Аліна Самура, спеціаліст з міжнародних питань, юрисконсульт ЕПЛ,
Наталія Шпег, юрисконсульт 1-ої категорії ЕПЛ
Зміна клімату на планеті є однією з найбільш серйозних екологічних проблем сучасності, яка все частіше стає причиною негативних наслідків для довкілля, економіки та суспільства. Зміна клімату – це не лише зміна стану довкілля, але й питання, пов’язане з правами людини для мільйонів людей та спільнот в усьому світі. Визнанням світового значення проблеми антропогенних змін клімату є те, що 194 країни ратифікували Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату та 187 країн – Кіотський протокол до неї.
Саме тому, кожна держава повинна “взяти в свої руки” вирішення проблеми зміни клімату і розпочати саме із забезпечення належної нормативно-правової бази, від якої залежить уся кліматоохоронна політика кожної країни та стан дотримання прав і свобод її громадян.
Викиди парникових газів стають частинкою атмосферного повітря, так як відповідно до Закону України «Про охорону атмосферного повітря»: атмосферне повітря – життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який є природною сумішшю газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Повітря необхідне для дихання живих істот і є одним із засобів забезпечення життя особи, право на яке гарантується статтею 27 Конституції України. Життя без повітря неможливо, саме тому у ст. 13 Конституції України закріплено, що атмосферне повітря є об’єктом права власності Українського народу; від імені та в інтересах народу ефективне управління атмосферним повітрям здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Зважаючи на те, що нормотворчою функцією у сфері зміни клімату наділені ряд органів влади України, то, у своїй діяльності із розробки та прийняття нормативно-правових актів, вони зобов’язані діяти в інтересах свого народу таким чином, щоб забезпечити конституційні права кожної людини на життя, права на безпечне для життя і здоров’я довкілля.
Разом з читачами розглянемо, який же стан із законодавством у сфері зміни клімату в Україні на початку XXI століття. Якими нормативно-правовими актами воно представлено та які сфери залишаються неврегульованими станом на кінець 2011 року?
Законодавство у сфері зміни клімату включає в себе національне та міжнародне. Зважаючи на пріоритетність норм міжнародного права над національними, найважливіша роль серед нормативно-правових актів у сфері зміни клімату належить міжнародним договорам, ратифікованим Україною. Адже, як вказано в статті 9 Конституції України: “Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України”. Окрім того, в статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” зазначено: «Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».
Ще в 1996 році Україна ратифікувала Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату (надалі – Рамкова конвенція, РКООНЗК), а згодом, в 2004 році – Кіотський протокол до Рамкової конвенції (надалі – Кіотський протокол), таким чином взявши на себе зобов’язання виконувати положення цих міжнародних договорів. Основною метою Рамкової конвенції є розроблення стратегії захисту та збереження кліматичної системи, досягнення стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на клімат. На жаль, в даний час, в Україні положення Конвенції належним чином не виконуються, в основному через відсутність належного регулювання та повноти реалізації її вимог у національному законодавстві.
Як вже зазначалось, питання зміни клімату тісно пов’язане з правами людини і може мати прямий і непрямий вплив на життя людини. Мільйони людей в світі потерпають від підвищення рівня моря, повеней та ураганів, опустелювання, пересихання річок та втрати ґрунтових вод, танення льодовиків та інших негативних впливів. Зміна клімату впливає на дотримання фундаментальних прав людини – права на життя, здоров’я, культуру, воду, їжу та притулок. Ці права людини визнані в основних договорах стосовно захисту прав людини та регіональних конвенціях з прав людини. Такими є Загальна декларація з прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Американська конвенція з прав людини, Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини, Африканська хартія про захист прав людини та народів. У всіх вищеперелічених документах зазначено те, що зміна клімату має безпосереднє відношення до прав людини.
У 2008 році Рада ООН з прав людини прийняла Резолюцію 7/23 «Права людини і зміна клімату» (надалі – резолюція). У Резолюції визнається, що “зміна клімату створює безпосередню та далекосяжну загрозу для людей та спільнот в усьому світі і впливає на повне дотримання прав людини” та зазначено, що “зміна клімату є глобальною проблемою, котра вимагає глобального вирішення”.
