Одним з рішень Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів під час останніх тижнів керівництва установою Русланом Стрільцем стало рішення щодо дозвільних процедур.
Вважаємо це хибним підходом до реалізації державної регуляторної політики. Адже йдеться про бездумне просування принципу peopleless (без чиновника) у чи не всіх регуляторних інструментах Міндовкілля.
Безумовно, сучасні цифрові технології можуть і повинні використовуватися для автоматизації процесів і зменшення навантаження на обмежені людські ресурси, але повне виключення чиновника із дозвільних процедур у сфері охорони довкілля прямо суперечить європейським підходам і відтак не може бути впровадженим в Україні.
Європейський суд справедливості ще в 90-х – на початку 2-х тисячних розглянув кілька справ проти країн-членів ЄС саме з цього приводу і дійшов висновку про порушення цими країнами відповідних актів законодавства ЄС. До прикладу, у рішенні проти Італії від 1991 року суд встановив, що Італія не належно транспонувала вимоги Директиви 80/68/ЄЕС (захист підземних вод від забруднення небезпечними речовинами). Суд зазначив, що відмова, видача або скасування дозволів має відбуватися шляхом безпосередньої дії чиновника відповідно до чітких правил процедури, а запроваджений в Італії дозвіл за принципом мовчазної згоди не можна вважати сумісним з вимогами Директиви, оскільки окрім іншого така процедура не дає можливості дозвільному органу скеровувати додаткові запити або проводити перевірки.
Згідно з рішенням у справі Європейської комісії проти Бельгії від 2001 року дозвіл, виданий за принципом мовчазної згоди, не може бути сумісним з вимогами директив, зазначених у цій справі, оскільки вони передбачають у випадку Директив 75/442 (відходи), 76/464 (забруднення водного середовища), 80/68 (забруднення підземних вод) і 84/360 (забруднення повітря промисловими підприємствами) – системи з вимогою попереднього отримання дозволу, а у випадку Директиви 85/337 (оцінка впливу на довкілля) – процедуру оцінки перед видачою дозволу. Таким чином, згідно з кожною із зазначених директив національні органи зобов’язані індивідуально розглядати кожну заяву на отримання дозволу.
В новішій справі проти Франції суд нагадав бельгійську справу, де раніше роз’яснив, що вимога директиви щодо попереднього отримання дозволу означає, що кожна заява на дозвіл повинна бути розглянута індивідуально, і дозвіл не може бути виданий за принципом мовчазної згоди. Далі суд зазначив, що процедура декларування, навіть якщо вона має на меті спрощення адміністративної процедури та кращий розподіл ресурсів, не може вважатися еквівалентом процедури з вимогою попереднього отримання дозволу, передбаченої статтею 6 Директиви 2006/11 (забруднення водного середовища).
Таким чином, у ЄС склалася стала судова практика щодо тлумачення змісту положень актів законодавства ЄС у сфері дозвільних процедур, згідно якої для повної транспозиції відповідних актів ЄС у сфері охорони довкілля, які передбачають вимогу щодо впровадження саме дозвільних процедур (permits, authorization), в національне законодавство повинні впроваджуватися власне дозвільні процедури, які передбачають індивідуальний розгляд відповідних заяв чиновником, і неможливість заміни їх інструментом декларування чи застосування до них принципу мовчазної згоди.
Попри те, що ряд зазначених вище Директив були змінені, втратили чинність або трансформувались у новіші акти права ЄС, загальні підходи та принципи, зазначені судом щодо дозвільних процедур у відповідних сферах, залишаються актуальними і впливають на подальшу судову практику та впровадження актів права ЄС в країнах-членах ЄС.
Більше того, звертаємо Вашу увагу на те, що на сьогодні усі без виключення дозвільні процедури у сфері охорони довкілля у ЄС вимагають обов’язкової участі громадськості. Ця обставина також виключає можливість переведення дозволу у декларацію чи видачі дозволу автоматично (засобами Екосистеми чи іншими апаратними засобами). Подані суб’єктом господарювання документи, а також зауваження і пропозиції громадськості повинні бути розглянуті чиновником, який на їх основі, використовуючи надану дискрецію, прийматиме зважене поінформоване рішення, і нестиме за нього відповідальність.
Разом з тим, кілька днів назад Міндовкілля запустило бета-тестування онлайн дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря 1, 2, 3 групи в режимі peopleless. Тобто Міндовкілля пропонує видавати дозволи на викиди найбільшим забруднювачам в Україні (а це найбільші забруднювачі в Європі) без участі кваліфікованого спеціаліста засобами Екосистеми, яка, на нашу думку, може бути лише помічним інструментом, але не заміняти чиновника.
Враховуючи всі ці факти, закликаємо нове керівництво Міністерства переглянути цей тренд у реформуванні дозвільних процедур у сфері охорони довкілля.
Готові підтримати рух Міндовкілля у цьому напрямку й сподіваємося, що спільними зусиллями представників природоохоронного руху та нового керівництва міністерства вдасться виправити ситуацію.
