Представники ЕПЛ, уже наприкінці робочого візиту у Бразилію, під час якого взяли участь у більш як 10-ти зустрічах з представниками установ системи правосуддя та представниками природоохоронного руху штатів Еспіріту-Санту та Мінас-Жерайс, які брали безпосередню участь та були задіяні до розгляду та вирішенні спорів, пов’язаних з катастрофами у Брумадінью та затоці Маріанна, здійснили поїздку до села Бенто-Родрігес, муніципалітету Маріанна, штату Мінас-Жерайс.
Село Бенто-Родрігес розташоване за 2,5 кілометри в долині нижче греблі хвостосховища Фундо, яке побудовано компанією Samarco, що належить гірничодобувному гіганту Vale S.A., для цілей розміщення відходів, що утворюються в результаті видобутку залізної руди з шахти Germano.
Саме це село, в результаті руйнування греблі хвостосховища у 2015 році, було затоплене селевим потом залізорудних відходів. Катастрофа призвела до 19 смертей та масового забруднення навколишнього середовища. Забруднюючі речовини, які містили важкі метали в обсязі 43,7 мільйона кубічних метрів, потрапили до річки Doce, що спричинило утворення токсичного коричневого селю. Оскільки площа водозбірного басейну річки Doce становить близько 86%, вона була основним джерелом питної води для населення штатів Мінас-Жерайс та Еспіріту-Санту, що спричинило надзвичайну екологічну ситуацію у регіоні. Хвости залізної руди подолавши 620 кілометрів вниз по річці досягли вод Атлантичного океану, цілі популяції риб загинули одразу, коли шлам поховав їх або закупорив зябра, а селевий потік знищив 1469 гектарів прибережного лісу. Відповідна катастрофа призвела за найбільших збитків для довкілля в історії Бразилії.
У селі Бенто-Родрігес, відбулась зустріч із екоактивістами та постраждалими мешканцями цього села, яких відселили одразу після катастрофи. Люди розповіли про увесь жах, який вони пережили в результаті катастрофи, рятуючи власні життя, у декого залинули близькі їм люди. Мешканці показали вцілілу від руйнування Церкву Богоматері Милосердя, яка знаходилась на підвищеній місцевості, тому і не постраждала.
Винними у катастрофі, люди вважають компанії Samarco та Vale S.A., які попри незадовільний технічний стан дамби та надмірне перенасичення відходами, продовжили експлуатувати хвостосховище. Люди засмучені що втратили свої домівки через катастрофу. Попри намагання компанії Vale усіма способами остаточно позбавити людей права цю територію, щоб в подальшому її розробляти для видобутку залізної руди, люди продовжують відстоювати своє право на цю територію, де жили їхні предки, за їх словами, ці землі є їхньою етнічною територією.
Від постраждалих в результаті катастрофи осіб, подано близько 1 мільйона колективних та індивідуальних заяв про компенсацію заподіяної шкоди. 6 листопада 2024 року Голова Верховного федерального суду Бразилії схвалив угоду, підписану між гірничодобувними компаніями та урядом Бразилії про компенсацію на суму приблизно 30 мільярдів доларів США. Умови якої включають фінансування державних органів та додаткову компенсацію, переселення та відновлення навколишнього середовища.
Після катастрофи минуло 10 років, однак забруднені території досі є непридатними для використання та існують значні проблеми з водою, що вкотре підтверджує наскільки згубною для людей та довкілля може бути господарська діяльність з видобування корисних копалин. Ця жахлива катастрофа є прикладом безвідповідальності, надмірної самовпевненості з нехтування вимог екологічної безпеки, які спричинили непоправні наслідки для довкілля та дає змогу задуматись на тим, що може очікувати Україну, якщо в галузі надрокористування будуть діяти непрозорі правила та слабке державне управління природніми ресурсами.
