Огляд ситуації з руйнуванням інфраструктури водопостачання та водовідведення у Миколаївській області

Миколаївська область розташована в межах басейнів р. Дніпро, р. Південний Буг та річок Причорномор’я. В області налічується 45 водосховищ і 1108 ставків, що використовуються для господарсько-питного водопостачання, зрошення, риборозведення та побутових потреб. Проте власні водні ресурси області дуже обмежені і залежать від притоку з інших регіонів. Підземні води головним чином використовуються для задоволення господарсько-побутових та питних потреб. За підсумками 2020 року, 538 із 911 населених пунктів області, де проживає 90,8% населення, було забезпечено централізованим водопостачанням. Загальна потужність очисних споруд області становить 312 тис. м3 на добу¹.

Із самого початку російської навали місто та райони області, розташовані ближче до зони бойових дій, зазнавали нещадних обстрілів. 9 березня обстріляно з міномета очисні споруди МКП “Миколаївводоканал” біля с. Галицинове, пошкоджена електрична система підрозділу². Частково виведена з ладу система механічної очистки стічних вод. Зруйновані резервні піскоуловлювачі, які задіяні в технологічній схемі механічного очищення стічної води від дрібного сміття та піску. Також пошкоджені бетонні плити аеротенків коридорного типу і система аерації аеротенків, де відбувається біологічна очистка стічної води. Споруди в цілому працювали, проте на очистку води потрібно було більше часу. Відповідно до даних програми “Питна вода Миколаївщини”, МКП “Миколаївводоканал” генерує 90% каналізаційних стоків, всі стоки по області класифікуються як недостатньо очищені³. Наприклад, за 2020 рік підприємством було скинуто 19 млн м³ стоків. Отже, сповільнення технологічного процесу вимагало якомога ощадливіше користуватися послугами водовідведення.

10 березня снарядами пошкоджено водопровідні мережі на трьох вулицях, ремонтні роботи стали можливі тільки після знешкодження вибухонебезпечних залишків⁴. 11 березня пошкоджено водопровідну мережу в пос. Ракетне Урочище⁵. 12 березня – по вул. Воєнна, без водопостачання залишилися жителі двох прилеглих вулиць⁶. 13 березня без води мешканці мікрорайону Водопій, Південний та Матвіївка⁷ через перебої з електропостачанням для насосної станції. З 14 березня проблеми з постачанням води виникли практично по всьому місту. 16 березня міський водоканал проводив ремонтні роботи на вулиці 129 Лінія через пошкодження ворожим снарядом, а також попереджав про дещо знижений тиск води по місту⁸.

З 12 квітня припинилося водопостачання в деяких районах міста, зокрема й у кількох лікувальних закладах⁹. Ще початку квітня відбувалися перебої з водою через проблеми з безперебійним живленням насосних станцій. Хоча їх перевели на резервну лінію, під час бойових дій був пошкоджений магістральний водогін Дніпро-Миколаїв. В розслідуванні ВВС йдеться про умисний підрив секції водогону у найвразливішому місці – там, де він виходить на поверхню, за допомогою заряду вибухової речовини¹⁰. Водозабір потужністю 280 тис. м³/добу знаходиться у районі села Микільське Херсонської області. Це місце знаходиться нижче Каховського водосховища, що затримує забруднення від міст, розташованих вгору за течією Дніпра, але й нижче впадіння р. Інгулець, забрудненої промисловими стоками Кривбасу. По водоводу “Дніпро-Миколаїв” протяжністю 73 км непідготовлена вода транспортується на міські очисні споруди потужністю 190 тис. м³/добу¹¹. Місто Миколаїв є основним споживачем води, що подається цим водоводом. Альтернатив такій схемі немає, адже вода Південного Бугу та Інгулу непридатна для пиття навіть після очистки, а в Дніпрово-Бузькому лимані ще й підвищена солоність. Пошкодження відбулося на тимчасово окупованій території Херсонщини, біля села Киселівка, внаслідок чого ремонтні роботи були неможливі. З 15 квітня припинено подачу води по всьому місту. Населення м. Миколаєва до війни становило близько 480 тис громадян, і навіть якщо враховувати, що за різними даними, 30-40% людей виїхало, добова потреба в воді залишалася дуже великою.

В перші дні після аварії жителі були змушені набирати технічну воду з річок Інгула та Південного Бугу¹², збирати воду, що стікала з дахів, набирати в джерелах невідомої якості. З 16 квітня організовано розвезення технічної води по визначених точках міста¹³. Втім, їх адреси постійно змінювалися через загрозу обстрілів. Деякий час можна було набирати воду з пожежних гідрантів. В місті розконсервовували існуючі свердловин і пробивали нові. З 19 квітня були запущені свердловини поблизу закладів охорони здоров’я та соціальної сфери¹⁴, налагоджена видача води в Лікарні швидкої медичної допомоги, лікарнях № 1, 2, 3 та 4¹⁵, а також в частинах ГУ ДСНС. На початку травня МКЧХ долучився до вирішення проблеми, надавши ємності для води, що були встановлені в комунальних закладах. Багато питної та технічної води надходило від волонтерів, зокрема, з Одеси, підприємців та небайдужих громадян. 22 квітня запрацювала свердловина на території КП “Миколаївелектротранс”. Станом на 27 квітня працювало вже 12 свердловин та був налагоджений підвіз води¹⁶. 29 квітня місто отримало установку для очищення води від м. Житомира, яка здатна давати 2 м³ питної води на годину¹⁷. Вінниця вирішила передати 420 тон артезіанської води¹⁸. Всього було введено в експлуатацію 14 свердловин, працювало до 100 пунктів роздачі води, в які утворювалися величезні черги. З резервного фонду держбюджету виділено 56 млн грн на ремонтні роботи. Отже, запобігання гуманітарній катастрофі вимагало величезних зусиль та коштів самого міста, а також інших громад, благодійних організацій та волонтерів. Ця ситуація суттєво виснажувала їхні ресурси, а також деморалізувала населення на тлі майже щоденних обстрілів та загрози просування російських військ до міста.

