Вода — це життя. Водночас вона може бути й великою бідою. Закарпатці, як ніхто інший, знають це з власного досвіду. Також вода — екологічно чисте і практично безмежне джерело енергії, яку людство потребує з кожним роком усе більше. А ще — природне середовище для мільйонів живих істот. Як розумно використати дане нам Богом багатство і водночас не зруйнувати навколишній світ, а отже, й самих себе?
Про це на Закарпатті замислювалися давно. Нині розробляється (і частково вже реалізовується) регіональна програма комплексного використання водних ресурсів області, покликана повністю забезпечити край електрикою, уберегти від паводків, розвинути рибне господарство й туризм. Втім, деякі фахівці мають серйозні застереження до неї, наголошуючи, що за певних умов замість водно-енергетичного клондайку ми можемо отримати соціально-екологічку катастрофу. Ми спробували розібратися у темі.
До витоків
Інтерес до енергетичних ресурсів річок Закарпаття виник ще у минулому столітті. Чеські фахівці, обстеживши Тересву, Тереблю, Ріку, Уж та Люту, пропонували спорудити на цих річках 14 малих ГЕС (МГЕС) загальною потужністю до 340 млн. кВт/год. на рік. Однак початок Другої світової війни та розпад Чехословаччини завадили цим планам. Та ідея не канула в Лету. За чеськими розробками у 40?х роках минулого століття угорці побудували Оноківську та Ужгородську міні-ГЕС. Це був настільки оригінальний каскад, що практично без реконструкцій ці станції працюють і понині.
У радянські часи (1953–1955 рр.) була побудована унікальна Теребле-Ріцька ГЕС потужністю 27 мВт та понад 30 невеликих ліспромгоспних, колгоспних та міжколгоспних МГЕС, серед яких Усть-Чорнянська, Углянська, Тур’є-Реметівська, Діловська, Керецьківська та Ставнянська. В основному це були дериваційні ГЕС, які з часом зруйнували.
Нині в області повноцінно працюють 5 міні-ГЕС, які виробляють понад 150 млн. кВт/годин за рік: Теребле-Ріцька, Оноківська, Ужгородська та міні-ГЕС ТОВ «Енергія Карпат» у с.Білин на Рахівщині. Наприкінці 2010 року на річці Красна в однойменному селі Тячівського району здали в експлуатацію ще одну малу ГЕС потужністю 800 кВт.
1995 року обласна рада Закарпаття вперше за роки незалежності України звернула увагу на використання водного потенціалу краю. Була ухвалена відповідна програма. Потому її кілька разів коригували, однак справа не рухалася з місця через брак фінансування. Знову зацікавилася гідропотенціалом закарпатських річок обласна рада нинішнього скликання. 25 лютого 2011 року було ухвалено «Програму комплексного використання водних ресурсів Закарпатської області». Координацію роботи з її втілення в життя поклали на ТОВ «Закарпатське обласне агентство із залучення інвестицій та господарського розвитку територій».
Добрі наміри
Документ фіксує, що споживання електроенергії Закарпатською областю становить понад 2 мільярди кВт/годин на рік, із них виробництво електроенергії власними ГЕС складає усього 6–8%. Тобто область практично повністю залежить від постачання електроенергії з державної енергосистеми. Висока густота населення, значна кількість курортних зон, нестача власних джерел газу, вугілля, нафти унеможливлює будівництво атомних, теплових чи вугільних електростанцій, які у перспективі змогли б забезпечити потребу області в електроенергії.
Водночас область багата гідроресурсами, кількість яких за питомими показниками в десятки разів перевищує загальноукраїнські. Зокрема, запаси гідроенергії на одну особу в рік на Закарпатті становлять 8250 кВт (в Україні — 820 кВт), тобто гідроенергетичні ресурси Закарпаття є найбільшими в Україні.
Не дивно, що останніми роками інвестори все частіше звертаються до влади з пропозиціями вкласти кошти у розбудову об’єктів гідроенергетики та за отриманням погодження для їх реалізації. Однак відсутність затвердженої схеми розміщення гідроенергетичних об’єктів донедавна стримувала реалізацію таких інвестиційних проектів. Тому виникла потреба системного вирішення питання розміщення на території області потенційних місць будівництва об’єктів гідроенергетики з урахуванням охорони водних ресурсів та їх комплексного використання.
Автори програми запевняють, що її реалізація дозволить збільшити власне виробництво електроенергії шляхом будівництва на території області об’єктів гідроенергетики. Будівництво малих гідроелектростанцій та інших об’єктів водокористування на території краю буде регламентуватися Схемою комплексного використання водних ресурсів річок області, яка має враховувати протипаводкові заходи, передбачені Регіональною програмою комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиси у Закарпатській області на 2006–2015 роки; схему розміщення малих ГЕС; розташування об’єктів водопостачання та водовідведення; місця розташування об’єктів водної рекреації, прибережної інфраструктури та інших об’єктів комплексного водокористування.
