Кожне дерево має свою цінність і виконує величезну кількість функцій, корисних для людини: виробляє кисень, створює тінь та прохолоду влітку, є місцем розмноження, забезпечує життєві потреби великої кількості тварин та рослин, сприяє затримуванню та очищенню води тощо. В той же час людина використовує інші корисні властивості дерев, в результаті чого вони вимірюються грошовим еквівалентом, кількістю теплоти, що може бути виділена при їхньому згорянні, кількістю їжі, яку вони продукують. Як ж правильно збалансувати ці важливі якості дерев – корисні для природи та корисні для людини? І як наслідок повстає щоразу складне питання– рубати чи не рубати?
На жаль, для України є актуальним нестале використання природних ресурсів, зокрема і деревини. Довкола чути про масові вирубки лісів на території лісгоспів, і навіть на території об’єктів природно-заповідного фонду. Така ситуація має декілька основних причин, серед них – відсутність належного контролю за кількісним та якісним складом деревини, яка вирубується, непрозорість процедур в лісовій галузі, вирубування здорового лісу як проведення «санітарних рубок» під виглядом видалення хворого лісу, зловживання на рівні лісгоспів та навіть об’єктів природно-заповідного фонду, які зобов’язані зберігати природні цінності відповідної заповідної території, а також не правильне трактування та застосування законодавства.
Проаналізуємо законодавство з метою визначення дійсних причин такої ситуації в Україні та за її межами, а також пошукаємо шляхи вирішення цієї проблеми.
Національні аспекти управління лісами.
Конституція України, у статті 13 визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
Отже, саме через призму цієї статті слід розглядати існуючу сьогодні проблему використання природного ресурсу – лісу. Як бачимо суб’єктний склад врегулювання цих відносин достатньо великий, а це означає, що без деталізації повноважень усіх суб’єктів у спеціальних законах важко буде визначити хто за що відповідає та яка є схема досягнення мети.
Законодавство України містить кілька нормативно правових актів, які врегульовують відносити у сфері використання лісових ресурсів. Розглянемо їх по черзі.
Лісовий кодекс України
Відповідно до стаття 1 Лісового кодексу України (надалі – ЛКУ) ліс це – тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим ризначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Отже, законодавець розглядає лісовий ресурс набагато ширше, ніж просто сировина для деревообробної промисловості. Детальніше зупинимось, а які ж існують категорії лісу та чому необхідні ці категорії для належного управління лісовим фондом.
В. Ф. Сторожук у аналітичному звіті «Аналіз нормативного поділу лісів за функціональним призначенням» зазначив, що європейська концепція щодо збереження лісового біорізноманіття полягає в розумінні того, що земельний базис незначний, і кожна лісова ділянка виконує одночасно декілька екологічних, соціальних та економічних функцій. Таким чином, інтегруючи лісове національне законодавство до європейського, слід пам’ятати, що одномоментний перехід до цієї концепції неможливий. В Україні сформувалася тривала традиція використання категорій захисності. Поступове спрощення системи поділу лісів на категорії шляхом скорочення числа підкатегорій та особливо захисних лісових ділянок між тим можливе без перегляду положень Лісового кодексу України.1 З цим погоджується і автор статті та обґрунтовує це таким.
Лісова ділянка – ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
Земельна лісова ділянка – земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Окремо законодавець визначає лісові ресурси, якими є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.
Можна погодитися із В. Ф. СторожукОМ, що необхідність поступової оптимізації також обумовлена відсутністю відмінностей між режимами лісокористування в різних підкатегоріях лісів. Після визначення цільового призначення лісової ділянки слід запланувати відповідну систему заходів з ведення лісового господарства на цій ділянці. Однак, чітко встановленого режиму ведення лісового господарства для кожної підкатегорії лісів немає. Визначення в правилах рубок режимів ведення лісового господарства в різних підкатегоріях лісів також дозволило б виявити можливості оптимізації системи поділу лісів на категорії. 2
Слід пам’ятати, що спільною вимогою до ведення лісового господарства для кожної лісової ділянки є збереження біорізноманіття. Виявлення та виділення ділянок раритетних, зникаючих видів рослин і тварин стало заходом з розширення системи природно-заповідних територій.
Відповідно до ст. 34 ЛКУ організація лісового господарства має своїм завданням забезпечувати ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку3 з урахуванням природних та економічних умов, цільового призначення, лісорослинних умов, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують.4
Саме стаття 39 ЛКУ визначає критерії, згідно яких Ліси України поділяються на такі категорії:
1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);
2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);
3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);
4) експлуатаційні ліси.
Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку визначеному постановою КМУ від 16 травня 2007 р. N 733 Київ Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок.5 Цей Порядок встановлює єдині вимоги до поділу лісів на категорії, умови та ознаки віднесення їх до таких категорій, а також виділення особливо захисних лісових ділянок з режимом обмеженого лісокористування.
Важливо відмітити, що ліси, що зростають на одній території і відповідають умовам і ознакам віднесення до різних категорій, відносяться до тієї з них, для якої у визначеному законодавством порядку встановлений режим більш обмеженого лісокористування.
Межі лісів, визначених для віднесення до однієї з категорій, проводяться уздовж природних меж, квартальних просік, ліній зв’язку і електромереж та інших, чітко визначених на місцевості розмежувальних ліній – залізниць та автомобільних доріг, канав, каналів, газо- та нафтопроводів, візирів, протипожежних розривів і вододільних ліній.