Від початку повномасштабних бойових дій до 20 квітня було обстріляно очисні споруди, 3 каналізаційні насосні станції, постраждав 1 працівник водоканалу¹⁹. 11 травня було обстріляно очисні споруди каналізації міста, пошкоджено первинні відстійники та дах одного з цехів, постраждало двоє працівників²⁰. 13 травня внаслідок обстрілів пошкоджено 2 станції очистки води ОКП “Миколаївоблтеплоенерго”²¹.

Із 7 травня було розпочато закачування технічної води із Бузького лиману, до міської системи підключено частину свердловин²². Із 9 травня почалася подача цієї води, проте навіть після очистки в ній зафіксовано перевищення вмісту хлоридів у 12 разів, мінералізації – у 7 разів, загальної жорсткості – в 3 рази, окиснюваності та сульфатів – в 2 рази²³. Така вода повністю непридатна для пиття та приготування їжі, вона навіть викликає подразнення шкіри, якщо митися нею. Через агресивний хімічний склад вона дуже прискорила корозію трубопроводних мереж, які експлуатувалися вже не одне десятиліття і були значно зношені. Крім того, дебіт підземних свердловин виявився меншим, ніж очікувалося, а отже, санітарно-гігієнічна ситуація в місті влітку могла дуже загостритися, і влада пішла на вимушений крок подачі бодай солоної води для технічних потреб.

Директор МКП “Миколаївводоканал” зазначав, що існує кілька варіантів забезпечити достатню кількість води для містян. Перший – побудова станції водозабору вище по руслу Південного Бугу, де є якісна прісна вода, та перекачування її в місто трубопроводом. Іншим варіантом є продовження забору води із Дніпрово-Бузького лиману та встановлення промислових систем зворотного осмосу. Проте вони надзвичайно дорогі та енергоємні, і споживачі не здатні будуть оплатити вартість води, отриманої в результаті такого рішення. При цьому солона вода вплинула на життєдіяльність бактерій в системі біологічної очистки стічних вод²⁴. Через часті аварії водопостачання в ті чи інші райони регулярно припинялося, а втрати води досягли, за деякими підрахунками, 50%. 12-15 листопада ділянку водогону на вже деокупованій частині Херсонської області було обстежено та розміновано²⁵, а 19 листопада – відремонтовано, потрібно було провести ще ремонт насосної станції²⁶. Тим часом на базі КП “Миколаївобленерго” було встановлено 34 станції зворотного осмосу сумарною потужністю 600 тис. літрів на добу²⁷. Проте постає перспектива майже повної заміни трубопроводів міста. Цей проект є непосильним для міського бюджету, отже, місто сподівається на допомогу благодійників та міжнародних організацій з розвитку²⁸.

Тривалий час залишалися без води й інші громади області, наприклад, окупована Снігурівка залишалася без води близько 7 місяців. Після її звільнення вдалося досить швидко відновити водопостачання 13 листопада²⁹. Час від часу припинялося водопостачання в Очакові через ворожі обстріли³⁰.

Екологічні загрози й потенційні наслідки

Внаслідок підриву частини водоводу “Дніпро-Миколаїв” втрати води, за деякими підрахунками, досягли 40 млн літрів. Було перерізано водопостачання обласного центру, життєдіяльність якого великою мірою залежала від поставок дніпровської води. Умисні дії російських військ поставили місто, де навесні 2022 року залишалося орієнтовно 250 тисяч жителів, на межу гуманітарного колапсу. Забезпечення базових потреб у питній воді вимагало величезних ресурсів та зусиль міської влади, допомоги інших муніципалітетів, благодійних організацій та волонтерів, що ставало ще складнішим перед інтенсивними обстрілами міста. Від них постраждали й працівники водоканалу.

Вимушене рішення подати у водопровідні мережі міста воду з підвищеною солоністю запобігло стрімкому погіршенню санітарно-гігієнічної ситуації, проте значно прискорило руйнування труб. Велика кількість поривів та аварій призвела до суттєвих втрат води, що досягали 50%, та просочування солоної води у ґрунт – наслідки цього наразі важко оцінити. Підвищення солоності стоків погіршило ефективність біологічної очистки, що потребувало вжиття додаткових заходів. А на найближчі роки повоєнного відновлення перед містом постає проблема повної реконструкції водопровідної системи, яка потребуватиме значних капіталовкладень та багаторічної поетапної роботи.

Підготувала Ірина Бабаніна