Коли я вперше познайомилася з ЕПЛ, то й гадки не мала, що колись буду тісно пов’язана з цією організацією. На початку 2000-х років я працювала у Львівському національному університеті імені Івана Франка, який у той час мав програму партнерства з Орегонським університетом. Натхненниками і керівниками програми партнерства були Світлана Миколаївна Кравченко, професор ЛНУ і засновниця ЕПЛ, а також професор Джон Бонайн, який зараз є головою Правління ЕПЛ. Саме завдяки цим двом неординарним особистостям я вперше дізналася про унікальну організацію з благородною місією зберігати довкілля і допомагати людям у їхньому прагненні захистити своє право на здорове і безпечне життя. І хоча з часу знайомства з організацією і до приходу сюди на роботу ще пройшло багато років, вже тоді відбувся цей магічний «клац», який розділяє життя на «до» і «після».
Не будучи ані юристом, ані екологом за освітою, але працюючи з ними пліч—опліч, щодня захоплююся тими великими справами, які роблять молоді завзяті люди. Відчуваю благоговіння перед їхньою щоденною жертовністю, щодня вчуся від своїх колег небайдужості, самовідданості, працьовитості, витривалості. Щодня переконуюся, що це унікальна когорта людей, які не розділяють особисте життя і роботу, бо охорона довкілля і є сенсом їхнього життя. Незалежно від освіти і посади, в ЕПЛ працюють «екологи» за станом душі, люди, які йдуть в гори, у ліси і степи не лише як науковці-дослідники, а як діти, що повертаються додому, щоб насолодитися родинним теплом і наповнитися позитивною енергією. Це люди, для яких незалежно від зміни професійних, сімейних, політичних та інших обставин, залишається незмінною одна константа – любов до природи і прагнення допомогти людям.
Бажаю усім ЕПЛівцям, теперішнім, колишнім і майбутнім відчувати радість і гордість від того, що вони доторкнулися до чогось величного, шляхетного і важливого, і як би не складалася подальша професійна доля, нехай це відчуття запалює енергією і натхненням на подальші звершення для людства.
Ганна Хомечко, керівник проектів і програм ЕПЛ
