Знайомтеся, це мабуть найменше озеро в Києві – озеро Вулик у Дарницькому районі. Площа його водяної поверхні (на око) 7-9 соток, навіть гектару немає. Вуликом його називають мабуть через те, що попри свій маленький розмір, на його глибині, на березі та поверхні вирує життя – птахи, жаби, тритони, комахи, малі гризуни, дрібна риба. Хоча, здається, тритонів і риби вже немає, але 10-15 років тому були…
Озеро Вулик настільки маленьке, що про нього немає сторінки у вікіпедії, хоч, наприклад, озеро Качине, яке розташоване у 500-600 метрах від Вулика, має буремну новітню історію, яку детально описано у вікіпедії.
Ось уже 25-30 років озеро Вулик залишається умовно незайманим, відтоді, коли навколо все почали жваво забудовувати. Подібних маленьких водойм зникли десятки…
Колись тут брала свій початок одна з численних маленьких річок, лівих приток Дніпра (стариця). Очевидно, тут і досі є живі підземні джерела.
За формою озеро нагадує окуляри – 2 водойми, одна навпроти іншої й тоненька смужка землі поміж ними, яка підтоплюється з обох боків.
Інколи Вулик чистять, інколи забруднюють. Київська міська рада надала озерові й прилеглій території статус скверу, але крім кількох лавочок й сміттєвих урн обабіч його берегів – більше ніяких ознак догляду немає. І це добре!
Бо можуть закатати все навколо в асфальт, гуму, бетон і метал, прокласти алеї, місток, встановлять пластмасовий дитячий майданчик, кіоск з шаурмою, ліхтарі, тренажери, габіони, клумби, платні альтанки й фонтан. І назвуть це муніципальним фітнес-релакс простором “ЕкоВулик”. Або якось по-іншому.
Але насправді озеро зникне. Птахи, комахи, жаби, гризуни зникнуть. Залишиться спотворена форма, без змісту. Подібних реконструкцій зазнали чимало паркових зон. І не лише в Києві.
Такі незаймані куточки у великих містах стають рідкістю з їхніми очеретом, осокою, кропивою, вербами, заростями нескошеної трави, простими земляними стежками. Про їхню користь містяни згадують у спеку.
Цей куточок біорізноманіття зберігся, бо він – у дворах. Там немає дороги, щоб туди заїхали комунальні бронетранспортери й почали наводити “лад”. До всього, ще доведеться мати справу з автовласниками, які мають тут автостоянку.
Щоб почати роботи з “впорядкування”, потрібно пиляти дерева, а їх там якихось 7-8 десятків, підсипати ґрунт, десь зміцнювати схили-насипи бетонними плитами, щоб автостоянка не з’їхала “в кювет”, зрізати, рівняти рельєф, щоб техніка могла заїхати для майбутніх робіт. Але від озера і навколишніх дерев… нічого не залишиться. Тому з року в рік роботи не починаються. Тому така ласа для комунального розпилу ділянка природи ось уже багато років залишається незайманою.
І нехай залишається.
