25 березня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд у м. Львові залишив без задоволення апеляційну скаргу ЕПЛ на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду про призначення судової земельно-технічної експертизи та зупинення розгляду справи щодо оскарження детального плану території (ДПТ) спорудження ВЕС на полонині Руна.
Нагадаємо, що у центрі судового спору — плани зведення масштабної ВЕС у самому серці одного з найцінніших природних регіонів Карпат.
Хоч справа формально стосується містобудівної документації, її значення значно ширше — це правовий і екологічно-свідомий тест на здатність держави балансувати між пріоритетами збереження дикої природи та розвитком «зеленої» енергетики.
ЕПЛ аргументував свою апеляційну скаргу тим, що призначена у справі щодо оскарження ДПТ земельно-технічна експертиза виходить за межі предмета спору. Адже, предметом оскарження є рішення Тур’є Реметівської сільської ради про затвердження ДПТ із порушенням містобудівного законодавства, а не технічні аспекти землекористування. Більше того, питання, які поставлені судовому експерту, не входять до компетенції земельно-технічної експертизи, яка за своєю природою має обмежене технічне спрямування. Тому, очевидно що така експертиза має на меті затягування розгляду справи.
Проте, апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції щодо проведення судової земельно-технічної експертизи, а фактично – дав зелене світло на затягуванням розгляду головного питання — законності планування забудови екологічно вразливої території.
Це викликає обґрунтовану стурбованість, особливо враховуючи, що йдеться про частину майбутньої Смарагдової мережі та втручання в сусідні об’єкти ПЗФ.
Значення цієї судової справи виходить далеко за межі локального контексту. Вона безпосередньо резонує з практикою Суду Європейського Союзу, зокрема з рішенням у справі C-141/14 (Європейська Комісія проти Болгарії) щодо будівництва кількох ВЕСів у регіоні Каліакра.
У цій справі йшлося про те, що болгарська влада надала дозволи на будівництво ВЕС у регіоні з високою екологічною цінністю — на території, яка не була офіційно визнана зоною спеціального захисту (SPA), але мала всі наукові підстави для цього.
Суд визнав, що Болгарія порушила:
вимоги щодо ОВД;
обов’язок врахування кумулятивного впливу проєктів на довкілля;
зобов’язання збереження середовищ існування рідкісних видів птахів.
Ключовий висновок цієї справи: навіть якщо територія формально не внесена до природоохоронних територій Natura 2000, вона підлягає захисту, якщо відповідає науковим критеріям до таких територій (в першу чергу орнітологічним). Формальний підхід не може бути виправданням для нехтування захисту оселищ та вразливих видів.
Ця позиція Суду ЄС напряму резонує з ситуацією на полонині Руна, яка згадується у національних документах як гірська територія з високим рівнем біорізноманіття. Водночас, рішення місцевої ради про затвердження ДПТ не супроводжувалося комплексною оцінкою довкіллєвих ризиків, що прямо суперечить принципам сталого планування та євроінтеграційним зобов’язанням України із збереження біорізноманіття.
Тож справа полонини Руна — це ще один лакмусовий папірець для української системи просторового планування. Вона покаже, чи спроможна держава діяти відповідно до стандартів ЄС. Справжній «зелений» перехід — це не компроміс за рахунок природи, а синергія з нею.
Очікуємо на повний текст постанови суду і продовжимо інформувати Вас про перебіг цієї справи.