Неможливо не згадати й про Конвенцію ЮНЕСКО про охорону світової культурної та природної спадщини, адже зміна клімату значно впливає на біорізноманіття об’єктів світової спадщини. Підвищення температури спричинятиме опустелювання, частим пожежам, зміні ареалів поширення тварин і рослин. Відомо, що об’єктами природної спадщини є екосистеми, де живуть рідкісні види, що є важливими складовими світового біорізноманіття. Таке твердження було визнано й Комітетом з охорони світової спадщини, який зазначив: “Вплив зміни клімату зараз торкається, і ймовірно у наступні роки буде торкатися багатьох об’єктів природної і культурної світової спадщини”, а також закликав усі країни-члени вживати необхідних заходів щодо попередження та уникнення такого впливу.
У зв’язку із останніми подіями у контексті вуглецевого ринку в Україні, ЕПЛ рекомендує Україні застосовувати та дотримуватись Схеми торгівлі викидами Європейського Союзу, котра базується на Директиві ЄС щодо торгівлі викидами 2003/87/ЕС (EU ETS), яка набрала чинності 25 жовтня 2003 року. Така система торгівлі викидами є найбільшою в світі системою торгівлі викидами, і є однією з основних складових кліматичної політики ЄС.
ЄС встановлює ліміти на надходження одиниць скорочень від механізмів чистого розвитку та спільного провадження, щоб стимулювати впровадження проектів по скороченню викидів всередині країни. До складу EU ETS входять більше дванадцяти тисяч підприємств, які створюють більше половини європейських викидів СО2 та 40 відсотків від усіх викидів парникових газів. Сюди входять такі сектори як енергетика, виробництво та обробка чорних металів, видобувна промисловість, целюлозно-паперова промисловість, ведення моніторингу та звітності викидів яких є надзвичайно актуальними та необхідними для України. Наразі такі заходи в Україні поки що не проводяться.
З часу ратифікації Рамкової конвенції та Кіотського протоколу в Україні досі не прийнято на рівні закону жодного нормативно-правового акту у сфері зміни клімату. Протягом кількох років держава робила перші кроки щодо юридичного врегулювання питання зміни клімату в Україні, а також антропогенних викидів парникових газів, розробивши проекти законів України: “Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів”, “Про екологічний ринок України “,“Про регулювання у сфері енергозбереження”, “Про парникові гази”. Усі ці проекти мали спільну мету – визначити правові та організаційні основи запобігання і пом’якшення наслідків зміни клімату, виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією та Кіотським протоколом та навіть дещо збігались за змістом. Втім, якщо більш детально проаналізувати зміст цих законопроектів, то висновок такий. Основний акцент робиться не на зменшення викидів парникових газів, а на міжнародній торгівлі квотами та проектах спільного впровадження. Відсутня самостійна ініціатива держави у зменшенні негативного впливу на клімат. Проте ці законопроекти досі не прийняті, а перші два із них – «доручено врахувати в іншому проекті».
Лише проект Закону України «Про регулювання у сфері енергозбереження” пройшов перше читання у Верховній Раді України, незважаючи на гостру критику громадськості та висновок Головного науково-експертного управління, яким висловлено низку зауважень до його змісту, звернуто увагу на низку прогалин та недоліків, які потребують значного доопрацювання. Це пов’язано в першу чергу з тим, що законопроект визначав правові, економічні та організаційні основи державної політики у сфері регулювання обсягу антропогенних викидів та поглинання парникових газів з метою підвищення енергоефективності шляхом впровадження енергозберігаючих технологій і спрямований на виконання зобов’язань України у цій сфері. Втім, напрямок енергозбереження є лише одним з багатьох результатів впровадження положень та механізмів Кіотського протоколу. Таким чином, назва зазначеного законопроекту не відповідає його суті, змісту, меті та завданням, звужує можливості запровадження гнучких механізмів, передбачених Кіотським протоколом.
Втім і цей проект закону залишається під питанням, так як 22.06.2012 року на сайті Верховної Ради України зареєстровано проект Постанови ВРУ про зняття з розгляду проекту Закону України про регулювання у сфері енергозбереження, як такого, що втратив актуальність внаслідок прийняття Податкового кодексу України, Митного кодексу України та інших законодавчих актів.
Щодо проекту Закону України “Про регулювання та управління викидами та абсорбцією поглиначами парникових газів”, то саме Національним планом заходів з реалізації Кіотського протоколу передбачено затвердження цього нормативного акту. Однак, зважаючи на його змістовну схожість із проектом закону «Про регулювання у сфері енергозбереження», проект закону доручено врахувати у проекті «Про регулювання у сфері енергозбереження».
