК України та замінити на термін «надзвичайна екологічна ситуація».
Такий підхід відповідатиме Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», відповідно до якого надзвичайна екологічна ситуація – це надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості відбулися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Використання цього терміна дозволить сформувати більш чітке уявлення про ті ризики та наслідки, яких має досягти діяння, аби кваліфікуватися як екоцид.
Таким чином, без комплексного перегляду та уточнення складу злочину екоциду стаття 441 КК України й надалі залишатиметься декларативною. Для держави, яка зазнає масштабної шкоди довкіллю, зокрема внаслідок збройної агресії російської федерації, це питання має не лише правове, а й стратегічне значення.