До категорії експлуатаційних лісів відносяться лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчими та захисними лісами (категорії лісів з особливим режимом лісокористування). Експлуатаційні ліси призначені для задоволення потреб національної економіки у деревині.
Цікавою є думка В .Ф. Сторожука, який припустив, що встановлення режиму «більш обмеженого» користування мало б означати зниження інтенсивності використання лісових ресурсів, в першу чергу шляхом виключення ділянок із експлуатації через заборону рубок головного користування. Якщо керуватись даними державного обліку лісів станом на 01.01.2011 [2], за критерієм «виключення із експлуатації» по лісовому фонду Державного агентства лісових ресурсів шкала зменшення «обмеженості користування» мала б вигляд: «ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення» – «захисні ліси» – «рекреаційно-оздоровчі ліси» – «експлуатаційні ліси » (табл. 2).
Таблиця 2. Розподіл площі лісових ділянок за категоріями лісів
| Показник | Ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення | Рекреаційно-оздоровчі ліси | Захисні ліси | Експлуатаційні ліси | Разом |
| Усього лісів | 1029483.0 | 1320707.8 | 1565979.3 | 2924215.8 | 6840385.9 |
| можливих для експлуатації | 142433.2 | 558799.2 | 454685.2 | 2519943.6 | 3675861.2 |
| % можливих для експлутації | 13.8% | 42.3% | 29.0% | 86.2% | 53.7% |
Зведені результати погодження клопотань щодо приведення існуючого поділу лісів у відповідність до «Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок», що знайшли відображення у сумарних показниках державного обліку лісів, також засвідчили, що площі тих категорій захисності, що відносилися до І групи «лісів, що виконують переважно санітарно-гігієнічні функції», і перейшли до категорії «рекреаційно-оздоровчі ліси» значно скоротилися в абсолютних та відносних показниках. Отже, за відсутності чіткої градації суворості режимів користування в лісах різних категорій, перевага при віднесенні до категорій лісів фактично була надана екологічній та захисній функції порівняно із соціальною та економічною,6 що і спричинило тепер такий великий ажіотаж щодо рубок у лісах. Адже на папері збільшилися площі рекреаційних лісів. Експлуатаційних лісів більше не стало, а відповідне виникла необхідність у проведенні рубок у захисних лісах. А це означає, що слід провести інвентаризацію усіх лісів України та зробити економічні розрахунки доцільності існуючої класифікації лісів. Про це, наприклад, свідчить скорочення площі зелених зон навколо населених пунктів. Обласні ради фактично погодилися із наявними площами зелених зон, при тому що розрахункові площі часто перевищували фактичні площі існуючих лісів зеленої зони в рази. 7
Цьому мали б сприяти законодавством передбачений лісовий кадастр8, відповідно до Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів та моніторинг за лісовими ресурсами, які фактично не здійснюються, а відповідно в Україні ніхто не може точно сказати скільки в нас експлуатаційних лісів, та чи дійсно треба рубати у господарських зонах ПЗФ для того, щоб підтримати економіку України.9
Використання лісових ресурсів може здійснюватися в порядку загального і спеціального використання. Громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України. Громадяни під час здійснення загального використання лісових ресурсів зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами, зазначеними у частині першій цієї статті, способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують санітарного стану лісів.
Детальніше про цивільну та кримінальну відповідальність за порушенням правил використання лісових ресурсів можна ознайомитись у підготовлених матеріалах Олег Сторчоус в рамках проекту FLEG (Forest Law Enforcement and Governance) «Удосконалення систем правозастосування й управління в лісовому секторі»: Цивільно-правова відповідальність за незаконні рубки лісу: проблеми застосування та шляхи вдосконалення10, Кримінальна відповідальність за самовільні порубки лісу.11
У порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів:
1) заготівля деревини;
2) заготівля другорядних лісових матеріалів;
3) побічні лісові користування;
4) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на лісових ділянках, які виділяються для цієї мети, без надання земельних ділянок. Спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом – лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Визначення заготівлі деревини надає нам ЛКУ, який зазначає, у ст. 70, що заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах. Для заготівлі деревини під час рубок головного користування в першу чергу призначаються пошкоджені, ті, що усихають, інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом, і деревостани, які вийшли з підсочування.
Залежно від категорій лісів, природних лісорослинних умов, біологічних особливостей деревних порід та інших особливостей застосовуються такі системи рубок головного користування: суцільні, поступові або вибіркові, комбіновані рубки. Деревина заготовляється також під час здійснення лісогосподарських заходів, не пов’язаних з використанням лісових ресурсів (поліпшення якісного складу лісів), та під час проведення інших заходів (розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо). Під час проведення заготівлі деревини не дозволяються вирубування та пошкодження: цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України; насінників і плюсових дерев. У виняткових випадках вирубування насінників і плюсових дерев може бути здійснене з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а в межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду – в установленому порядку з дозволу органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Вирубування дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, здійснюється в установленому порядку лише з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Заготівля деревини в порядку проведення рубок головного користування, а також інших рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, проводиться власниками лісів і постійними лісокористувачами, яким у встановленому порядку надано це право.
Відтворення лісів здійснюється з метою:
1) досягнення оптимальної лісистості шляхом створення в максимально короткі строки нових насаджень найбільш економічно та екологічно доцільними способами і технологіями;
2) підвищення водоохоронних, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень;
3) поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності та біологічної стійкості.
Відтворення лісів здійснюється шляхом їх відновлення та лісорозведення. Відновлення лісів здійснюється на лісових ділянках, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища тощо).
Зруби і згарища підлягають залісенню протягом не більше двох років. Лісові культури, що загинули, відновлюються в наступному році. Терміни залісення можуть бути продовжені у зв’язку з необхідністю ліквідації наслідків стихії (вітровал, пожежа, посуха тощо) органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
На лісових ділянках, зайнятих чагарниками, низькопродуктивними і малоцінними деревостанами, відновлення більш цінних та високопродуктивних деревостанів здійснюється шляхом реконструкції та проведення лісокультурних робіт.
Обсяги робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження з урахуванням фактичних змін у лісовому фонді України та стану земель, що підлягають залісенню.
Відновлення лісів проводиться способами, що забезпечують створення високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід.
Збереження біорізноманіття в лісах здійснюється їхніми власниками та постійними лісокористувачами на генетичному, видовому, популяційному та екосистемному рівнях шляхом:
1) створення і оголошення в установленому законом порядку на найбільш цінних лісових ділянках територій та об’єктів природно-заповідного фонду, розвитку екологічної мережі;
2) виділення, створення і збереження об’єктів цінного генетичного фонду лісових порід (генетичних резерватів, плюсових деревостанів і дерев, колекційних лісових ділянок, лісонасінних ділянок і плантацій, дослідних та випробних культур тощо);
3) недопущення генетичного забруднення генофондів аборигенних порід та інвазій інтродукованих видів у природні екосистеми;
4) застосування екологічно орієнтованих способів відтворення лісів та використання лісових ресурсів;
5) забезпечення охорони рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, пралісів, інших цінних природних комплексів відповідно до природоохоронного законодавства.
Стаття 100 Лісового кодексу України визначає порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, цього Кодексу та інших актів законодавства. Таким чином, Закон України «Про природно-заповідний фонд» є спеціальним по відношенні до лісового кодексу.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України»
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв’язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. Закон України «Про природно заповідний фонду України» визначає, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України. Порядок організації, використання і охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законодавством України.
Відповідно до стаття 21 Закону України «Про природно заповідний фонд України» на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:
заповідна зона – призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони;
зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов’язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації;
господарська зона – у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.
Ст. 18 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначає, що зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності; в ній забороняється мисливство.
Ключовим, на думку авторів, є позиція законодавця, який наголосив, що на території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку. Отже, якщо і говорити про можливість рубок, то лише на виконання функцій об’єкту ПЗФ, а не задоволення потреби інших землекористувачів та ліскористувачів.
Нагадаємо, що стаття 9 Закону України «При природно-заповідний фонду України» містить вичерпний перелік видів використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
у природоохоронних цілях;
у науково-дослідних цілях;
в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
в освітньо-виховних цілях;
для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об’єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об’єктів.
Таким чином ми бачимо, що закон про природно-заповідний фонд та Лісовий кодекс по-різному трактують ліс, який проростає у ПЗФ.
Проведене ЕПЛ дослідження наштовхнуло нас на багато запитань. Зокрема, чи потрібні рубки у ПЗФ? Якщо так, то які? Хто має визначати та оцінювати їхній вплив на всю територію ПЗФ. Як часто мають такі здійснюватися? Що робити із Лісгоспами, які далі працюють на землях ПЗФ? Адже їхня діяльність не відповідає цілям, які є перед ПЗФ? Щоб відповісти на усі ці запитання, слід переглянути ще такі акти.
Постанова КМУ від 27 липня 1995 р. № 555 Київ Про затвердження Санітарних правил в лісах України прийнята з метою поліпшення охорони і захисту лісів, догляду за лісом. Санітарні правила в лісах – це сукупність норм здійснення санітарно-оздоровчих заходів та санітарних вимог, які встановлюються з метою охорони та захисту лісів при веденні лісового господарства, використанні лісових ресурсів та здійснення робіт, не пов’язаних з веденням лісового господарства, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. А, отже, зі змісту правил прослідковується, що вони розглядають лише окремий об’єкт ПЗФ ліс, і не враховують всього біорізноманіття на території ПЗФ. Таким чином, можливо нам треба міняти ці Правила відповідно до законодавства про ПЗФ, а не ПЗФ приводити у відповідність до цих правил. Відкритим залишається питання, як впливають такі рубки на біорізноманніття, хто це оцінює і наскільки професійно, якщо відповідно до лісового законодавства жодних таких оцінок не потрібно.
Постанова КМУ від 23 травня 2007 р. № 761 Київ про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів затверджує Порядок, який визначає умови і механізм спеціального використання лісових ресурсів – заготівлі деревини під час проведення рубок головного користування, другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів.
Відповідно до цього акту рубки головного користування можуть проводитись у лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення в межах господарської зони національних природних і регіональних ландшафтних парків, а також заказниках.
Знову питання до процедури здійснення оцінки впливу такої рубки на біорізноманіття ПЗФ та необхідність такої для виконання функцій об’єкту ПЗФ.
Лісовий квиток видається щороку на підставі лімітів використання лісових ресурсів під час заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань (у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду – за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями).
Таким чином, законодавець дозволяє проводити рубки у лісах. Але відкритим залишається питання, хто оцінює економічну доцільність такої рубки? Адже всі НПП фінансується через Мінприроди з Держбюджету. При прийнятті рішення про рубку у ПЗФ слід дати відповідь на запитання, яким чином кількість проведених рубок впливає на якість виконання своїх прямих функцій ПЗФ? Чи впливає вона на розвиток рекреаційної діяльності?
Для категорій лісів з особливим режимом лісокористування (ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчі та захисні) встановлюються, зокрема, обмежений режим лісокористування за площею і шириною лісосік, термінами примикання, застосування окремих систем і способів рубок. У лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення випасання худоби може здійснюватися лише за умови, що це не суперечить їхньому цільовому призначенню.
Наказ Державного комітету лісового господарства України від 23.12.2009 N Про затвердження Правил рубок головного користування у п. 1.2. зазначає, що Правила поширюються на всі ліси, в яких, згідно з Порядком спеціального використання лісових ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761 (надалі – Порядок), проводяться рубки, крім гірських лісів Карпат.
Під час заготівлі деревини не дозволяється вирубування та пошкодження дерев і чагарників, занесених до Червоної книги України, насінників, плюсових та інших дерев, що мають виняткове значення для збереження біорізноманіття.
Технологічні карти під час проведення рубок на території та об’єктах природно-заповідного фонду погоджуються з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами Мінприроди (далі – органи Мінприроди).
Погодження виходить є формальним. Теоретично вони мали б оцінити вплив також рубки на ПЗФ. Але жодного документа, який би це мав врегулювати станом на сьогодні не має. Документа, який містить результат такої оцінки теж не має. Спеціалістів у цих органах теж не має. Відповідь на це запитання мав би дати Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», який зараз приймається у першому читанні.
Таким чином, національне законодавство містить інструменти, які дозволяють застосувати принцип сталого розвитку і до лісової галузі. Національне законодавство дозволяє обмежувати лісокористування з метою захисту біорізноманіття та достатньо чітко врегульовує особливості проведення лісовпорядкувальних робіт у межах природно-заповідного фонду. Після огляду міжнародно-правового захисту лісів запропонуємо шляхи покращення управління лісовою галуззю України.
Міжнародно-правовий захист лісів
Міжнародно-правове регулювання збереження природи, бізріноманіття, вирішення екологічних проблем також не дає однозначної відповіді на це питання, оскільки на держави покладається обов’язок забезпечити баланс всіх екологічних та економічних аспектів вирубування лісів.
Чисельні угоди в сфері захисту довкілля великої уваги збереженню саме дерев та лісів не приділяють, і переважно розглядають дерева та ліси як середовища існування цінних видів флори та фауни, як елементи біологічного різноманіття, як інструменти, що можуть сприяти вирішенню ряду екологічних проблем (напр. зміна клімату, опустелювання).
Вирубування лісів досягло значних масштабів в світовому вимірі12, що стало причиною започаткування Міжнародного року лісів у 2011 році та Міжнародного дня лісів, що святкується щороку 21 березня, під егідою ООН. В привітанні до дня лісів Генеральний секретар ООН вказав, в першу чергу, на роль лісів в забезпеченні і функціонуванні систем забезпечення питною водою людей, а також наголосив на їхній ролі в подоланні зміни клімату.13
Основним рамковим документом в сфері збереження біорізноманіття є Конвенція про охорону біологічного різноманіття 1992 р. І хоча текст конвенції не має згадки про ліси чи дерева, не можна робити висновок, що “зелені легені” планети не підпадають під її захист. Дана угода спрямована в першу чергу на збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів. (ст.1) Ліси та дерева без сумніву підпадають під захист цієї конвенції, оскільки охоплюються терміном “біологічне різноманіття”.14 Охорона та стале використання лісів як елементів біорізноманіття повинні бути відображені в стратегіях, планах чи програмах держави щодо збереження та сталого використання біорізноманіття, а також такі заходи повинні бути відображені і в секторальних та міжсекторальних планах, програмах чи політиках. (ст.6) Для цілей конвенції держава сама повинна визначити компоненти біологічного різноманіття, які мають важливе значення для її збереження і сталого використання (ст. 7). Категорії важливості включають:
1) екосистеми та середовища існування ( можуть мати високу ступінь біорізноманітності, велику кількість ендеміків, необхідні для мігруючих видів, які мають важливе соціальне, економічне, наукове чи культурне значення; що мають репрезентативний чи унікальний характер;
2) види і групи (види, що є в небезпеці, види, що культивуються, види що мають медичну, сільськогосподарську чи іншу економічну цінність).
Для збереження біорізноманіття in-situ держава сприяє захисту екосистеми, природних місць мешкання і збереженню життєздатних популяцій видів у природних умовах; заохочує екологічно обґрунтований і сталий розвиток у зонах, що межують з охоронними територіями, з метою сприяння збереженню цих територій; приймає заходи щодо реабілітації і відновлення деградованих екосистем і сприяє відновленню видів, які є під загрозою, докладає зусиль щодо забезпечення умов, необхідних для сумісності існуючих способів використання із збереженням біологічного різноманіття і сталим використанням його компонентів. (ст.8)
Один із важливих компонентів конвенції – це регулювання сталого використання компонентів біологічного різноманіття (ст.10). Для цього держава наскільки це можливо, приймає заходи щодо використання біологічних ресурсів для запобігання або зведення до мінімуму несприятливого впливу на біологічне різноманіття; захищає і заохочує традиційні способи використання біологічних ресурсів відповідно до встановлених культурних звичаїв, надає місцевому населенню підтримку у розробці і впровадженні заходів щодо виправлення становища у деградованих районах, у яких зменшилось біологічне різноманіття. Конвенція заохочує держави вводити процедури, пов’язані із екологічною експертизою своїх пропонованих проектів, які можуть спричинити значний несприятливий вплив на біологічне різноманіття, з метою уникнення або зведення до мінімуму таких наслідків, і, якщо це доцільно, забезпечує можливості для участі у таких процедурах. (ст.14) Проте дана стаття (як і інші вищеописані) не надає імперативних приписів для держав, а лише пропонує розглянути та застосувати, за умови доцільності, такі заходи. Це підкреслює декларативний характер даної угоди.
У подальшому положення конвенції отримали деталізацію у вигляді відповідних протоколів, але останні прямо не стосуються захисту та сталого використання лісів.15 Проте про ліси не було забуто та на кожній зустрічі сторін конвенції приймалися рішення, що стосувалися ролі лісів в збереженні біологічного різноманіття.16 У 2010 році при затвердженні нового Стратегічного плану для біорізноманіття на 2011-2020 роки сторони конвенції погодилися на цілі Аічі із зберження біорізноманіття. Відповідно до цілі №5 Держави повинні вдвічі знизити рівень втрат природніх середовищ існування, включаючи ліси, і, за можливості, досягнути нульового рівня таких втрат до 2020 року. Ціль № 7 також вказує на необхідність охоплення лісових, сільськогосподарських територій сталим менеджментом, забезпечуючи збереження біологічного різноманіття.17
Ліси вже давно визначені ключовими для успіху у подоланні проблеми глобальної зміни клімату. Ліси є найбільшими поглиначами вуглекислого газу, що має парниковий ефект. Тому від збереження лісового покриву землі залежить помякшення наслідків зміни клімату.
Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та Кіотськй протокол до неї закликають держави охороняти та поліпшувати якості поглиначів і накопичувачів парникових газів, сприяти поширенню раціональних методів ведення лісового господарства, лісонасадження та лісооновлення на стабільній основі. (ст. 2)18 Для цілей виконання своїх зобов’язань, передбачених Кіотським протоколом в першу чергу для розвинутих країн, останні можуть використовувати дані щодо зміни в абсорбції поглиначами парникових газів, які є прямим результатом діяльності людини у сфері змін землекористування і в лісовому господарстві, включаючи зміни завдяки лісонасадженню, лісооновленню та збезлісенню. (ст. 3) Отож, протокол заохочує до сталого лісокористування, підвищення площі лісових насаджень, що буде зараховано державі-стороні протоколу до її квоти на викиди. Проекти в сфері лісового господарства були реалізовані країнами в рамках механізму чистого розвитку, спільного впровадження. На сьогодні практикою сталого лісового господарства в розвинутих країнах та тих, що розвиваються, займаються дві програми-напрямки: “скорочення викидів парникових газів в результаті знеліснення та деградації лісів, а також збереження та стале управління лісами” (REDD+) та програма “землекористування, зміна землекористування і лісове господарство”. (LULUCF)
Дуже важливим та відносно новим комплексним міжнародним документом, що спрямований на охорону окремого лісового масиву Карпат, є Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат, підписана у 2003 році.19 Протягом останніх років сторони розробили чотири протоколи до неї: про збереження і стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття, про сталий туризм та про стале управління лісами, про сталий транспорт.20
Ст. 4 ч.6 Конвенції вказує на обов’язок інтеграції цілей збереження та сталого використання біологічного та ландшафтного різноманіття до окремих напрямків державної політики, таких як гірське сільське господарство, гірське лісове господарство, управління басейнами річок, туризм, транспорт та енергетика, промисловість та гірничодобувна діяльність.
Стаття 7 даної конвенції присвячена сталому сільському та лісовому господарству. Сторони декларують підтримку сталому управлінню земельними ділянками, що традиційно обробляються людиною, і вживають відповідних заходів щодо розробки та здійснення їхньої сільськогосподарської політики, враховуючи потреби щодо охорони гірських екосистем та ландшафтів, важливості біологічного біорізноманіття. Сторони проводять політику, спрямовану на сприяння та підтримку використання документів та програм, які відповідають міжнародно-узгодженим принципам щодо сталого управління лісовими ресурсами. Сторони використовують практику щодо сталого управління гірськими лісами у Карпатах, враховуючи численні функції лісів, важливе екологічне значення Карпатських гірських екосистем, а також менш сприятливі умови у гірських лісах. Сторони проводять політику, спрямовану на визначення природоохоронних територій в природних, особливо в незайманих лісах достатнього розміру та кількості для того, щоб обмежити чи пристосувати їхнє використання відповідно до поставлених завдань щодо їхнього збереження. Сторони сприяють застосуванню безпечних для довкілля заходів у сільському та лісовому господарстві, які забезпечують необхідну затримку опадів у горах з метою кращого запобігання повеням та підвищення безпеки життя і майна.
Протокол про стале управління лісами21 узагальнює положення існуючих міжнародних документів та програм у сфері лісів, досвід ведення лісового господарства в Карпатах та має на меті досягнути в першу чергу сталого управління Карпатськими лісами, та їхньої охорони. Для цілей даного протоколу стале управління лісами означає управління лісами й лісовими землями та їхнє використання в спосіб та в кількості, що підтримує їхнє біорізноманіття, продуктивність, життєстійкість, відновлювальні властивості та потенціал виконання зараз й у майбутньому відповідних екологічних, економічних і соціальних функцій на місцевому, національному та глобальному рівнях і що не завдає шкоди іншим екосистемам.
Протокол визначає, які саме заходи можуть сприяти досягненню сталого управління та охорони лісів, серед яких є підтримка або збільшення лісового покриву; забезпечення продуктивних функцій лісів та їхньої ролі в розвитку сільської місцевості; сприяння раціональному використанню деревини як екологічно безпечного та відновлювального матеріалу; поліпшення загального стану та життєстійкості лісів; визначення та охорони природних лісів, особливо пралісів; сприяння відновленню лісів наближених до природних; посилення ролі лісового сектора в пом’якшенні наслідків зміни клімату; поліпшення охоронних лісових функцій, як-от: недопущення повеней, зсувів землі, а також загального циклу водної регуляції; посилення соціальної функції лісів; посилення управління та правозастосування в лісовому секторі з особливою увагою до боротьби з нелегальною заготівлею лісу та пов’язаною із цим торгівлею; визначення, розробки та використання практичного досвіду в управлінні лісами та наближеному до природи веденню лісового господарства. (ст.1)
Держави повинні підтримувати існуючий лісовий покрив, як головну складову Карпатського ландшафту, та збільшувати його, звертаючи увагу на високо екологічну важливість природних та напівприродних лукопасовищних угідь. (ст.8)
Забезпечення продуктивних функцій лісів та посилення їхньої ролі в розвитку сільської місцевості може відбуватися шляхом підтримки і забезпечення державою джерел доходу від лісових ресурсів, шляхом підтримки лісових власників, менеджерів для зменшення проблем, пов’язаних із фрагментацією земельної власності, стимулювання ринкових ініціатив, у тому числі схем лісової сертифікації, застосування лісового законодавства з особливою увагою до боротьби з нелегальною заготівлею лісу та пов’язаною із цим торгівлею, сприяння сталій заготівлі та маркетингу недеревних лісових продуктів, та шляхом розвитку та поширення використання систем плати за екологічні послуги. (ст.9)
Статті 10 та 11 протоколу стосуються ствоення лісових охоронюваних територій (об’єктів ПЗФ). Для охорони природних лісів та пралісів Карпат усіх типів повинні створюватися об’єкти ПЗФ достатніх розмірів та у достатній кількості. Спеціальні заходи для збереження генетичних ресурсів природних лісів, особливо пралісів повинні також бути вироблені та реалізовані. На державу покладається обов’язок щодо відшкодування витрат, в тому числі економічних в результаті вжиття заходів щодо створення об’єктів ПЗФ. Щодо управління лісами на охоронних територіях, то сторони повинні забезпечити зв’язок між планами управління охоронними територіями та планами управління лісами в межах охоронних територій. Такий зв’язок очевидно потрібен для недопущення знищення лісів, що охороняються державою, впровадження екологічно безпечних форм лісового господарства тощо.
На жаль, стаття 11 не містить обов’язку держави забезпечити наближене до природи ведення лісового господарства на охоронних територіях, а лише співробітничати для створення принципів управління лісами в межах об’єктів ПЗФ, які б включали наближене до природи ведення лісового господарства. «Наближене до природи ведення лісового господарства” полягає у безперервному відновленні, розвитку деревостанів, подібних за породним складом, структурою та динамікою до природних лісів відповідних умов місцезростання, а також догляді за такими деревостанами (ст. 7). Проте дану статтю можна сприймати як заохочення, як рекомендацію для впровадження наближеного до природи ведення лісового господарства на охоронюваних лісових територіях Карпат.
Держави також заохочуються до відновлення лісів, наближених до природних, зокрема шляхом створення програм захисту й реінтродукції рідкісних природних деревних порід у їхній природній екосистемі. (ст.13)
Держави Карпатського регіону також мають знайти правильний баланс між збільшенням запасів вуглецю в лісових екосистемах, сприянням використанню поновлюваної енергії з деревини та раціональним використанням деревних продуктів як замінників сировини, отриманої з непоновлюваних ресурсів. В своїх політиках щодо адаптації до зміни клімату держави повинні вживати заходів, спрямованих на зростання стабільності й життєстійкості Карпатських лісів, для зменшення ризику лісових пожеж і пом’якшення їхніх наслідків (ст. 14).
У 2011 році Комітет із впровадження розробив та конференція сторін затвердила Стратегічний план дій щодо впровадження Протоколу про стале управління лісами на наступні 12 років.22 Стратегічний план місить 18 цілей, які базуються на відповідних статтях протоколу, а також розширяють його. Наприклад, ціль 5 – забезпечення продуктивних функцій лісів та їхню роль в розвитку сільських територій – може бути досягнута таким заходом (Action 5. 5.): розробка та поширення використання системи плати за екосистемні послуги. Серед очікуваних результатів провадження такого заходу – розроблена схема плати за екосистемні послуги, які надають Карпатські ліси, підтримане та поширене використання платежів за екосистемні послуги, впроваджені заходи щодо ідентифікації лісових екосистемних послуг в Карпатському регіоні.
