21 серпня 2025 року Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ярослави Калинич відмовив у задоволенні позову ЕПЛ до Тур’є-Реметівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення про затвердження детального плану території (надалі – ДПТ) для будівництва ВЕС на полонині Руна.
Під час засідання було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, а повний текст документа було направлено сторонам через електронний кабінет пізніше того ж дня. ЕПЛ провела його аналіз і подає огляд ключових висновків суду нижче.
Нагадаємо, що позовні вимоги ЕПЛ ґрунтувалися на численних порушеннях містобудівного та природоохоронного законодавства під час ухвалення сільською радою рішення про затвердження ДПТ, зокрема: на неналежне оприлюднення матеріалів ДПТ, порушення порядку громадського обговорення, порушення утворення складу погоджувальної комісії та недоліки в її роботі, невідповідність ДПТ завданню на розробку, невідповідність ДПТ містобудівній документації вищого рівня, відсутність затвердженої Схеми планування гірських територій Карпат, ігнорування державних інтересів, порушення міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною, неможливість виконання євроінтеграційних зобов’язань щодо формування Смарагдової мережі України (в майбутньому – Natura – 2000), внаслідок реалізації спірного ДПТ на цінних і унікальних гірських територіях. (Детальніше з справою можна ознайомитись тут, а також інших публікаціях ЕПЛ, присвячених будівництву ВЕС на полонині Руна)
Натомість відповідач – сільська рада – та третя особа – забудовник ТОВ «Вітряний Парк Турянський» – наполягали, що будівництво є важливим для залучення інвестицій і розвитку громади. У їхніх аргументах акцент робився на економічній доцільності й пріоритеті розвитку відновлюваної енергетики. Всі порушення, допущені в процесі затвердження ДПТ, вони намагалися звести до «незначних і формальних», таких, що не впливають на кінцеве рішення сільської ради.
Суд своє рішення базував на тих нечисленних доказах, що надав відповідач, а от тригодинний відеозапис громадських слухань та покази свідків громадських слухань суд використав дуже однобоко і поверхово, на користь відповідача. Деякі незручні для відповідача докази суд проігнорував, як от відсутність під час громадських слухань картографічного матеріалу та тексту ДПТ для ознайомлення, невключення всіх коментарів та зауважень до протоколу громадських слухань та недоліки голосування під час громадських слухань, відсутність обговорення всіх неврахованих коментарів та зауважень під час роботи погоджувальної комісії, відсутність доказів перебування паперової версії проєкту ДПТ в сільраді, доказів публікації ДПТ у друкованих виданнях та доказів вчасного опублікування всіх частин ДПТ перед проведенням громадських слухань на сайті сільради.
Водночас надаючи правову оцінку викладеним обставинам, ЗОАС на підставі постанов Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 804/639/18 та від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, зробив висновок, що «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Суд вважав, що всі наведені ЕПЛ порушення процедури прийняття спірного рішення є «процедурними» та «неістотними».
На нашу думку, такий підхід є неправильним, адже участь громадськості у плануванні та прийнятті рішень має гарантуватися заздалегідь, до ухвалення самого рішення, а не оцінюватися постфактум за критерієм «чи змінився результат». Така оцінка обставин підмінює зміст громадських слухань: вони перетворюються на формальність замість інструменту діалогу та пошуку компромісу між інтересами громади, інвестора та державними інтересами.
Особливе занепокоєння у цьому рішенні викликає те, що суд визнав допустимим затвердження ДПТ без наявності Схеми планування гірських територій Карпат, пославшись на нову редакцію статті 12 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». А саме — на частину 5, яку було додано Законом України № 4321-ІХ від 25 березня 2025 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури» (набрав чинності 08.08.25 р). Відповідно до цієї норми, розроблення схем планування, у тому числі для гірських територій Карпат, визначено як дискреційне повноваження органів влади, що здійснюється «у разі необхідності».
Таким чином суд використав цю нову норму, яка набрала чинності лише 8 серпня 2025 року, щоб виправдати відсутність схеми при ухваленні рішення сільради ще у 2024 році. Це суперечить статті 58 Конституції України, яка забороняє зворотну дію закону в часі, і створює небезпечний прецедент, коли порушення можна легалізувати постфактум.
Варто зазначити, що ЕПЛ також посилалася на правову позицію Верховного Суду у відомій справі № 807/1314/17 щодо оскарження ДПТ спорудження мега-курорту Свидовець на Закарпатті, де було підкреслено обов’язковість дотримання вимог статті 12 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» при розробленні детальних планів території, які охоплюють гірські райони Карпат.
