Оцінка впливу на довкілля (ОВД) дозволяє заздалегідь виявити потенційні екологічні ризики, пов’язані з будівництвом або діяльністю підприємств. Це дозволяє впроваджувати заходи для мінімізації шкоди, запобігання забрудненню або навіть повну відмову від проєкту, якщо він загрожує довкіллю.
Висновок з оцінки впливу на довкілля (ОВД) є важливим інструментом захисту екологічних прав, оскільки дозволяє оцінити потенційний вплив проєктів на довкілля та врахувати екологічні ризики. ОВД надає можливість громадськості впливати на процес прийняття рішень і захищати свої екологічні права.
Деталі справи:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (позивач) звернулась до суду з позовом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (відповідач). Позов стосувався скасування висновку з оцінки впливу на довкілля від 20.03.2024 № 21/01-4296/1 щодо будівництва автозаправного комплексу (АЗК). Позивач вважав, що цей висновок порушує вимоги законодавства, покликані захищати умови життєдіяльності людини та забезпечувати безпеку території (https://my.eco.gov.ua/ovd-citizen-app?docNumber=4296).
Оглянемо короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду (16.04.2024) та постановою Третього апеляційного адміністративного суду (12.07.2024) відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 170 КАС України. Суди зазначили, що позов не належить до адміністративного судочинства, оскільки спір не є публічно-правовим.
Суд першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, зазначив, що адміністративний суд може розглядати питання законності лише рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, пов’язаних зі здійсненням управлінських функцій, крім випадків, де встановлений інший порядок судового оскарження .
Суд також підкреслив, що участь суб’єкта владних повноважень не завжди свідчить про публічно-правовий характер спору. Потрібно з’ясувати, з якою метою виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. У випадку, коли особа бачить порушення своїх прав у наслідках рішень або дій суб’єкта владних повноважень, що призвели до цивільних правовідносин або пов’язані з майновими чи немайновими інтересами, такі рішення повинні захищати цивільні права.
Суди встановили, що предметом спору є висновок Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 20.03.2024 № 21/01-4296/1 з оцінки впливу на довкілля щодо будівництва комплексу багатофункціонального призначення на ділянці, що належить ТОВ «ЮПІДЖІ». Позивач не був згоден з висновком, оскільки вважав, що об’єкт будівництва становить загрозу для нього, його майна та екологічної безпеки міста.
Розглянемо короткий зміст вимог касаційної скарги:
У серпні 2024 року позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду, де просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач наголошував що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮПІДЖІ» відсутній будь-який цивільно-правовий спір та/або приватноправові відносини, позаяк в межах поданої ним позовної заяви дослідженню підлягають виключно владно-управлінські функції та рішення (індивідуальний акт) відповідача на предмет їх відповідності вимогам законодавства.
Позивач звернувся з адміністративним позовом для захисту своїх екологічних прав та екологічних прав мешканців міста Кривий Ріг, особливо тих, хто проживає поблизу запланованого будівництва.
Окреслимо позицію Верховного Суду, яку суд оприлюднив у Постанові від 02.09.2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121330455):
Верховний Суд наголосив, що публічно-правовий спір має особливий склад суб’єктів. Лише участь суб’єкта владних повноважень не означає, що спір є публічно-правовим, важливо з’ясувати, чи здійснюються владні функції у спірних правовідносинах.
Приватноправовий спір має місце, якщо порушуються приватні інтереси, переважно майнові. При визначенні юрисдикції судів необхідно враховувати суть та характер правовідносин.
Щодо захисту екологічних прав позивача у суді:
Згідно зі статтею 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Це право також захищається частиною 7 статті 41 Конституції України, яка встановлює, що використання власності не може шкодити довкіллю.
Оргуська конвенція, ратифікована Україною, гарантує доступ до правосуддя в екологічних справах і дозволяє громадськості оскаржувати порушення екологічних прав, зокрема рішень органів влади.
Правові засади оцінки впливу на довкілля регулюються Законом України № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля». Відповідно до цього закону, висновки з оцінки впливу на довкілля можуть бути оскаржені будь-якою особою. Тобто, для такого індивідуального акта як висновок з оцінки впливу на довкілля законом передбачена така особливість судового оскарження як можливість ініціювати останнє будь-якою особою.
Отже, право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно – через об`єднання громадян (громадськість).
Позивач наголошував на відсутності будь-яких приватноправових відносин між ним та третьою особою, а також на тому, що у спірних правовідносинах наявний саме екологічний інтерес, а судовому захисту підлягають екологічні права. Проте суди нижчих інстанцій не врахували, що у позовній заяві відсутні будь-які обґрунтування щодо наявності порушення майнових прав та інтересів позивача.
Колегія суддів ВС прийшла до висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини (з огляду на особливості правового регулювання, про які зазначено вище); присутність у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень (Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України); дії вчинені суб`єктом владних повноважень (прийняття індивідуального акта); суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні правовідносини врегульовані адміністративним законодавством (зокрема, Законом № 2059-VIII). Таким чином, помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Касаційну скаргу позивача було задоволено. Справу № 160/9394/24 направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Тож, право на оскарження висновку з оцінки впливу на довкілля (ОВД) є важливим інструментом для захисту екологічних прав жителів. У даній справі громадянина проти Міндовкілля щодо скасування висновку ОВД для будівництва автозаправного комплексу, суди першої та апеляційної інстанцій помилково відмовили у відкритті провадження, класифікуючи спір як приватноправовий. Верховний Суд визнав спір публічно-правовим, оскільки він стосувався оскарження індивідуального акта суб’єкта владних повноважень під час здійснення ним публічного адміністрування (реалізації своїх повноважень). Тому, ВС задоволив касаційну скаргу та направив справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. Позитивно, що ВС не закрив двері звичайним мешканням до суду у випадку оскарження висновку з ОВД небезпечної діяльності, що становить ризики для життя і здоров’я жителів та довкілля.
