Україна досягла певного прогресу у наближенні до екологічного acquis ЄС за Розділом 27, однак ключовим викликом залишається розрив між формальною транспозицією законодавства та його практичним впровадженням. Попри ухвалення низки рамкових законів і стратегічних документів, інституційна спроможність екологічного врядування залишається недостатньою через постійну дерегуляцію, фрагментацію, дублювання повноважень, слабку координацію між органами влади, кадровий дефіцит, обмежені фінансові ресурси та поєднання формування, реалізацію екологічної політики та контроль за якістю її впровадження. Особливе занепокоєння викликає відсутність реформи державного екологічного контролю, моніторингу та ефективних механізмів забезпечення дотримання природоохоронного законодавства.
