Касаційний цивільний суд Верховного Суду ухвалив рішення про повернення земельної ділянки з озером у Брюховичах, що поблизу Львова, у комунальну власність Львівської міської ради. Раніше ділянка була передана в оренду для рекреації, але прокуратура успішно оскаржила це рішення в суді.
Справа стосується ділянки площею 4,5 га з озером, яку в 2015 році передали в оренду фізичній особі на 25 років. Передача ділянки відбулася без врахування наявності водойми, що вимагало проведення торгів і погодження паспорта водного об’єкта. Також договір оренди порушував рішення селищної ради, оскільки ділянка мала використовуватися як зона відпочинку, але частину відвели під будівництво кафе без зміни цільового призначення. У 2016 році обласна прокуратура звернулася до суду для оскарження рішень та договору оренди.
Після тривалих судових процесів, 31 жовтня 2024 року Верховний Суд виніс постанову у справі №466/9396/16-ц, якою визнав недійсним рішення Брюховицької селищної ради про передачу ділянки з озером в оренду фізичній особі, визнав недійсним договір оренди та постановив привести ділянку до попереднього стану й повернути в комунальну власність Львівської міської ради.
Виносячи цю постанову Верховний Суд сформулював такі важливі для захисту довкілля висновки:
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 мала право орендувати земельну ділянку площею 4,5 га без проведення торгів у зв’язку із тим, що вона була власником приміщення сауни площею 50,4 кв. м, розташованого на цій земельній ділянці, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
У справі, що переглядається, встановлено, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,5 га, тоді як на цій ділянці розташоване належне останній нерухоме майно загальною площею 50,4 кв. м, а отже площа земельної ділянки, яка надана в оренду, у сотні разів перевищує площу вказаного нерухомого майна, яке, в свою чергу, складає 11,2 % від площі спірної земельної ділянки. Таким чином порушується принцип пропорційності та цільового призначення земельної ділянки, що передається в оренду, із врахуванням положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, внаслідок набуття особою у приватну власність об`єкта нерухомого майна у раніше сформованих межах земельної ділянки комунальної форми власності.
Отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищує площу належної відповідачу будівлі, передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України, що не було дотримано.
Водночас суд правильно виснував про те, що посилання відповідачів на те, що за час розгляду справи судами на спірній земельній ділянці побудовано ряд об`єктів нерухомого майна, не свідчить про дотримання ними процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 ЗК України на момент ухвалення оскаржуваних рішень.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.
Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо). При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку. У межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Заборона загального водокористування водними об`єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди. Сплата орендної плати за водний об`єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об`єктом.
Отож, ця постанова Верховного Суду є знаковою у контексті захисту прав громад та громадян на доступ до водних ресурсів та забезпечення належного управління земельними ділянками водного фонду. Суд не лише підтвердив незаконність передачі в оренду земельної ділянки з озером без проведення земельних торгів та оформлення паспорта водного об’єкта, але й вказав на ключові принципи охорони довкілля, що мають бути враховані у таких справах. МБО “Екологія–Право–Людина” вбачає у цьому рішенні Верховного Суду важливий прецедент для інших подібних справ, що стосуються незаконного використання земель водного фонду та обмеження прав громадян на доступ до природних ресурсів, зокрема водойм. Це також сигнал органам місцевого самоврядування щодо необхідності неухильного дотримання норм земельного та екологічного законодавства при розпорядженні земельними ресурсами.
Із повним текстом вказаної судової практики можна ознайомитись у Реєстрі судових рішень з питань, що стосуються довкілля, який адмініструється ЕПЛ: http://caselawepl.org.ua
