Увага до критичних мінералів у світі, боротьба за мінерально-сировинну базу між світовими центрами тяжіння, війна в Україні і окупація частини нашої території, агресивний спосіб ведення переговорів про мир і співпрацю, що його сповідує адміністрація Дональда Трампа, поставили питання про мінеральні ресурси в один ряд з питанням виживання нашої держави.
Загрози лежать у кількох вимірах: це і засекречені тексти угод про надрокористування, що прямо протирічить закону і викликає закономірні побоювання щодо умов, які можуть загрожувати інтересам України. Це і можливі нехтування збереженням довкілля, адже видобувна діяльність належить до сфер, які мають значний негативний вплив на довкілля. Наслідком діяльності багатьох надрокористувачів у світі є значні соціальні й екологічні негаразди: забруднення довкілля, захворювання, спричинені таким забрудненням, насильницьке переселення людей з територій родовищ, руйнування природних ландшафтів, занепад традиційного господарства, використання рабської праці, праці дітей тощо.
Ефективно протистояти таким негараздам може лише держава з розвинутим гірничим, екологічним, податковим законодавством, законодавством про соціальний захист і системою правозастосування, яка гарантує дотримання норм законодавства усіма учасниками гірничих, екологічних і податкових правовідносин. На жаль, якраз із цими складовими в України величезні проблеми, які потребують негайного вирішення.
У цій статті ми зосередимось на двох із них:
відсутність прозорості угод про розподіл продукції (надалі – УРП), міждержавних угод про видобуток корисних копалин;
прогалини у законодавстві щодо ресурсних платежів і платежів за забруднення.
Обидві проблеми зачіпають інтереси усіх громадян України, але особливо вплинуть на громади, на які прямо або опосередковано впливатиме видобувна діяльність на основі УРП.
Зважаючи на чисельні випадки скарг на порушення прав на вільну, попередню і поінформовану згоду навіть на території США1, і на те, що Україна захищається від агресії Росії і залежить водночас і від військової, і від дипломатичної підтримки з боку США, а також відчуває тиск з боку Президента США Д. Трампа, закритість угод про надра, укладених між Україною і США, ставить питання про відповідність зазначених угод Конституції України, а також принципам українського і міжнародного законодавства. Адже якщо угоди і містять окремі політичні чи військові положення, котрі стосуються безпекових питань, вони можуть бути винесені в окремі документи. Що ж стосується безпосередньо використання природних ресурсів України, то, виходячи із конституційного принципів гарантування прав і свобод людини, зокрема, права на безпечне для життя та здоров’я довкілля, а також права вільного доступу до інформації про стан довкілля та її поширення (ст. 50 Конституції України), права власності Українського народу на природні ресурси, які знаходяться у межах території України (ст. 13 Конституції України), то засекречування таких угод прямо суперечить Конституції.
Правова практика ЕПЛ свідчить про наявні випадки порушення Україною і національного, і міжнародного законодавства, що стосуються УРП. Зокрема, незважаючи на вимоги національного законодавства тексти УРП не є доступними в широкому доступі та не надаються громадськості на запит.
Крім того, громадськість не долучається до прийняття рішень у рамках підготовки та реалізації УРП. Єдиний механізм, який може використовувати громадськість для аналізу впливу діяльності в УРП на довкілля, – це процедура ОВД. Однак через законодавчі зміни, прийняті у 2019 році, процедура ОВД винесена далеко за межі процесу прийняття рішення за УРП. Тобто громадськість ніяким чином не може взяти участь у прийнятті рішення про те, що проєкт, передбачений УРП, буде втілюватись.
Щодо ресурсних платежів та платежів за забруднення, то нагадаємо, що виконавцям УРП надаються спеціальні, пільгові умови щодо оподаткування, контролю, відповідальності. Зокрема, у ст. 27 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» до прав і обов’язків інвестора протягом строку дії угоди застосовується законодавство, чинне на момент укладання УРП, крім законодавства, що зменшує розмір податків чи скасовує їх, спрощує регулювання, послаблює процедури державного нагляду (контролю) або пом’якшує відповідальність інвестора. Також на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти обмежують права інвестора. Хоча ці правила і мають винятки, пов’язані із забезпеченням оборони, національної безпеки, громадського порядку та охорони довкілля, вони все одно ставлять інвестора у привілейоване становище у порівнянні із іншими учасниками ринку. Крім того, у п. 3 ст. 4 Закону України «Про угоди про розподіл продукції» йдеться про те, що держава забезпечує надання інвесторам (у тому числі операторам угод), а також представництвам іноземних інвесторів, та сприяє наданню їхнім підрядним, субпідрядним та іншим організаціям (особам), а також представництвам іноземних підрядних, субпідрядних та інших організацій (осіб) в установленому порядку погоджень, квот, спеціальних дозволів на користування надрами та ліцензій на здійснення діяльності з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин, актів про надання гірничого відводу, документів, що засвідчують право користування землею, та інших дозволів, документів дозвільного характеру, ліцензій, пов’язаних із користуванням надрами, виконанням робіт, будівництвом споруд, передбачених угодою про розподіл продукції.
Це положення Закону прямо ставить користувачів надр, що працюють на інших умовах, у програшне становище у порівнянні з користувачами, що працюють на умовах УРП, адже проходження бюрократичних дозвільних процедур у цьому випадку бере не себе держава. По суті порушується принцип рівних умов для ведення видобувної діяльності через застосування «пільгового» режиму для тих суб’єктів, які працюють на умовах УРП. Це ще й протирічить принципам захисту державою суспільних інтересів, адже за таких умов держава виступає уже не захисником суспільних інтересів, а захисником інвестора.
Окремого удару надрокористування на основі угод про розподіл продукції завдасть по фінансах нашої держави і самоврядування. Адже чинним законодавством про УРП порушено принцип платності спеціального користування природними ресурсами, закріплений у ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Зокрема, у ст. 335 Податкового кодексу України, яким регулюється порядок оподаткування інвестора під час виконання угоди про розподіл продукції, законодавцем передбачено, що інвестор сплачує тільки три види податків:
а) податок на додану вартість;
б) податок на прибуток підприємств;
в) рентну плату за користування надрами для видобування корисних копалин.
Тобто, згідно з чинним законодавством інвестори, що діють на умовах УРП, не повинні сплачувати :
плату за землю. Землі, де здійснюється видобування корисних копалин, їх складування, збагачення, складування відходів, мають належати до земель промисловості. Плата за землю повністю зараховується до бюджетів територіальних громад;
екологічний податок. Зокрема, за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин, двоокису вуглецю, скиду забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення відходів тощо. в т. ч. за утворення відходів. Податок за викиди двоокису вуглецю зараховуються до Державного бюджету, за викиди, скиди та розміщення відходів – у співвідношенні 45 % до Держбюджету і 55 % до місцевих бюджетів;
рентну плату за спеціальне використання води. Тобто інвестор не платитиме за фактичний обсяг води, яка використовується підприємством.
По суті внаслідок таких прогалин у законодавстві і Державний бюджет, і бюджети місцевого самоврядування недоотримуватимуть щорічно мільярди гривень у вигляді відповідних ресурсних платежів і надходжень від екологічного податку. Крім того, наслідком такого «пільгового» режиму для УРП може стати перехід надрокористувачів, що діють на інших умовах, в режим УРП, що принесе їм величезну матеріальну вигоду, а фінансам держави і місцевого самоврядування – величезні «діри».
Наслідком такого стану справ будуть недофінансовані програми оборони, освіти, науки, соціальні програми тощо.
Єдиним можливим виходом із цієї ситуації є зміна законодавства про УРП (в тому числі екологічного і податкового), що передбачатиме:
обов’язкове розкриття угод про УРП для громадськості;
перенесення ОВД на етап розробки проєктів УРП;
сплату надрокористувачами на умовах УРП плати за землю, екологічного податку та рентної плати за спеціальне використання води.
І рішення потрібно приймати терміново, адже у іншому випадку ми можемо стати свідками «узаконеного грабунку» природних ресурсів України.
