Еколог Джей Вестервельд ввів термін «greenwashing» у 1986 році в критичному есе, натхненному іронією руху «збережи рушник» у готелях, яке мало вплив на довкілля, окрім економії грошей готелів на пранні. Компанії, які активно займалися “greenwashing”, протягом багатьох років потрапляли в заголовки газет. У середині 80-х років, наприклад, нафтова корпорація Chevron замовила серію дорогих телевізійних і друкованих оголошень для трансляції своєї екологічної прихильності, але поки тривала сумнозвісна кампанія, корпорація Chevron активно порушувала “Закон про чисте повітря” та “Закон про чисту воду”. На жаль, Chevron була далеко не єдиною корпорацією, яка робила обурливі заяви. У 1991 році хімічна корпорація DuPont анонсувала свої двокорпусні нафтові танкери з рекламою морських тварин, які нібито “хором гарцюють” під «Оду радості» Бетховена. Виявилося, що у 2022 році корпорація була найбільшим забруднювачем у США.
Поняття greenwashing, можна описати як процес передачі хибного враження або оманливої інформації про екологічність продукції. Метою greenwashing є введення в оману споживачів, щоб вони повірили в те, що продукти компанії є екологічно чистими або мають більший позитивний вплив на довкілля, аніж, це є насправді.
Тож greenwashing продовжує і надалі викликати занепокоєння у споживачів, але новий закон ЄС незабаром може розправитися з недобросовісною комерційною практикою. Активісти закликають Європейський парламент заборонити чорний список із семи тактик компаній, які перешкоджають споживачам робити свідомий вибір покупки.
Споживачі в ЄС прагнуть взяти участь у переході на екологічні умови та зменшити свій вплив на довкілля: дані показують, що більше половини з них під час покупок пам’ятають про екологічність. Однак виявлення найбільш екологічно чистих продуктів може бути складним завданням: насамперед через наклеювання неправдивих етикеток на вироби, бо багато компаній використовують усі тактики, щоб змусити нас повірити, що їхня пропозиція є найекологічнішою – навіть якщо це не так.
Щоб вирішити цю проблему, ЄС працює над новим законом, який має розширити можливості споживачів, заборонивши ці тактики.
Ось наведемо, чорний список із семи головних оманливих тактик, які слід заборонити, на думку, Європейської комісії:
Міфи про кліматичну нейтральність
Під час кліматичної кризи все більше і більше продуктів, послуг продаються як «кліматично нейтральні», «кліматично сприятливі»: ми можемо знайти такі заяви в багатьох секторах, від їжі та одягу до авіарейсів і цілих компаній. Однак кліматичної нейтральності неможливо досягти на рівні продукту чи компанії.
Тому, заяви про кліматичну нейтральність вводять споживачів в оману, змушуючи їх вважати, що продукти чи послуги не впливають на клімат або мають менший вплив на клімат, коли це насправді не так.
Розпливчасті та непрозорі заяви
Загальні екологічні твердження, такі як «зелений», «еко» тощо, повинні бути заборонені, якщо тільки екологічність усього продукту чи послуги не буде підтверджена сертифікатами, такими як Екомаркування ЄС. Крім того, екологічні твердження повинні бути дозволені лише за наявності відповідного методу оцінки, встановленого на рівні ЄС або на національному рівні для обґрунтування твердження.
Безглузді етикетки
На ринку ЄС відомо понад 200 екомаркувань, не враховуючи маркування всіх харчових продуктів. Чи всі вони унікальні у своїй доданій вартості? На жаль, ні. Неконтрольоване поширення екологічного маркування суперечить меті екологічних сертифікатів: спрямовувати споживачів до справді екологічного вибору.
Європейська комісія слушно запропонувала покращені правила, щоб зробити маркування сталого розвитку більш прозорим і надійним, запропонувавши, наприклад, щоб будь-яке маркування було підкріплено надійною схемою сертифікації. Щоб переконатися, що ці правила врешті-решт застосовуються, ЄС міг би створити білий список етикеток: це означало б, що етикетки, можна було б використовувати лише після того, як орган ЄС підтвердив їхню відповідність правилам схем сертифікації, що полегшує роботу водночас і для компаній, і для органів ринкового нагляду для визначення надійних етикеток.