Внаслідок проведеної наукової експертизи проекту Закону України «Про екологічний ринок України», надано експертний висновок про доцільність його відхилення за результатами розгляду у першому читанні, а за інформацією із сайту Верховної Ради України від 21.10.2010 року, законопроект доручено врахувати в іншому проекті.
Досить важливі завдання ставив перед собою проект Закону України “Про парникові гази” у сфері запобігання і пом’якшення наслідків зміни клімату, виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією та Кіотським протоколом. Втім він був знятий з розгляду ще 07.07.2010 року.
Незважаючи на відсутність спеціальних законів у сфері зміни клімату, чинне законодавство України заклало основи для охорони, збереження та відновлення стану атмосферного повітря, як одного із основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища, у деяких її законах ще до часу ратифікації Україною Рамкової конвенції та Кіотського протоколу.
Зокрема, загальні вимоги у сфері охорони атмосферного передбачено Законами України «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону навколишнього природного середовища». Закон України «Про охорону атмосферного повітря» визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря, серед них передбачені такі нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел; допустимого викиду забруднюючих речовин.
Відносини з приводу негативного впливу на клімат майже не врегульовані у вказаному законі. Лише ч. 2 ст. 16 Закону України „Про охорону атмосферного повітря” під назвою “Регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат передбачає, що: „Підприємства, установи і організації відповідно до міжнародних угод зобов’язані скорочувати і в подальшому повністю припинити виробництво і використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також скорочувати викиди діоксиду вуглецю та інших речовин, накопичення яких у атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату”.
Разом з тим, механізм із реалізації цієї статті досі не закріплено ні в цьому законі, ні в інших нормативно-правових актах. Таким чином, підприємства, установи та організації не здійснюють жодних заходів із скорочення викидів речовин, накопичення яких у атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату; відсутня інформація про те, яка кількість цих речовин, утворена внаслідок діяльності кожного підприємства, є допустимою, та такою, що негативно впливає на клімат; відсутні обмеження щодо кількості викидів. Зважаючи, що більшість парникових газів є водночас забруднюючими речовинами, то за поясненням Мінприроди на сьогодні інвентаризація антропогенних викидів парникових газів здійснюється відповідно до виданих дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
На думку авторів, необхідним є розроблення окремого розділу у Законі України «Про охорону атмосферного повітря», який буде регулювати загальні вимоги щодо зміни клімату, а також врегулювання правил, стандартів, нормативів, дозволів та лімітів на викиди парникових газів, їхній моніторинг, облік.
Стосовно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», то він визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Також, згідно преамбули цього Закону, Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, збереження, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище. Відповідних змін у регулюванні відносин зміни клімату потребує і цей Закон.
Удосконалення системи відповідальності за порушення вимог у сфері антропогенного впливу на зміну клімату повинно бути здійснено шляхом встановлення окремих складів правопорушень у Кодексі України про адміністративні правопорушення та в Кримінальному кодексі України.
Важливе значення у регулюванні сфери зміни клімату в Україні належить підзаконним нормативно-правовим актам, яких, на відміну від наявних законів, є велика кількість та які глибше регулюють актуальні у цій сфері питання. Детальніше проаналізуємо деякі із них, не претендуючи на всебічний та повний аналіз нормативних актів, що не передбачено форматом публікації.
Постановою КМУ «Про кліматичну програму України» (Кліматична програма) від 28 червня 1997 р. N 650, клімат визнано одним із основних природних ресурсів, від якого залежать умови життя і діяльності людини, напрями і рівень розвитку економіки.
У Кліматичній програмі, яка є складовою частиною Всесвітньої кліматичної програми, також зазначено, що незначні зміни клімату на фоні складної екологічної ситуації в Україні можуть викликати значні соціально-економічні збитки, якщо не вживати комплексу заходів до запобігання їм. Кліматична програма визначає, що коливання клімату є наслідком не лише природних процесів, але й результатом господарської діяльності людини, в першу чергу через викиди в атмосферу парникових газів, головні з яких діоксид вуглецю та метан.
У Преамбулі йдеться про те, що підвищення середньої глобальної температури приземного шару атмосфери призведе до значних змін клімату в багатьох регіонах світу, у тому числі в Україні. Це суттєво вплине на всі сфери діяльності людини, а також на біологічну різноманітність, поверхневі та підземні води, земельні ресурси, тощо.
Оскільки, виконання Кліматичної програми, в якій передбачено низку важливих заходів і робіт, наукових досліджень, було розраховано лише на 1998-2002 роки, вважаємо, що на сьогодні необхідно прийняти нову Кліматичну програму на найближчі роки та План заходів до неї, в якому будуть визначені конкретні заходи, їхні виконавці та джерела фінансування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1999 р. № 583 було створено Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвенції, основною метою роботи якої є організація розроблення та координації впровадження національної стратегії та національного плану дій з виконання міжнародних зобов’язань України із зміни клімату. До складу Міжвідомчої комісії входять представники від органів державно влади, в тому числі від Мінприроди, Держекоінвестагентства, та, за згодою, представники громадських організацій, наукових установ, народні депутати. Основною формою їхньої роботи є засідання, які проводяться щокварталу відповідно до плану роботи Комісії, затвердженого головою Комісії, або у разі потреби.
В Україні розпорядженням уряду був затверджений Національний план заходів з реалізації положень Кіотського протоколу (надалі – Національний план) від 18 серпня 2005 року № 346-р. (із змінами від 05 березня 2009 року). Національний план містить низку заходів, спрямованих на виконання міжнародних зобов’язань зі зміни клімату, перелік виконавців цих заходів (відповідні органи державної влади) та строки, протягом яких вони повинні бути виконані. Станом на сьогодні більшість із цих заходів не виконано у зазначені в Національному плані строки, а тому не реалізованими, проте передбаченими залишаються такі заходи:
- розроблення порядку організації та проведення моніторингу за антропогенними викидами парникових газів (строк виконання минув у грудні 2009 року);
- удосконалення системи методологічного та інформаційного забезпечення, що використовується для визначення обсягу викидів парникових газів у секторах економіки, з урахуванням міжнародних вимог та відображення інформації про такий обсяг за результатами державних статистичних спостережень у звітно-статистичній документації (строк виконання минув у грудні 2009 року);
- розроблення методики визначення обсягу абсорбції парникових газів (строк виконання минув в 2009-2010 роках);
- підготовка і затвердження Національного плану розподілу дозволів на антропогенні викиди із джерел парникових газів (строк виконання минув у червні 2009 року).
- не затверджено регіональні та галузеві плани заходів з адаптації до зміни клімату.
Розроблений, втім досі не затверджений Національний план заходів з пом’якшення наслідків зміни клімату. До грудня 2010 року передбачалось розроблення Національного плану заходів щодо адаптації до зміни клімату з визначенням джерел їх фінансування, а також рекомендації щодо розроблення відповідного плану заходів для місцевих органів виконавчої влади. Попри пропущені строки, 12.10.2011 року оприлюднено для обговорення з громадськістю проект Національного плану заходів з адаптації до зміни клімату.
29 травня 2012 р. Головою Держекоінвестагентства підписаний План першочергових заходів з адаптації до зміни клімату на 2012 рік. В рамках виконання цього Плану створена експертна група з питань адаптації до змін клімату при Міжвідомчій комісії із забезпечення виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, яка в основному забезпечує доопрацювання проекту Національного плану заходів щодо адаптації до зміни клімату.
Також в межах Плану першочергових заходів протягом липня-серпня 2012 року проводяться семінари на місцевому рівні щодо розроблення регіональних планів дій з адаптації до змін клімату. Відповідні пропозиції та висновки напрацьовані в рамках цих заходів будуть включені у регіональні плани дій з адаптації до зміни клімату та Національний план адаптації до зміни клімату.
Указом Президента України про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року “Про стан і проблеми імплементації Україною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату” доручено Мінприроди у тримісячний строк разом із Державним комітетом статистики України:
- вдосконалити методологічне забезпечення визначення обсягів викидів парникових газів згідно з Керівними принципами проведення національної інвентаризації антропогенних викидів парникових газів, розробленими Міжурядовою групою експертів з питань зміни клімату;
- переглянути порядок взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, з метою створення максимально повного переліку підприємств, які мають джерела викидів парникових газів;
- забезпечити належну підготовку, попереднє обговорення громадськістю та своєчасне подання до секретаріату Конвенції щорічних національних кадастрів антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів в Україні відповідно до вимог документів, прийнятих Конференціями Сторін Конвенції.
Указом Президента України від 12 вересня 2005 року, Мінприроди визначено координатором заходів щодо виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією та Кіотським протоколом. Постановою КМУ від 10 квітня 2006 р. № 468 «Про порядок координації заходів щодо виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату та Кіотським протоколом до зазначеної Конвенції» визначено сам порядок координації заходів, згідно якого відповідні органи подають Держекоінвестагентству щороку до 15 грудня інформацію про обсяги споживання всіх видів палива, а також види промислової та сільськогосподарської діяльності, внаслідок яких утворюються антропогенні викиди. На підставі цих даних Держекоінвестагентсво формує та подає Секретаріатові Рамкової конвенції національний кадастр антропогенних викидів та абсорбції парникових газів і національне повідомлення про зміну клімату.
Відповідно до Постанови КМУ від 17 квітня 2008 р. № 392 “Про забезпечення виконання міжнародних зобов’язань України за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом до неї”, Держекоінвестагентство визначено органом, уповноваженим на провадження міжнародної діяльності за Кіотським протоколом до Рамковою конвенцією. Разом з тим, Постановою КМУ від 13 вересня 2002 р. № 1371 (із змінами від 2 березня 2010 р.) «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» Держекоінвестагентство, Мінприроди, МЗС, Мінекономрозвитку визнано відповідальними за виконання зобов’язань, що випливають із членства України в Конференції Сторін Рамкової конвенції.
Окремі повноваження Держекоінвестагентства та Мінприроди у сфері зміни клімату врегульовані у положеннях про ці органи, зокрема, в Указах Президента «Про Положення про Державне агентство екологічних інвестицій України» від 13.04.2011 № 455/2011; Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України» від 13.04.2011 № 452/2011.
Велика кількість прийнятих підзаконних нормативно-правових актів переважно регулюють окремі питання у сфері зміни клімату. У сфері реалізації проектів спільного впровадження розроблені такі нормативні документи:
- Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок розгляду, схвалення та реалізації проектів, спрямованих на зменшення обсягу антропогенних викидів або збільшення абсорбції парникових газів згідно з Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» від 22 лютого 2006 р. № 206»;
- Наказ Мінприроди: «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо підготовки та подання на розгляд проектів спільного провадження юридичними особами» від 01 червня 2006 р. № 273;
- Накази Національного агентства екологічних інвестицій України: “Щодо моніторингу стану діяльності проектів спільного впровадження”від 20.10.2010 № 98; “Вимоги до підготовки проектів спільного впровадження” від 25 червня 2008 року N 33; “Про затвердження Вимог до документів, у яких обґрунтовуються обсяги антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, для отримання листа-підтримки власником джерела викидів, на якому планується реалізація проекту спільного впровадження» від 25 червня 2008 р. N 32; “Щодо моніторингу стану діяльності проектів спільного впровадження” від 20.10.2010 № 98; «Про затвердження Інструкції про реалізацію проектів спільного впровадження за національною процедурою» від 18.12.2008 N 79
Велика кількість двохсторонніх угод та меморандумів у сфері ПСВ укладена із іншими країнами, наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Французької Республіки про сприяння проектам відповідно до Механізму спільного впровадження Кіотського протоколу; Меморандум про взаєморозуміння між Виконавчим комітетом Комісії із змін клімату Португалії та Нацекоінвестагентством від 08.12.2010; Меморандуму про порозуміння між Кабінетом Міністрів України та Урядом Королівства Нідерланди про співробітництво з впровадження Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, зокрема щодо зменшення емісії парникових газів відповідно до статті 6 Кіотського протоколу затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.06.2006 № 318-р. тощо.
У сфері міжнародної торгівлі викидами парникових газів:
- Постанови Кабінету Міністрів України: «Про формування і ведення Національного електронного реєстру антропогенних викидів та абсорбції парникових газів» від 28 травня 2008 р № 504; «Про затвердження Порядку розгляду, схвалення і реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій та пропозицій щодо здійснення заходів, пов’язаних з реалізацією таких проектів і виконанням зобов’язань сторін Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» від 22.02.2008 № 221 (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2010 № 807); «Про здійснення попередньої оплати робіт з капітального ремонту, пов’язаних з реалізацією проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій за рахунок коштів, отриманих від продажу частин установленої кількості викидів парникових газів відповідно до статті 17 Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» від 6 грудня 2010 р. N 1108; «Порядок проведення конкурсу із закупівлі товарів, робіт і послуг у рамках реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій та заходів, пов’язаних з реалізацією таких проектів і виконанням зобов’язань сторін Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату за кошти, отримані від продажу частин встановленої кількості викидів парникових газів» від 16 липня 2012 р. № 672; «Про затвердження плану заходів щодо підготовки і реалізації у закладах освіти та охорони здоров’я проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій, що спрямовані на зменшення обсягу викидів парникових газів» від 16.09.2009 № 1036.
- Розпорядження Кабінету Міністрів України: «Про укладення договору купівлі-продажу одиниць (частин) установленої кількості між Нацекоінвестагентством та Міністерством довкілля, сільськогосподарських та морських справ Іспанії» від 18 листопада 2009 р. № 1388-р; «Про укладання угод з продажу одиниць встановленої кількості» від 18 березня 2009 р. № 277-р.; «Про укладення договору між Національним агентством екологічних інвестицій України та Організацією з розробки нових енергетичних та промислових технологій (Японія)» від 29.01.2009 № 90-р.; «Про введення в обіг одиниць (частин) установленої кількості» від 30 липня 2008 р. N 1028-р.; «Про операції з одиницями (частинами) установленої кількості» (від 1 жовтня 2008 р. N 1294-р.; від 30 жовтня 2008 р. N 1369-р; від 07 червня 2010 р. N 1195-р; від 15 вересня 2010 р. N 1834-р; від 18 жовтня 2010 р. N 1990-р; від 20.12.2010 № 2280-р; від 07 вересня 2011 р. N 851-р; від 12 вересня 2011 р. N 860-р; 10.10.2011 № 984-р); «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів, спрямованих на зменшення обсягів викидів (збільшення абсорбції) парникових газів» від 23.03.2011 № 348 (зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2011 № 619).
- Наказ Нацекоінвестагентства: «Про затвердження Положення про Міжвідомчу робочу групу з розгляду та схвалення проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій» від 16 червня 2008 року № 27/1;
- Меморандум про взаєморозуміння між Національним агентством екологічних інвестицій України та Міністерством довкілля, суші та моря Італійської Республіки щодо співробітництва у сфері зміни клімату, розробки проектів спільного впровадження та участі в міжнародній торгівлі викидами за Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату.
У сфері обліку викидів парникових газів:
- Постанова КМУ “Про затвердження Порядку функціонування національної системи оцінки антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом про речовини, що руйнують озоновий шар» від 21 квітня 2006 р. № 554.
- Розпорядження КМУ «Про утворення бюджетної установи “Національний центр обліку викидів парникових газів” від 7 листопада 2011 р. N 1194-р
- Накази Держекоінвестагентства: «Порядок проведення національної інвентаризації антропогенних викидів із джерел та поглинання поглиначами парникових газів» від 24.10.2008 № 58; “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо підготовки методик для інвентаризації викидів парникових газів від антропогенних джерел ” від 05.10.2009 № 73; «Методика розрахунку питомих викидів двоокису вуглецю при виробництві електричної енергії на теплових електростанціях та при її споживанні» від 21.03.2011 № 39; Накази про затвердження показників питомих викидів двоокису вуглецю (приймаються щорічно).
У сфері зміни клімату можуть прийматися й індивідуальні акти (акти застосування норм права), які стосуються конкретної особи або вирішення конкретної справи. Такими можуть бути акти Держекоінвестагентства, які приймаються при затвердженні проектів спільного провадження. До прикладу, Наказ Держекоінвестагентства № 2 від 25.02.2011 р., яким затверджено проект спільного впровадження «Впровадження заходів з енергоефективності на ВАТ “МК” АЗОВСТАЛЬ”».
Огляд законодавства дає підстави зробити такі висновки.
- Наявна нормативна база України не є достатньою та потребує значного вдосконалення, особливо врегулювання питання зміни клімату на рівні законів.
- Увага органів влади, уповноважених приймати законодавство у сфері зміни клімату, повинна бути перш за все спрямована на реальне скорочення викидів парникових газів. При прийнятті нормативних документів повинна бути забезпечена участь громадськості та максимальне врахування її думки, як того вимагає Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція).
- Позитивний досвід міжнародної спільноти не може не стати прикладом для України. Саме тому, слід рівнятись та запозичувати такий досвід країн західної демократії, що стосується не лише права на безпечне для життя та здорове довкілля, а й забезпечення реалізації прав людини загалом, передбачених в Загальній декларації з прав людини, Конституції України та інших міжнародних актах.