Ціль 6 стосується управління лісами в межах охоронюваних територій. Захід 6.3. передбачає вжиття дій для компенсації витрат чи економічних збитків, що виникли в результаті заходів, що мають на меті захист природніх лісів та пралісів. Захід 6.4. має на меті забезпечити зв’язок між планами управління охоронними територіями та планами управління лісами в межах охоронних територій. Для реалізації даного заходу слід розробити та впровадити відповідні плани управління охоронними територіями, включаючи належне зонування у відповідності до потреб збереження лісів, покращити співпрацю між адміністраціями охоронних територій Карпатського регіону. Стратегічний план також ставить за мету втримання сучасного рівня лісового покриву на рівні 2010 року або його збільшення (захід 4.1.). У рамках робочої групи по сталому розвиткові лісового господарства відбувається на сьогодні розробка критеріїв та індикаторів для визначення природніх та пралісів Карпат. І хоча норми стратегічного плану не мають юридичної сили, вони все ж служать вагомим дороговказом для уніфікованого застосування положень Протоколу всіма карпатськими країнами, є важливими для співробітництва та базуються на результатах такого співробітнцитва між країнами.
Частково охорона лісових масивів може здійснюватися за допомогою Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Європейської ландшафтної конвенції, проте положення цих угод в основному накладають зобов’язання щодо співпраці, врахування аспектів охорони природної спадщини, ландшафтів у своїй політиці, плануванні, співпраці тощо.
Слід звернути увагу на роботу міжнародних форумів, робочих груп в сфері захисту лісів та їхнього сталого використання, в результаті якої напрацьовано цілу низку політичних документів, які щоправда мають рекомендаційний характер. Так, Форум ООН з лісів був створений як допоміжний орган Економічної та Соціальної Ради ООН Резолюцією 2000/35 від 18 жовтня 2000 року. Його головне завдання полягає в забезпеченні раціонального використання, збереження і стійкого розвитку всіх типів лісів і зміцненні довгострокової політичної співпраці. Він покликаний сприяти створенню сприятливих умов для здійснення узгоджених міжнародним співтовариством дій, що стосуються лісів, на національному, регіональному і глобальному рівнях.23 Делегати ООН на черговій зустрічі форуму у 2006р. прийняли Глобальні цілі по лісам та погодилися працювати на глобальному та національному рівнях для їх досягнення.
Глобальна ціль 1. Повернути назад процес втрати лісового покриву в усьому світі шляхом сталого менеджменту лісів, включаючи охорону, відновлення, заліснення та активізувати зусилля щодо запобігання деградації лісів.
Глобальна ціль 2. Підвищення економічних, соціальних та екологічних вигод від лісів, у тому числі шляхом поліпшення умов життя людей, залежних від лісів.
Глобальна ціль 3. Значно збільшити площу охоронюваних лісів у всьому світі і інших стало керованих лісів, а також частку лісових продуктів, одержуваних з стійко керованих лісів.
Глобальна ціль 4. Повернути назад тенденцію до скорочення технічної допомоги з метою розвитку сталого управління лісами і мобілізувати значно збільшені нові та додаткові фінансові ресурси для фінансування сталого управління лісами.24
Окрему групу угод у сфері охорони довкілля складають угоди, що стосуються охорони окремих видів флори та фауни, що мають вразливий чи зникаючий статус. Об’єктом таких угод є охорона певних видів дерев від пошкодження, знищення, переміщення чи перевезення. До таких конвенцій відносять Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СІТЕС),25 яка в додатках І-ІІІ містять декілька видів дерев, торгівля якими із комерційною метою є забороненою, контрольованою чи вимагає посиленої співпраці для попередження незаконної експлуатації.
Бернська конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі26 включає в себе охорону як ряду видів дерев, так і охорону мертвих дерев, оскільки дуплисті та загиблі дерева є середовищем існування більшості видів грибів та значної частини лісових тварин. Більшість видів лісових птахів будує гнізда в дуплах старих дерев.27
Таким чином, на міжнародному рівні значну увагу приділяють розробці принципів сталого управління лісовими ресурсами, збереження та сталого використання елементів біорізноманіття. Втім положення більшості угод носять досить декларативний характер. Великим досягненням у встановленні рамок використання та охорони Карпатських лісів є прийняття Карпатської конвенції та Протоколу про стале управління лісами, проте для ефективної імплементації їхніх норм на практиці важливою є політична воля та належна розробка національних планів, політик та стратегій в лісовому секторі, а також інших секторах та взаємне узгодження їхніх положень. Ряд міжнародних документів декларативного характеру, розроблених в рамках ООН, можуть слугувати державі дороговказом для збереження лісів та розроблення моделей їхнього сталого використання.
Не слід забувати, що мудре використання лісів може мати цілу низку позитивних наслідків водночас і для довкілля, і для населення, економіки, культури та давати надію на добробут наших нащадків. Врахування всього спектру цінностей, що несуть ліси, дозволить державі та громадам розумно використовувати ліси та побічні лісові продукти, підтримувати суспільну свідомість щодо необхідності їхнього збереження.
Проведений аналіз національного та міжнародного законодавства дозволяє зробити ряд цікавих висновків та запропонувати рішення для удосконалення управління лісовим сектором України, зокрема:
- На території ПЗФ дозволяються рубки лісу залежно від режиму відповідної зони охорони та з врахуванням негативного впливу на об’єкт ПЗФ (наприклад, захист від шкідників).
- Ліси в межах ПЗФ України не є експлуатаційними, що означає, що потрібно припинити рубки в межах ПЗФ (окрім випадків боротьби з інвазивними породами). І це ні в якому разі не вплине негативно на національну економіку.