Передчасне старіння: несправедливо за будь-яких обставин
Довговічність продукту є ключовою частиною його стійкості. Однак виробники надто часто навмисно обмежують термін придатності своїх продуктів нижче того, що було б технічно можливим, щоб стимулювати придбання нових продуктів: це називається передчасним старінням, і сьогодні це надзвичайно поширене явище, особливо коли йдеться про електротехніку. Хоча цю практику важко довести, приклади варіюються від використання низькоякісних пластикових компонентів у пристроях, які зношуються через певний період, до принтерів, які відображають повідомлення про закінчення терміну експлуатації, коли їхні чорнильні подушечки важко замінити. Хоча це може бути вигідно для компаній, але споживачі та довкілля зрештою оплачують рахунки за ці одноразові продукти.
Підступне використання програмного забезпечення
Програмне забезпечення також можна використовувати для обмеження терміну придатності продукту. Багато компаній роблять це, надаючи оновлення програмного забезпечення, яке сповільнює продуктивність пристрою, або не надаючи необхідних оновлень, щоб підтримувати роботу продукту, навіть якщо апаратне забезпечення все ще працює ідеально. Це часто трапляється занадто рано, оскільки великі бренди надають підтримку програмного забезпечення лише протягом кількох років, навіть для таких пристроїв, як телевізори та пральні машини, які повинні працювати набагато довше.
Дорогі запчастини: коли ремонт коштує дорожче, ніж новий пристрій
Ремонт зламаних пристроїв дозволяє заощадити дорогоцінні ресурси та зменшити вплив на довкілля, а також має бути економічно доцільним для споживачів – проте надто часто дорожче ремонтувати пристрій, аніж замінити його. Це відбувається тому, що пристрої є часто розроблені таким чином, що для ремонту продукту можна використовувати лише запчастини від оригінального виробника. Це дає виробникам повний контроль над ціною на запасні частини. Тому замінити смартфон виходить дешевше, навіть якщо йому потрібна швидка заміна батареї.
Блокування самостійного ремонту
Споживачі занадто часто бояться ремонтувати свої пристрої самостійно через тактику виробника, яка блокує ремонт поза межами мережі оригінального виробника. Окрім того, існує ще одна шахрайська практика, яка передбачає те, що коли хтось інший намагається замінити деталь у певному пристрої, пристрій може розпізнати її як неоригінальну та блокувати певні функції. Це означає, що користувачі не мають повного вибору, що робити зі своїм пристроєм.
І тут постає питання, як уникнути зловживань, які стосуються greenwashing? На даний момент наявні такі основні тактики проти зловживання greenwashing:
Виробник не повинен використовувати слова чи терміни без чіткого значення (наприклад, «екологічно чистий» або «натуральний»).
Зелені продукти проти брудної компанії: стережіться лицемірства, наприклад, ефективних лампочок, виготовлених на фабриці, яка забруднює річки.
Виробник не повинен використовувати символічні зображення, які створюють невиправдане зелене враження (наприклад, квіти, що розпускаються з вихлопних труб).
Виробник не повинен використовувати позначення, які просто не викликають довіри: зверніть увагу на очевидні спроби «озеленити» небезпечний продукт, щоб зробити його безпечним (екологічно чисті сигарети).
Виробник не повинен використовувати етикетку, яка виглядає як реклама третьої сторони, але насправді вигадана.
Відверта брехня: є багато соціально відповідальних компаній, які напряму чи через свої об’єднання, асоціації блокують корисні для охорони довкілля ініціативи, розповідають світові про свої екологічні історії, але насправді це все побудовано на цілковитій брехні
На жаль, усі ці тактики представляють собою несправедливу комерційну практику, яка вводить споживачів в оману замість того, щоб розширювати їхні можливості.
Тому вже цієї весни Європейський парламент матиме шанс змінити ситуацію, бо наприкінці березня відбудеться голосування Комітету внутрішнього ринку та пленарне голосування, яке очікується в квітні. Адже настав час повернути владу споживачам, посиливши новий законо, який має розширити можливості споживачів, заборонивши ці тактики, які змушують нас повірити, що їхня пропозиція є найекологічнішою – навіть якщо це не так.
Список використаних джерел:
