У ході конференції «United for Justice», що відбувалася з 3 по 5 березня у Львові, одна із тем дискусійних сесій звучала: «Притягнення до відповідальності за воєнні злочини проти довкілля». Спікерами даної сесії виступав міністр захисту довкілля та природних ресурсів Руслан Стрілець та низка міжнародних експертів у цій галузі.
Ключовим аспектом виступу міністра став опис завданої шкоди. Так, за даними міністра, станом на 375-тий день з моменту початку повномасштабного вторгнення рф було зафіксовано 2333 випадки завдання шкоди довкіллю. Завдана шкода оцінюється в 1912 млрд. грн. ( в 867 млрд грн оцінюється забруднення земель та ґрунтів, 988 млрд грн – повітря, 57 млрд грн – води). Міністр розповів про шкоду, завдану лісам (зокрема, в результаті пожеж), обʼєктам ПЗФ, біорізноманіттю, корисні копалини. Піднімалось питання радіаційної безпеки України та Європи, зазначалось, що за 35 днів окупації Чорнобильської АЕС і зони відчуження збитки складають понад 3,2 млрд. грн. Міністр також розповів про показники вуглекислого газу, що викидаються в атмосферу у звʼязку із незаконними діями рф, така діяльність російської федерації практично зводить нанівець усі зусилля світового співтовариства у боротьбі зі зі зміною клімату, глобальним потеплінням та скороченням показників СО2.
Розповів міністр і про співпрацю між Міндовкілля, МЗС, Офісом Генерального прокурора та СБУ стосовно обміну інформацією про збитки, завдані довкіллю. Головною ціллю цієї співпраці є формування єдиної системи зазначених відомостей.
Згадав міністр і про 7 затверджених методик, які дозволяють обрахувати збитки для ґрунтів, повітря, водних об’єктів, лісів, надр, спричинених війною. Як основний канал комунікації про злочини проти довкілля під час війни із громадськістю міністр назвав збирання на опрацювання даних про завдану довкіллю шкоду через мобільний додаток «ЕкоЗагроза».
Що стосується позиції міжнародних експертів, то одними із ключових висловлених тез були такі:
Причинами необхідності розслідування злочинів проти довкілля, в першу чергу, виступають необхідність захисту українців, попередження вчинення нових таких подібних злочинів, можливість настання відповідальності для винних. Першим кроком до отримання відшкодування є чітке встановлення факту шкоди, що відбулась. Розслідування воєнних злочинів проти довкілля в Україні зараз може попередити вчинення екоциду чи воєнних злочинів, пов’язаних із шкодою довкіллю в ході інших збройних конфліктів чи воєн в майбутньому.
Шкода довкіллю була ігнорована до війни в Україні і на національному, і на міжнародному рівнях. Злочини проти довкілля є найменш чисельними серед судових кримінальних справ, що розглядаються судами на міжнародному чи національному рівнях. Немає судових рішень, які б стосувалися шкоди довкіллю в практиці Міжнародного кримінального суду, кримінальних трибуналів. Видається, що таке ігнорування мало місце не тому, що було отримано мало доказів чи не існувало належних норм права, а тому, що довкілля тоді не виступало пріоритетом. Зараз Україна має змогу та обовʼязок створити прецедент із справді притягнення винних у нищенні довкілля в ході воєнних дій до відповідальності. На думку експертів, Офіс Генерального прокурора має чітку позицію, що спрямована на покарання винних за шкоду довкіллю з часу агресії.
Завдану довкіллю шкоду можна поділити на три типи: шкода, завдана ресурсам, шкода, що завдавалась інфраструктурі і відобразилась у шкоді довкіллю, непряма шкода довкіллю.
Попри те, що існуюче правове регулювання даного питання далеке від досконалості, воно є достатнім: це і положення Женевської конвенції, потоколу І до неї, Римського статуту, інші положення міжнародного гуманітарного права. Є погляд, відповідно до якого, довкілля є цивільним обʼєктом, тож до завдання йому шкоди є застосованими всі положення, що стосуються цивільних обʼєктів.
Важливо ефективно застосовувати статтю 441 Кримінального кодексу України «Екоцид». Найкращим поєднанням видається застосування складу злочину «Екоцид» Кримінального кодексу разом із положеннями міжнародного гуманітарного права. Тому, екологічні злочини повинні піддаватися переслідуванням!
Фундаментальним є розуміння відповідальності агресора за шкоду, в тому числі довкіллю. Окупаційна влада також має обов’язок попередження завдання шкоди і правопорушенням. Для покарання таких субʼєктів має бути створено спеціальний трибунал.
Варто зауважити, що злочини проти довкілля можуть вчинятись безпосередньо щодо довкілля, а також інші злочини можуть проявлятися у шкоді довкіллю (як побічний ефект). В цьому аспекті дуже тісний звʼязок прослідковується між злочином проти довкілля та геноцидом.
Державам зараз слід сфокусуватись на вкладенні змісту, формуванні чіткого розуміння норм права, що присвячені злочинам проти довкілля і розуміти, що шкода довкіллю переважно носить транскордонний характер. Необхідність удосконалення такого законодавства стосується не лише держав, що перебувають у стані конфлікту, а й усіх без виключення.
Криміналізація екоциду на міжнародному рівні – питання, що назріло як ніколи гостро. Зараз ведуться переговори із формування поняття «Екоцид», яке потенційно може бути включено у нову директиву Європейського Союзу, а також Римський статут повинен бути доповнений таким воєнним злочином. Включення екоциду до переліку злочинів за міжнародним правом матиме безпосередній вплив на поведінку воюючих сторін у майбутніх конфліктах, тобто матиме превентивну дію. Більше того, в ході обрахунків збитків та відшкодувань – шкоду довкіллю не можна буде упустити.
Вся міжнародна спільнота зараз слідкує за Україною, і наша держава має стати піонером у розслідуванні злочинів проти довкілля на національному та міжнародному рівнях.
Думка ЕПЛ. Дані Міндовкілля свідчать про тисячі фактів завдання шкоди довкіллю України з часу повномасштабного вторгнення, в той час як Генеральна прокуратура відкрила декілька десятків кримінальних справ за фактами завдання шкоди довкіллю за статтею 441 Екоцид та ст. 438 Порушення законів та звичаїв війни Кримінального кодексу. Отже, левова частка випадків нищення ворогом довкілля, яка зафіксована ДЕІ та Міндовкілля, повинна також бути предметом або кримінального переслідування або цивільних позовів про відшкодування завданих збитків. Масштаби нищення ворогом довкілля вже давно вийшли за межі державних кордонів та стали предметом обговорень на найвищих рівнях. На зустрічі G7 в кінці 2022 року Президентом України було озвучено мирний план, який передбачає в тому числі і припинення агресором екоциду в Україні. Тому, злочин екоцид повинен бути розслідуваний слідчими органами України. І на сьогодні кількість таких злочинів буде продовжувати зростати, адже величезна кількість територій ще недоступна для працівників ДЕІ, правоохоронних органів, працівників ПЗФ для огляду та фіксації злочинів через замінування, активні воєнні дії, тощо. Також діючі методики обрахунку шкоди не включають шкоду для екосистемних послуг, які надають чи втрачають здатність надавати природні комплекси через війну. Тому дуже доречною була згадка Міністра у своєму виступі про необхідність впровадження поняття екосистемних послуг в національне законодавство.
Дуже важливо, щоб шкода довкіллю була включена в мандат та процедури всіх тих міжнародних органів та механізмів, які анонсовані: Міжнародний реєстр шкоди повинен включати можливість внесення даних про шкоду довкіллю України. Міжнародна компенсаційна комісія повинна також мати мандат розглядати справи, пов’язані зі шкодою довкіллю, як це було у випадку роботи Компенсаційної комісії у справі Іраку.
На національному рівні слід забезпечити за допомогою міжнародних партнерів України ефективне та швидке розслідування фактів екоциду, фіксування та збору доказів у цих справах. Також слід опрацювати питання долі тих трильйонів збитків, які зафіксовані Міндовкілля та механізмів верифікації цих даних, збору додаткових та необхідних доказів та вироблення дороговказу для ДЕІ та правоохоронних органів щодо механізмів відшкодування цих збитків через національну судову систему.
І дуже важливий практичний аспект цих процесів – це збір даних та доказів, фіксування фактів шкоди, убезпечення надійних даних про базовий стан довкілля (до вторгнення та до завдання шкоди), і тут без допомоги міжнародних партнерів ми не зможемо забезпечити безумовну відповідальність агресора за використання довкілля в якості воєнних цілей та для воєнних цілей армії агресора. Попросити та отримати таку допомогу (експертну, технічну, фінансову, організаційну, та ін) ще не пізно, адже наслідки та факти екоциду ми будемо ще довго виявляти після закінчення воєнних дій та перемоги України.
Висновок. Притягнення до відповідальності за воєнні злочини проти довкілля є важливим кроком до його збереження та забезпечення безпеки майбутніх поколінь, а також дотримання права на безпечне для життя і здоров’я довкілля теперішнього та майбутніх поколінь. Тому такі професійні дискусії щодо притягнення до відповідальності за воєнні злочини проти довкілля є, як ніколи актуальними, і громадянське суспільство повинно стати важливим учасником таких обговорень поряд із державними органами та міжнародними інституціями.