- Слід запроваджувати ефективний лісовий кадастр та моніторинг лісових ресурсів.
- Відновлення лісів повинне відбуватися із дотримання принципів біорізноманіття, що унеможливить висадку смерек у місцях проростання буку.
- Слід покращувати проекти організацій територій ПЗФ та їхні положення із передбаченням отримання доходів за рахунок діяльності, яка мінімізує кількість рубок.
- Слід піднімати рівень правової свідомості усіх громадян України щодо необхідності охорони об’єктів ПЗФ.
- По можливості вивести всі лісгоспи за межі ПЗФ.
Софія Шутяк, юрисконсульт ЕПЛ,
Ольга Мелень-Забрамна, керівник юридичного відділу ЕПЛ
———————————————————————————————————–
Проект реалізується за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
МФ «Відродження» є однією з найбільших благодійних фундацій в України, заснований фінансистом і філантропом Джорджем Соросом. Місія фонду – розвивати відкрите суспільство в Україні на основі демократичних цінностей. http://www.irf.ua/
Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» – це правозахисна організація, яка з 1994 року відстоює екологічні права, здійснює діяльність в сфері охорони довкілля, підтримання, відновлення та покращення його стану; та надає правову допомогу в захисті інших, насамперед дотичних до екологічних прав людини. http://www.epl.org.ua/
1 www.fleg.org.ua
2 Там само
3 Це 1-ц принцип визначений у Декларації Ріо-де-Жанейро та визначає, що економічний розвиток повинен відбуватися паралельно із охороною довкілля, адже людина має право на достойне життя у безпечному середовищі
4 Кількісні показники ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку визначені Державною цільовою Програмою „Ліси України” на 2010–2015 роки, хоча використана система показників і заходів не є повною. Практичні методи сталого ведення лісового господарства подані в нормативно- правових актах з ведення лісового господарства, більшість з яких вже затверджена постановами Кабміну України та ДАЛР України. Відновлення лісів проводиться способами, що забезпечують створення високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід. Зміни землекористування відбуваються в бік збільшення земель, вкритих лісовою рослинністю. За даними державного обліку лісів їх площа з 2002 по 2011 р.р. збільшилася на 83 тис. га. Охорона ендемічних видів і видів, що перебувають під загрозою знищення здійснюється шляхом створення на лісових територіях, де такі види зустрічаються, об’єктів ПЗФ відповідно до чинного законодавства. Мережа лісових територій, що охороняються, з року в рік зростає. Площа об’єктів ПЗФ, вкритих лісовою рослинністю, дорівнює 1377,5 тис. га (14,4% всіх вкритих лісовою рослинністю земель в Україні). Питома вага земель, вкритих лісовою рослинністю, в складі ПЗФ в межах території України становить 39,8%. Аналітичний звіт – Законодавчо-нормативне забезпечення охорони природи в лісовому секторі України [Електронний ресурс] http://fleg1.fleg.org.ua/fileadmin/user_upload/ufs/04.%20Program%20Information/4.02%20Program%20Components/4.02.05%20Public%20Awareness/Final_Report_June_29.pdf
5 http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/733-2007-%D0%BF
6 www.fleg.org.ua
7 Там само
8 http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/848-2007-%D0%BF
9 В. Ф. Сторожук – Удосконалення нормативної бази обліку лісів і земель: розробка пропозицій щодо удосконалення системи ведення державного лісового кадастру [Електронний ресурс] http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=129179&cat_id=81209
10http://fleg1.fleg.org.ua/fileadmin/user_upload/ufs/04.%20Program%20Information/4.02%20Program%20Components/4.02.05%20Public%20Awareness/Storchous_tax.pdf
11http://fleg1.fleg.org.ua/fileadmin/user_upload/ufs/04.%20Program%20Information/4.02%20Program%20Components/4.02.05%20Public%20Awareness/Criminal_Liability1.pdf
12 The Food and Agriculture Organization of the United Nations (FAO) recently estimated that about 13 million hectares of the world’s forests are lost due to deforestation each year. The annual net loss of forest area between 2000 and 2005 was 7.3 million hectares (equivalent to the net loss of 0.18 percent of the world’s forests) https://www.cbd.int/forest/about.shtml
13 http://www.un.org/esa/forests/wp-content/uploads/2016/03/forests2016Russian.pdf
14 Біологічне різноманіття означає різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках
виду, між видами і різноманіття екосистем. Ст. 2 Конвенції про охорону біологічного різноманіття.
15 Картахенський протокол про біобезпеку та Нагойський протокол про доступ до генетичних ресурсів та справедливий і рівноправний розподіл вигід від їхнього використання
16 https://www.cbd.int/forest/decisions.shtml
17 https://www.cbd.int/sp/targets/
18 http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_801
19 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/998_164/ed20110525
20 http://www.carpathianconvention.org/protocols-to-the-convention.html
21 Ратифіковано Україною 16.10.2012р. та вступив в силу для України 21.10.13р. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/998_532
22http://www.carpathianconvention.org/tl_files/carpathiancon/Downloads/03%20Meetings%20and%20Events/COP/2014_COP4_Mikulov/Follow%20Up/DOC11_Forest%20SAP%20FINAL_26SepCOP4.pdf
23 http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=72189&cat_id=36102
24 http://www.un.org/esa/forests/documents/global-objectives/index.html
25 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_129
