Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (далі – Генасамблея ООН) ухвалила історичну резолюцію на підтримку консультативного висновку Міжнародного Суду ООН щодо зміни клімату, підтвердивши, що боротьба з кліматичною кризою є не лише політичним вибором держав, а й їхнім юридичним обов’язком відповідно до міжнародного права.
Резолюцію, ініційовану тихоокеанською острівною державою Вануату, яка перебуває на передовій боротьби з наслідками зміни клімату, разом з іншими країнами, було ухвалено 20 травня 2026 року після тривалих обговорень та розгляду численних поправок. Документ підтримала 141 держава-член ООН, проти проголосували 8 країн – Білорусь, Іран, Ізраїль, Ліберія, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сполучені Штати Америки та Ємен. Ще 28 держав утрималися.
Ухвалення резолюції стало продовженням впровадження важливого консультативного висновку Міжнародного Суду ООН, оприлюдненого у липні 2025 року. Тоді найвищий судовий орган Організації Об’єднаних Націй дійшов висновку, що держави мають міжнародно-правовий обов’язок захищати кліматичну систему та довкілля від шкідливого впливу викидів парникових газів. Це рішення було сприйняте міжнародною спільнотою як безпрецедентний прорив у розвитку міжнародного кліматичного права. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш назвав його «перемогою для нашої планети».
Особливого значення висновку Міжнародного Суду ООН надає те, що він не обмежився лише констатацією існування кліматичних зобов’язань держав. Міжнародний Суд ООН також наголосив, що у випадку порушення таких зобов’язань держави можуть нести юридичну відповідальність відповідно до міжнародного права.
Зокрема, Міжнародний Суд ООН зазначив, що якщо держава не виконує своїх міжнародних зобов’язань щодо захисту клімату та довкілля, вона може бути зобов’язана припинити протиправну поведінку, надати гарантії неповторення таких порушень у майбутньому та здійснити повне відшкодування завданої шкоди залежно від конкретних обставин справи. Таким чином, Міжнародний Суд ООН фактично підтвердив можливість застосування загальних принципів міжнародно-правової відповідальності до випадків невиконання кліматичних зобов’язань державами.
Хоча консультативні висновки Міжнародного Суду ООН не мають обов’язкової юридичної сили, вони користуються значним авторитетом та мають вагомий вплив на розвиток міжнародного права. Такі висновки допомагають уточнювати зміст міжнародно-правових норм та визначати обсяг юридичних зобов’язань держав.
Ухвалена Генеральною Асамблеєю резолюція фактично підтверджує та політично підтримує правові висновки Суду. Документ закликає всі держави-члени ООН вживати всіх можливих заходів для недопущення завдання значної шкоди клімату та довкіллю. Це стосується, зокрема, викидів парникових газів, що утворюються в межах їхньої юрисдикції або контролю. Крім того, резолюція наголошує на необхідності повного виконання вже взятих державами зобов’язань у межах Паризької угоди.
Окрему увагу документ приділяє міжнародному співробітництву. Резолюція закликає держави діяти добросовісно та постійно координувати свої зусилля для подолання глобальної кліматичної кризи. Водночас підкреслюється, що кліматична політика має забезпечувати захист основоположних прав людини, включаючи право на життя, право на здоров’я та право на достатній життєвий рівень.
Після голосування пролунала заява про те, що саме країни та громади, які найменше спричинили зміну клімату, сьогодні зазнають її найтяжчих наслідків. За його словами, шлях до кліматичної справедливості пролягає через швидкий, справедливий та рівноправний перехід від використання викопного палива до відновлюваних джерел енергії. Лише за таки умов міжнародна спільнота все ще має можливість досягти цілі Паризької угоди щодо обмеження глобального потепління на рівні не більше 1,5°C порівняно з доіндустріальним періодом.
Ухвалення резолюції Генеральної Асамблеї ООН стало черговим важливим кроком у формуванні глобального правового підходу до боротьби зі зміною клімату. Вона посилює міжнародне визнання того, що боротьба зі зміною клімату є не лише питанням екологічної політики, а й сферою міжнародно-правових зобов’язань держав та їхньої відповідальності перед нинішніми і майбутніми поколіннями.
