У суспільстві, де розвиток міст і забудова територій стають невід’ємною частиною нашого життя, виникає необхідність забезпечення балансу між господарськими інтересами та охороною довкілля. Часто прийняття рішень щодо містобудівних проєктів породжує суперечності та конфлікти між різними сторонами. Однак, чи може особа виступати як суб’єкт права на позов у ситуації, коли порушується її право на безпечне довкілля? Це питання розглядалося Верховним Судом України у постанові від 18 травня 2023 року у справі №759/23414/20.
У даному випадку позивачка звернулася до суду з позовом щодо оскарження видання і складення містобудівних умов та обмежень, аргументуючи своє право на такий позов тим, що вона проживає поруч із ділянкою, на якій планується забудова. Крім того, вона є членом територіальної громади сільського населеного пункту, що надає їй повноту права на врахування її інтересів під час реалізації містобудівних проєктів. Основним же аргументом позивачки було посилання на її конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Важливу роль у вирішенні даної проблеми відіграло природоохоронне законодавство України, яке містить приписи, що стосуються права на безпечне довкілля та Оргуська конвенція.
Однак, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі пройшли повз приписи українського та міжнародного права, що поставило під загрозу здоров’я і добробут мешканців, їхнє право на безпечне довкілля. Відтак, позивачка була змушена звернутися до Верховного Суду Українидля вирішення даної правової проблеми.
У цьому контексті варто відзначити, що відповідно до Оргуської конвенції, громадськість означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об’єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою; «зацікавлена громадськість» – громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість у цьому процесі.
Тому Оргуська конвенція надає зацікавленій громадськості право звертатися до адміністративних органів та навіть до суду щодо рішень, що стосуються права на безпечне довкілля. Проте, суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях не врахували це право.
Натомість, Верховний Суд України у постанові по даній справі виявив недоліки у підході судів першої та апеляційної інстанцій до її розгляду. Верховний Суд України визнав, що ці суди не врахували суттєвих факторів, зокрема те, що позивачка є членом територіальної громади та має право на захист своїх прав та інтересів.
Приймаючи постанову, Верховний Суд України зазначив, що позови, що стосуються охорони довкілля, мають особливе значення. Суд підкреслив, що в таких справах увага повинна бути спрямована не на питання про право позивача звернутися до суду, а на екологічну та правову сутність справи. Відзначено, що громадянин, який звертається до суду з позовом щодо охорони довкілля, фактично реалізує свої правомочності, які надані йому національним законодавством та Оргуською конвенцією.
Враховуючи це, Верховний Суд України зазначив, що, якщо порушення норм природоохоронного законодавства виявлено, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.
Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» вітає таку позицію Верховного Суду України. Така позиція найвищої судової інстанції в Україні відкриває шлях для захисту прав громадян на безпечне довкілля та підтверджує важливість виконання міжнародних зобов’язань, зокрема Оргуської конвенції.
Текст даної постанови та інші екологічно важливі рішення українських судів можна знайти у Реєстрі судових рішень з питань, що стосуються довкілля за посиланням: http://caselawepl.org.ua