Реалізувати програму передбачається у два етапи: спершу розробити і затвердити Схему комплексного використання водних ресурсів області та пов’язаних із програмою проектів нормативних, розпорядчих актів. Потім приступити до спорудження акумулюючих, регулюючих водосховищ, гідроелектростанцій за рахунок коштів інвесторів та з інших джерел, розміщення інших об’єктів водокористування, виконання протипаводкових заходів. Загальна вартість затрат на розроблення Схеми комплексного використання водних ресурсів області, згідно з кошторисом, розробленим інститутом ВАТ «Укргідропроект», складає понад 2,5 млн. грн. З обласного бюджету торік на це передбачили 280 тис. грн. Додатково планують залучили ще 250 тис. грн.
Під час реалізації програми передбачається залучення коштів замовників для розвитку інженерної, транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів; врахування місць розташування та технічних параметрів протипаводкових споруд; залучення сучасної техніки та технологій; участь у реалізації проектів жителів області, структур територіальних громад, суб’єктів господарювання на території краю; можливість використання об’єктів комплексного водокористування для розвитку туризму, рекреації; використання ГЕС як джерел енергозабезпечення об’єктів рекреації у важкодоступних місцях, де нема ліній електропередач; збереження навколишнього природного середовища; максимальне забезпечення продуктивних земель та обмеження вилучення земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Директор департаменту інженерного супроводу проектів Закарпатського інвестиційного агентства Юрій Маркович розповів, що загалом, згідно з затвердженими обласною радою 4 листопада минулого року локальними та обласною схемами розташування малих ГЕС, планується спорудження 330 МГЕС на усіх річках Закарпаття. 30 об’єктів нині проходять містобудівне обґрунтування, 100 перебувають на стадії узгодження розташування. Каскад з 4 МГЕС цьогоріч планується спорудити на річці Тересва у Тячівському районі. Землевідведення для цього проекту вже погоджено у Кабінеті Міністрів.
Фахівець зазначає, що проект повністю екологічно безпечний, дозволяє стабілізувати стік води, регулювати наповнюваність русел річок, розвивати рибне господарство, сприятиме туризму, ба більше — забезпечить судноплавство у нижній течії Тиси. Інвестиції для його впровадження можуть сягнути 2 млрд. грн. При цьому спеціалісти, які розробляли схему розташування МГЕС, основну увагу зосереджували на комплексному використанні водних ресурсів. Тобто водночас із електростанціями будуватимуться очисні споруди, водозабори, рибники тощо. Упродовж кількох місяців бригади фахівців на місцях обстежували русла річок, визначаючи придатні для спорудження електростанцій.
Днями під час першої цьогорічної прес-конференції голова Закарпатської ОДА Олександр Ледида теж висловився на підтримку будівництва міні-ГЕС у краї. За його словами, енергетичний потенціал закарпатських річок оцінили ще чехи, спроектувавши першу ГЕС на Ужі у 30?х роках минулого сторіччя. Нині фахівці визначили в області близько 300 місць, де можна будувати міні-ГЕС. Очільник краю зауважив, що область потребує електроенергії, бо жодна людина без неї жити не хоче. Тож маємо обирати: будувати теплові електростанції, які працюватимуть на газі, що постійно дорожчає, вугіллі, будувати атомні реактори чи використовувати енергію природи. Таку нам можуть дати або річки, або інші природні джерела: сонце, вітер.
«На прикладі японської Фукусіми, де атомна станція була обладнана надсучасною апаратурою, увесь світ побачив, до чого може призвести використання «мирного атома». Хоча ядерна енергія є нині найдешевшою. Та нам, гадаю, не слід йти таким шляхом. Ми можемо використовувати природні ресурси», — сказав О. Ледида.
Голова ОДА також зазначив, що закиди у можливій шкоді довкіллю від спорудження міні-ГЕС є необґрунтованими. Суть таких станцій якраз і полягає в їхній екологічності. Кожен окремий проект детально прораховується, погодження на будівництво дають фахівці з охорони природи, рибного господарства тощо. Екологи не проти, якщо…
Начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрій Погорєлов розповів, що реалізація визначених програмою напрямів передбачається у три етапи: перший — вибір місць та розробка схеми розміщення малих ГЕС; другий — розробка і затвердження Схеми комплексного використання водних ресурсів річок області; третій — спорудження акумулюючих, регулюючих водосховищ, гідроелектростанцій, розміщення інших об’єктів водокористування, передбачених Схемою комплексного використання водних ресурсів річок області, виконання протипаводкових заходів краю.
