Природно-заповідний фонд України – це національний скарб, що об’єднує унікальні природні комплекси, території та об’єкти, які мають надзвичайну довкіллєву, наукову, естетичну та історико-культурну цінність. Збереження цих об’єктів є важливим завданням держави, адже вони відіграють ключову роль у підтримці екологічного балансу та збереженні біорізноманіття.
Законодавче регулювання питань охорони природно-заповідного фонду визначено, серед іншого, Законом України №2456 «Про природно-заповідний фонд України» (далі – Закон №2456). За цим законом, завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
Статтею 3 Закону №2456 визначено класифікацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду України. Відповідно до положень цієї статті, до природно-заповідного фонду України належать:
Природні території та об`єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.
Штучно створені об`єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.
Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам`ятки природи поділяються на комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Пам`ятки природи можуть розташовуватися на території інших об`єктів природно-заповідного фонду.
При цьому, згідно зі ст. 27 Закону №2456 пам`ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення пам`яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.
За змістом ч. 3 ст. 53 Закону №2456 рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Частиною п`ятою цієї ж статті визначено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.
Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності, їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків. Проте фактично, відсутність чітко встановлених меж таких обʼєктів стає підґрунтям для неправомірного використання цих земель і руйнування їх екосистем.
Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі, їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначає Закон України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (далі – Закон №858).
У статті 20 Закону №858 вказано, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, зокрема в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).
Підставою для здійснення землеустрою відповідно до статті 22 Закону №858 є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судові рішення.
За змістом ч. 1 ст. 25 Закону №858 документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проєкту, робочого проєкту або технічної документації. Разом з тим приписи п. «в» ч. 2 ст. 25 Закону №858 визначають такий вид документації із землеустрою як проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №858 замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Згідно з ч. 2 ст. 47 Закону №858 проєкти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.
Цією ж статтею визначено, що рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
У свою чергу, незабезпечення проведення робіт із винесення меж різного роду обʼєктів ПЗФ України є актуальною та нагальною проблемою. Останнім часом ця проблема стала настільки гострою, що привернула увагу правоохоронних органів, зокрема прокуратури. Це стало причиною численних позовів, зокрема проти Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та його філій. Цікаво, що хоча контроль за виконанням природоохоронного законодавства належить до сфери відповідальності органів Державної екологічної інспекції та департаментів екології та природних ресурсів на місцях, в більшості випадків такі позовні заяви подаються саме уповноваженими особами обласних прокуратур.
Стосовно такої активності органів прокуратури доцільно згадати, що відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура виконує три ключові функції. По-перше, вона підтримує публічне обвинувачення в суді. По-друге, організовує і контролює досудові розслідування, вирішуючи процесуальні питання, а також здійснює нагляд за слідчими діями. По-третє, в окремих випадках, визначених законом, представляє інтереси держави в суді. Згідно зі статтею 53 КАС України, у передбачених законом випадках, прокурор може подавати позови до суду, брати участь у їхньому розгляді, ініціювати вступ у справу, яка вже була розпочата іншою особою, а також подавати апеляції та касації або вимагати перегляду рішень через нові обставини.
Коли прокурор звертається до суду в інтересах держави, він зобов’язаний чітко обґрунтувати, в чому полягає порушення державних інтересів, пояснити необхідність їх захисту, а також вказати орган, який відповідає за спірні питання, обґрунтовуючи, що орган, по суті, не виконує свої функції із захисту державних інтересів.
Отож, лише у Закарпатській області нещодавно обласна прокуратура ініціювала розгляд низки таких справ. Наприклад, справи: № 260/2872/23, № 260/2980/21, № 260/4908/24, №260/4868/24, № 260/4867/24. Усі ці справи ініційовано проти Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та/або його філій. Позовні вимоги у цих справах стосуються визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо незабепечення проведення робіт із винесення меж тих чи інших природоохоронних територій та закріплення їх в натурі та вимог зобов`язати відповідачів відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити організацію проведення робіт із винесення таких меж шляхом закріплення їх в натурі.
У наведених справах мова йде про межі лісового заказника місцевого значення “Тесаник”, геологічної пам`ятки природи місцевого значення “Залізорудна штальня ХІV ст.”, зоологічної пам`ятки природи місцевого значення «Лилики», геологічної пам`ятки природи місцевого значення «Ворочівські скелі», геологічної пам`ятки природи місцевого значення «Стовп з вулканічного туфу 10 м». Ці об’єкти відіграють ключову роль у збереженні унікальних природних, історичних та геологічних особливостей регіону, і їхнє належне правове оформлення та охорона є необхідними для їх збереження для майбутніх поколінь.
Ми сподіваємось, що розгляд цих справ завершиться на користь природи, сприяючи збереженню унікальних природних об’єктів і екосистем. Успішне вирішення цих питань не лише захистить безцінну природну спадщину, але й може стати важливим прецедентом екологічної справедливості. Слідкувати за розвитком цих справ можна у Реєстрі судових рішень з питань, що стосуються довкілля, який адмініструє ЕПЛ, за посиланням: http://caselawepl.org.ua
