12 березня 2025 року ВРУ прийняла закон «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».
Даний законопроект набув неабиякого резонансу та обговорення серед широкого кола експертів та громадськості і не дарма, адже його дія поширюється в тому числі і на державне та комунальне майно, зокрема на земельні ділянки, які перейшли в приватну власність незаконно. За фактом закон захищає в тому числі і осіб, які незаконно набули право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зокрема ділянки лісового та водного фонду. Нові норми позбавляють державу та органи місцевого самоврядування можливості повернути такі ділянки назад в державну та комунальну власність, якщо з моменту реєстрації права власності, або передачі такого майна минуло більше 10 років. Якщо ж минуло менше 10 років, то позов про повернення такого майна можна буде подати лише після внесення на спеціальний рахунок суду так званого депозиту – бюджетних коштів у розмірі ринкової вартості ділянки, які будуть перераховані «добросовісному власникові» за умови задоволення позовних вимог та повернення ділянки назад у власність держави чи територіальної громади. Дана норма є дискримінаційною, адже обмежує права на повернення незаконно відчуженого майна, зокрема земельних ділянок, лише приватної та комунальної власності. Приватних осіб в праві повернути собі ділянки, які незаконно вибули з їхнього володіння, закон не обмежує. По суті, таким чином місцева громада чи держава ставиться у завідомо слабку позицію, адже для того, щоб повернути незаконно відчужене майно їй потрібно передбачити кошти на фактичне відшкодування витрат «добросовісного власника». А якщо коштів у бюджеті для таких цілей не передбачено або наявні кошти недостатні?! В результаті норми закону просто позбавляють державу і громади можливості повернути у свою власність незаконно відчужене, читай вкрадене.
Так, закон все ж містить певні норми, які спрямовані на забезпечення «справедливості». По-перше, ці зміни стосуються захисту добросовісного набувача, тобто особи, яка не знала і не могла знати, що вона незаконно придбала, або отримала безоплатно у власність майно. Однак даний факт підлягає доказуванню. Є ризик, що недобросовісних набувачів будуть визнавати добросовісними через брак доказів, або неможливість доведення цієї обставини. По-друге, відповідно до вимог нового закону, держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Наявність вини підлягає окремому процесу доказування. А якщо це рішення колегіального органу, то довести вину кожного депутата, який проголосував за це рішення, а потім ще й стягнути з кожного з них солідарно вартість такої ділянки, практично неможливо.
Варто зазначити, що вимоги цього закону не застосовуються до об’єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об’єктів (територій) на момент вибуття з володіння. Однак попри пропозиції Міндовкілля та правок окремих народних депутатів щодо непоширення вимог даного закону на землі водного та лісового фонду, такі правки були відхилені і не знайшли свого відображення в кінцевому варіанті законопроекту. Адже справжньою метою прийняття законопроекту є саме захист незаконних набувачів таких ділянок. Це можна зрозуміти і з причин та кола осіб, які лобіювали його прийняття. Відтак коректніше було б назвати даний закон «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту НЕдобросовісного набувача».
17 березня законопроект передано на підпис Президенту України, на сайті якого зареєстровано вже кілька петицій про його ветування. ЕПЛ, разом з іншими свідомими громадянами, не підтримує такі нововведення, долучилося до офіційного звернення про його ветування та сподіваємося, що Президент почує громадськість і голос совісті.
