ТПВ у ТЕЦ? Ноухау м. Житомир

У місті Житомир за адресою провулок Складський, 20 триває будівництво сміттєпереробного заводу. Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Роман Абрамовський разом із міським головою Житомира Сергієм Сухомлином  заклали капсулу під будівництво сміттєпереробного заводу, який будується за кошти приватного інвестора. Загальна вартість проєкту та обладнання складає 10 млн євро. Потужність підприємства становитиме 85 тис. тонн ТПВ на рік та включатиме цех для компостування, лінію для сортування за фракціями, переробку гілля та іншого негабаритного сміття, виробництво RDF- палива¹.

Повідомлення про початок громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля сміттєпереробного заводу з метою виявлення, збирання та врахування зауважень і пропозицій громадськості до планованої діяльності було оприлюднене на сайті міської ради 17 липня². 2 вересня 2019 року Міндовкілля видало висновок про допустимість планованої діяльності³.

Планована діяльність полягає у будівництві заводу по переробці побутових відходів на орендованій земельній ділянці. Будівництво заводу повинне забезпечити стабільне управління відходами без утворення звалищ і полігонів, економічну самостійність заводів, поводження з відходами без забруднення навколишнього середовища, використання існуючої логістики для збору і транспортування, компактність заводу і невелику територію для його розміщення, створює нові робочі місця, поліпшує екологічну ситуацію в м. Житомир. Передбачається закрита напівавтоматична система управління відходами, що передбачає установку для переробки змішаних і попередньо відсортованих побутових відходів, технологію для виробництва, подрібнення і пакетування RDF-палива, установку для переробки біорозкладних відходів і виробництва еко-компосту, майданчики для повторної переробки домашніх і будівельних відходів, з установкою на даху сонячних електростанцій. Планованою діяльністю передбачається виробництво компосту високої якості аеробним процесом⁴.

Окрім екологічного аспекту, в Житомирі також планується будівництво чотирьох ТЕЦ, де, в тому числі, будуть спалюватись 35-38 тонн RDF (тверде вторинне паливо з відходів), що якраз вироблятиме сміттєпереробний завод та в еквіваленті повинне замінити приблизно 18 млн кубів газу⁵.

RDF-паливо раніше розглядалось як інноваційне рішення в питанні вирішення проблеми поводження з відходами. Однак, на сьогоднішній день, його виробництво та спалювання викликає багато питань, оскільки стимулювання спалювання сміття з метою виробництва енергії без виконання попередніх ступенів ієрархії (запобігання або мінімізація, підготовка до повторного використання, рециклінг) порушує принципи побудови циркулярної економіки та спотворює ієрархію поводження з відходами⁶.

Термічна обробка, а отже, і спалювання – це передостанній етап поводження з відходами. Він належить до найменш бажаних і тому застосовується лише до відходів, які неможливо використати іншим способом. На цьому етапі відходи є сировиною для виробництва RDF (палива, отриманого з відходів).

До RDF можуть потрапити отруйні, небезпечні відходи і жодна зі стадій виробництва RDF-палива не передбачає вилучення таких відходів, як батарейки, ртутьвмісні лампи і термометри, залишки ліків, автомобільні відходи, лакофарбова продукція тощо⁷. Після спалювання такого сміття залишається близько 40% золи, яка містить токсини та їх сполуки у високій концентрації. А для захоронення цих токсичних залишків знову потрібні полігони для небезпечних відходів.

Крім цього, звичайні ТЕЦ за стандартом не обладнані системою контролю викидів, що утворюються під час спалювання RDF. Не відповідає вимогам і опір установок проти кислотних умов, які створюють відходи, а отже, набагато швидше виникатиме їх корозія порівняно із спалюванням вугілля чи газу. У всьому світі, включаючи ЄС, вугільні установки, теплоелектростанції мають менш жорсткі гранично допустимі рівні викидів у порівнянні із сміттєспалювальними установками, і не можуть вловлювати та нейтралізовувати належним чином утворювані забруднюючі речовини, такі як важкі метали, діоксини. Відповідно до норм ЄС, установки, на яких відходи спалюються спільно з вугіллям, класифікуються як «установки для спільного спалювання».

Установки спільного спалювання повинні бути спроектовані, обладнані, побудовані та експлуатуватись таким чином, щоб граничні значення викидів, визначені згідно з Додатком II Директиви 2000/76/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 4 грудня 2000 року про спалювання відходів⁸  не перевищувались у відпрацьованих газах. Директива про спалювання відходів передбачає два види граничних значень у разі спільного спалювання. Одне граничне значення відноситься до частки відходів у процесі спалювання, а інше – до частки звичайного палива. Обидва граничні значення об’єднуються разом, використовуючи «правило змішування», в єдине граничне значення для відповідного забруднювача.

Щорічно в Європі спалюється понад 80 млн тонн відходів. Однак, експерти наголошують, що спалювання відходів несумісне з метою переходу до «кругової економіки» — де запобігається утворення відходів, а продукти повторно використовуються або переробляються.

Також викиди, що утворюються внаслідок спалювання відходів є небезпечними, в першу чергу, через значний вміст важких металів, діоксинів та фуранів. Небезпечні речовини, що викидаються з установок спалювання відходів, викликають захворювання дихальних шляхів, рак, пошкодження імунної системи, проблеми з репродукцією та розвитком. Діоксини є серйозними і стійкими забруднювачами, які викликають репродуктивні та розвиваючі проблеми, пошкоджують імунну систему, втручаються в гормони, а також викликають рак⁹.

Компанії зі спалювання відходів стверджують, що спалювання, використовуючи високотехнологічні технології контролю викидів, здатне забезпечити отримання чистої енергії, що зменшує вплив клімату та токсичність. Проте, Датське агентство з охорони навколишнього природного середовища опублікувало інформацію, згідно з якою спалювальна установка Norfos неодноразово перевищувала граничне значення токсичних викидів з 2014 року. Вимірювання показали, що завод виділяє діоксини, фурани та токсичні забруднюючі речовини, що значно перевищують межі, встановлені національними та європейськими нормами¹⁰. 

Як зазначив голова м.Житомир Сергій Сухомлин під час запуску будівництва заводу: «крім екологічного аспекту, у нас вибудувана стратегія, щоб через декілька років повністю відійти від газу. Будівництво чотирьох ТЕЦ, яке планується в Житомирі, дозволить закрити на 70% потреби теплокомуненерго. У нас ще залишається 30%: і от 35-38 тонн RDF, яке буде вироблятися на цьому заводі, це якраз еквівалент приблизно 18 млн кубів газу”.  https://ecopolitic.com.ua/ua/news/u-zhitomiri-pobudujut-najpershij-v-ukraini-smittiepererobnij-zavod-foto/ Хоча в самому звіті з ОВД вказано, що таке паливо буде постачатися на цементні заводи та ТЕС як альтернативне паливо.¹¹
Отож, як випливає із заяв голови міста, RDF паливо планують використовувати замість природного газу, на міських ТЕЦ, проте в Європі така практика відсутня через декілька причин. По перше, і найважливіше, при спалюванні сміття ( RDF палива) утворюються небезпечні викиди, які треба дуже ретельно фільтрувати і очищати на дороговартісних установках, тому таке паливо спільно спалюють лише на тих установках, які і так мають мати необхідні фільтри (наприклад, цементні заводи).¹² По друге, RDF паливо є іншим від традиційного палива – газу, вугілля, тому установки для його спалювання повинні мати технічне пристосування для цього. По третє, українське RDF паливо може містити різні небезпечні відходи, адже ретельний роздільний збір небезпечних відходів в складі ТПВ в Україні майже не ведеться, тому спалювання небезпечних відходів на ТЕЦ може створювати додаткові ризики для здоров’я населення. В Європі та Україні є досить жорсткі вимоги до спалювання небезпечних відходів та відходів безпечних, вимоги щодо розміщення таких об’єктів спалювання по відношенню до житлової забудови, тому таких вимог слід дотримуватися і у випадку спалювання RDF палива на ТЕЦ. Чи готова влада м.Житомир цих вимог дотримуватися?

Практика спалювання RDF палива на ТЕЦ в Європі не існує. В Національній стратегії управління відходами в Україні є згадка про таке паливо, зокрема зазначено: створення в рамках пілотних проектів об’єктів з виробництва палива з побутових відходів на базі об’єктів механіко-біологічного оброблення за умови їх наближеного розташування до цементних заводів. Отож, стартегія визначає можливіть застосування RDF палива на цементних заводах в якості альтернативного палива, проте не на ТЕЦ.

Подібний завод, який будується у м.Львів на вул.Пластовій також зіштовхнувся із проблемою поводження із RDF паливом, адже не всі цементні заводи готові таке паливо приймати і спалювати. Тому то ЕПЛ неодноразово наголошувала на неоднозначній практиці функціонування заводів механіко-біологічної обробки відходів в Європі. http://epl.org.ua/announces/mehaniko-biologichna-pererobka-vidhodiv-yevropa-vidmovlyayetsya-lviv-planuye-vprovadzhuvaty/

Дуже сподіваємося, що RDF паливо не буде спалюватися в центрі міста Житомир на ТЕЦ, і закликаємо небайдужих жителів міста моніторити ситуацію із подальшею долею RDF палива, та звертатися до фахівців-екологів та правників для збереження здоров’я жителів міста.