Проте Закарпатський окружний адміністративний суд у справі Руни відмовився застосувати ці висновки, заявивши, що правовідносини «не є подібними» без якогось зрозумілого пояснення.
Насправді ж і судові справи і фактичні обставини подібні: в обох справах предметом спору було затвердження детального плану території для масштабного будівництва у гірських районах Карпат; в обох випадках ключовим питанням було дотримання вимог статті 12 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», яка встановлює необхідність розроблення схем планування для гірських територій. Верховний Суд у справі № 807/1314/17 визнав, що відсутність Схеми планування гірських територій Карпат є істотним порушенням і робить затвердження ДПТ за межами населених пунктів передачасним.
Відтак, відмова Закарпатського окружного адмінсуду врахувати цей висновок ВС виглядає як свідоме ігнорування усталеної судової практики. Це підриває принцип єдності судової практики та створює враження упередженості.
Далі суд розглянув питання невідповідності ДПТ завданню на розроблення і прийшов до висновку що «завдання не може самостійно визначати правомірність чи неправомірність містобудівної документації, а тому його зміст не має пріоритету над вимогами закону та містобудівної документації».
Такий висновок суду суперечить самій логіці містобудівного процесу, адже мета такого завдання, як і вказує суд в рішенні – забезпечити початкову орієнтацію розробників і узгодити наміри замовника (сільради) із документацією вищого рівня. Якщо завдання на розроблення ігнорується, то це свідчить, що інвестор не рахується з інтересами сільської ради та іншої містобудівної документації. Важливо, що завдання на розроблення передбачало розробку рекреаційного простору з м’яко вписаними об’єктами зеленої енергетики, а площа планування визначалася як 18 га, а затверджений ДПТ розроблено на площу 1200 га, і він не містить ніяких об’єктів рекреації, лише 30 ВЕУ. За такої щільності ВЕУ про рекреацію можна забути.
Додатково у мотивувальній частині рішення суд дозволив собі міркувати про важливість розвитку відновлюваних джерел енергії, що співпадає із позицією відповідача та третьої особи на стороні відповідача. Позивач також наголошував, що не витупає проти вітроенергетики, проте в даному випадку місце для розміщення ВЕС вибрано не зовсім вдало, без оцінювання альтернатив. Така аргументація виглядає упередженою і не дає відповіді на поставлені перед судом питання, чому для об’єкта альтернативної енергетики було вибрано саме полонину Руна, яка є вкрай важливою для птахів та для збереження пралісів.
Предметом спору була законність рішення сільради, а не загальна стратегія розвитку енергетики. ЕПЛ послідовно виступає за розвиток відновлюваної енергетики, але за умови дотримання вимог закону і збереження природної спадщини. Суд, натомість, перейшов у політичну площину, що виходить за межі його повноважень.
Поза увагою суду залишилися аргументи щодо порушення спірним ДПТ Закону України “Про природно-заповідний фонд”, Лісового кодексу та Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі. Адже спірний ДПТ передбачав будівництво нових доріг і розширення існуючих доріг на і до полонини Руна, що потягло вирубку пралісів і порушення режиму заказника. А також фрагментарне знищення полонини, на якій знаходяться цінні оселища і види, що підлягають охороні згідно з вимог Бернської конвенції, порушує вимоги Бернської конвенції незалежно від того, чи там створений об’єкт Смарагдової мережі, чи ні. (ст.4,5,6 та інші)
Суд не відреагував протягом слухання справи на той факт, що забудовник уже почав реалізовувати спірний ДПТ, заливши фундаменти під вітрові установки, попри відсутність остаточного судового рішення і висновку з ОВД. Це ще раз підкреслює, що реальні наслідки для довкілля так і не були оцінені ні під час ОВД, ні під час СЕО (звіт про СЕО готував архітектор).
Попри свій значний обсяг – понад 50 сторінок – це рішення, суду першої інстанції, не можна вважати ані об’єктивним і обґрунтованим, ані збалансованим. Воно зводить до «формальностей» очевидні порушення громадського обговорення та легітимізує дії, які суперечать Конституції, законодавству й міжнародним зобов’язанням України. Таке рішення буде оскаржуватись ЕПЛ до апеляційної інстанції.
Із повним текстом рішення можна ознайомитися тут: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129697028
