Вода означає життя. Відсутність води означає неможливість життя. Це беззаперечне твердження актуальне в усіх частинах нашої планети. Воно підходить як для диких та свійських тварин, рослин і, так і для нас самих – людей. Дефіцит питної води у нашому столітті обіцяє зайняти перше місце в світі серед глобальних екологічних проблем людства. 22 березня, з ініціативи ООН, світ відзначає Всесвітній день водних ресурсів.
Якщо не приймати ніяких заходів, то до 2030 року без задовільного очищення води залишиться майже 5 млрд чоловік, це близько 67 % населення планети. Про це йдеться у доповіді Всесвітньої програми ООН по оцінці водних ресурсів (WWAP). На сьогоднішній день на кожного жителя Землі припадає близько 750 м³ на рік прісної води, до 2050 року ця кількість зменшиться до 450 куб. м. До 80 % країн світу опиняться в зоні, яка за класифікацією ООН відноситься до категорії за межею дефіциту водних ресурсів. В близькому майбутньому це спровокує глобальні міграції «екологічних» біженців.
Через діяльність окупаційної влади на Донбасі, Україна може стати першою країною Європи, в якій дефіцит питної води стане причиною міграції «екологічних» біженців. В минулому саме «українська» аварія на Чорнобильській АЕС стала першим масштабним досвідом вимушеного переселення за екологічних причин.
Донбас традиційно є зоною вододифіцитною. Понад 300 населених пунктів на Донбасі забезпечуються водою завдяки штучно створеному каналу «Сіверський Донець – Донбас», який постачає воду з єдиної великої річки регіону – до споживачів. Вода подається із р. Сіверський Дінець (водозабір в районі Слов’янська, захопити який у 2014 році окупанти намагались першим) і подається через систему каналів і насосних станцій по всій області. З моменту його побудови, обслуговуванням каналу займається державне підприємство «Вода Донбасу»1. Втім, війна і окупація частини регіону суттєво внесли корективи в ситуацію з водозабезпеченням. Затоплення шахт неминуче призводить до забруднення вод, а окупаційна влада робить все, щоб робота каналу була зупинена. Ще у червні 2014 року в результаті обстрілу на території насосної загинули два співробітники Компанії і канал був зупинений вперше за всю його історію. За місяць ситуація повторилась: обстріл, загибель співробітників, зупинка роботи каналу. Протягом наступних років через пошкодження під час обстрілів канал «Сіверський Донець – Донбас» неодноразово був зупинений на різних ділянках. Це стосується і ділянок, де точно не відбувались військові дії і аварії та обстріли могли мати лише характер диверсій.
Попри те, що лідери ОРДЛО продовжують закидати вину у таких диверсіях українській стороні, кожен, хто живе на окуповані території і сам добре може дати оцінку ситуації: Україна досі не припинила подачу води для своїх громадян на окуповану територію. І оскільки Україна не припинила подачу води, що, схоже, не входило у плани окупантів, вони перейшли до «плану Б»: унеможливити водозабезпечення всередині окупованої частини України.
В минулому забезпечення роботи каналу та його численних насосних станцій здійснювали працівники кампанії «Води Донбасу». Їхня робота, а ще важливіше – ремонт та підтримання безперебійної роботи каналу, – забезпечувалась із сплати комунальних послуг містами Донеччини. З моменту «проголошення» «ДНР», окупована частина Донеччини почала накопичувати суттєву заборгованість. Крім того, влада «ДНР» штучно створила заборгованість в межах самої самопроголошеної республіки. Це призвело до масових звільнень комунальників там2. У підсумку: власні джерела води небезпечно забруднені, робота єдиного зовнішнього джерела не оплачується, провокуючи Україну до припинення постачання води; обслуговуючий персонал в межах самої «ДНР» звільнений і нарешті в багатьох місцях сам канал і насосні станції пошкоджені обстрілами. Серед місцевого населення окупованої частини Донеччини поширюється легенда про те, що проблема буде вирішена після «націоналізації» Кампанії «Вода Донбасу»3. Але в дійсності робиться все, щоб ця проблема не була вирішена вже ніколи.
У містах ОРДЛО в 2018 році вже фіксувались спалахи кишкових захворювань, викликаних неякісною водою. Воду городяни набирають в рідкісних колодязях або джерелах, що знаходяться в межах міст, де немає загрози замінування. Втім, такого обсягу води не достатньо для того, щоб підтримувати гігієну, митись, змивати унітаз. Чи довго витримає населення такі умови?4 5
Тут ще варто згадати, що кінцевий пункт каналу – місто Маріуполь, що знаходиться вже на підконтрольній території. Нехтуючи власними жителями, самопроголошена «ДНР» фактично шантажує Україну перекриванням води на найбільше східне місто України, що розміщене на підконтрольній території – Маріуполь. Агітатори поширюють у Маріуполі думку про те, що саме українська сторона винна у недопостачанні води через Канал. Враховуючи що подача води з каналу перекрита, з 2015 року у Маріуполі питна вода (сумнівної якості) подається з Старокримського водосховища і обходиться жителям міста по 24 грн за кубометр. Така ситуація, фактично порушує деклароване ООН право кожного на доступ до питної води, та й суттєво грає на користь «ДНР», які налаштовують населення через водну кризу проти України.
Сам собою напрошується висновок, що окупаційна вдала умисно створює умови, щоб звільнити територію Донбасу від місцевих жителів. Якщо це не вийшло зробити засобами війни, це спробують зробити нестепними умовами життя. Ті, хто не захотів стати біженцем війни незабаром може стати екологічним біженцем. І для втілення такого задуму можуть використати просто воду. Адже окупанти також знають, що вода – це життя.
2https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii-voda-donbassa/29759792.html?fbclid=IwAR0ljJa96z7WM8kzGhnS9tJp2lrkdpRSOawshSoCKzEvVCvya_RbdHbwOB4
