Постконфліктна екологічна оцінка Нагірного Карабаху

Короткий виклад деталей конфлікту
Протягом 19-го століття Нагірний Карабах був частиною рф, де вірмени-християни та тюрки-мусульмани, які століттями населяли цю територію, жили у відносному мирі. Після Першої світової війни та розпаду рф на цю територію претендували обидві нові незалежні держави. Хоча він був населений переважно вірменами, він підпав під кордони Азербайджану. Ситуація ускладнювалася присутністю англійської місії на Південному Кавказі. Напруженість була певною мірою усунена з приходом більшовиків у 1920 році. Тим
не менш, СРСР у 1923 році визначив, що управління автономною областю буде здійснюватися азербайджанцями, а не Вірменською Радянською Соціалістичною Республікою. Після розпаду СРСР і здобуття Азербайджаном і Вірменією незалежності в 1991 році етнічні зіткнення переросли у війну між вірменськими та азербайджанськими військами. Бойові дії тривали до 1994 року, коли за посередництва рф було підписано угоду про припинення вогню, в результаті чого Нагірний Карабах і прилеглі райони азербайджанської території залишилися під контролем Вірменії. За різними оцінками, кількість загиблих становила від 20 000 до 30 000, причому понад мільйон азербайджанців покинули регіон. Шрами цієї війни все ще помітні на ландшафті через сотні покинутих поселень або на лінії зіткнення, безплідній та розрізаній смузі між Нагірним Карабахом та Азербайджаном. У 1992 році Республіка Нагірний Карабах проголосила свою незалежність
і з тих пір уявляє себе незалежною державою, хоть ніколи не була міжнародно визнана.
Щоб сприяти зміцненню миру, Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) створила Мінську групу під головуванням Франції та рф і США. За винятком «чотириденної війни» 2016 року, конфлікт залишався відносно «замороженим» із боями лише низької
інтенсивності до спалаху останнього конфлікту 27 вересня 2020 року. Бойові дії тривали 6 тижнів, а азербайджанські сили зайняли значну частину території Нагірного Карабаху до того, як 10 листопада набуло чинності перемир’я за посередництва рф. За оцінками, було вбито майже 150 мирних жителів і понад 5000 солдатів, а ще 130 000 людей були переміщені – переважно жителі Нагірного Карабаху, які тікали до Вірменії. Поряд з наземною війною, конфлікт характеризувався інтенсивною інформаційною війною, яка
розпалювалась у соціальних мережах (насамперед у Twitter) і з особливою увагою до довкілля.