«Враховуючи те, що одним із головних завдань у роботі держуправління є збереження, раціональне використання природних ресурсів області, в тому числі водних ресурсів, ми виважено підходимо до питання будівництва МГЕС, — каже А. Погорєлов, — оскільки у намірах та проектах забудовників цих споруд не завжди враховуються питання комплексних заходів щодо збереження оточуючого біо- та ландшафтного різноманіття у поєднанні з традиційним веденням господарювання територіальних громад.
Тому в ході розгляду матеріалів щодо розміщення малих гідроелектростанцій на території області держуправлінням особлива увага приділяється відповідності запланованої діяльності, затвердженій у встановленому порядку містобудівної документації; наявності погоджень землекористувачів та місцевих органів самоврядування й місцевих органів виконавчої влади. Обов’язково проводиться державна екологічна експертиза техніко-економічного обґрунтування щодо розміщення малих гідроелектростанцій, забезпечується дотримання вимог природоохоронного законодавства. Передбачається й будівництво рибоходів для пропуску риби в період нересту». І лише за умови дотримання усіх цих вимог, запевняє А. Погорєлов, екологи дадуть дозвіл на спорудження МГЕС. До речі, якщо рибоохоронці матимуть зауваження до проекту будівництва, дозвіл на спорудженя надано не буде.
А рибоохорона проти
Найбільше засторог щодо проекту будівництва МГЕС мають саме рибоохоронці. Якщо проект втілити непродумано, кажуть вони, мала гідроенергетика може завдати шкоди річкам Закарпаття.
Одразу після ухвалення обласної водно-енергетичної програми Закарпатдержрибоохорона оприлюднила відкрите звернення до влади, де, зокрема, зазначено: «На початку XX століття великі й гірські річки світу привернули до себе увагу, а з кінця сторіччя більшість з них було перегороджено каскадами гребель, котрі дають надзвичайно дешеву енергію. Однак це призвело до величезного збитку для сільського господарства і природи загалом: землі вище гребель підтоплювалися, нижче — падав рівень ґрунтових вод, втрачалися величезні простори землі, що йшли на дно гігантських водосховищ, переривався природний плин річок, падали рибні запаси тощо». На гірських річках всі ці мінуси зводилися, на думку спеціалістів, до мінімуму. Але проблема все таки є.
Щоб не ходити за прикладом далеко, достатньо подивитися на «бетонний витвір» Теребле-Ріцької ГЕС та водосховище. Через постійні перепади рівнів води (спрацювання на турбіни в сторону р.Ріка, маючи таку площу та будучи продовженням природного водного об’єкта, тутешнє водосховище є найбіднішим на рибу водним об’єктом серед усіх водосховищ Закарпаття. Намагання свого часу провести одноразові масові зарибнення з подальшою акліматизацією окремих видів виявились безрезультатними…
Тому при проектуванні малих гідроелектростанцій необхідно враховувати і їхні суттєві особливості. Перш за все МГЕС на гірських річках принципово відрізняються від великих гідроелектростанцій та малих ГЕС на рівнинних ділянках за режимом використання водних потоків. Більша частина стоку гірських річок припадає на весняно-літній період. Якщо запроектувати МГЕС на гарантований зимовий розхід, то це призведе до великого недовикористання енергопотенціалу річки. Якщо ж розраховувати потужність агрегатів ГЕС на максимальні витрати, то буде неефективно використано обладнання. Збудувати ж невелике регулююче водосховище, що відповідає потужності малої ГЕС, на гірській річці практично неможливо — для цього буде потрібна висока дамба (гребля), щоб звести до мінімуму негативний вплив наносів твердих частинок річки під час паводків, але в цей час зростає негативний вплив на всі ланки життєвого циклу риб та обумовлює докорінну структурну перебудову всіх процесів життєдіяльності водних живих ресурсів. Як наслідок — невідворотна, нищівна шкода іхтіофауні та навколишньому природному середовищу.
Всі проекти, котрі потрапляли на розгляд або погодження в управління Закарпатдержрибоохорони, мали в планах побудову дамб і гребель. Наслідком зарегулювання річкового стоку є перекриття міграційних шляхів до нерестилищ, і як очікуваний результат — часткова або повна втрата біорізноманіття іхтіофауни зарегульованої природної водойми. В зв’язку з цим необхідно особливо замислитися над вимогами законів, де чітко визначено, що акваторія гірських ділянок річок має особливе природоохоронне значення, а їхнє господарське використання повинно бути обмежено в інтересах збереження середовища існування рідкісних та зникаючих видів риб. Відведення земельних ділянок та збір матеріалів для можливості проектування розміщення гідроелектростанцій на гірських річках можливі лише після проведення наукової оцінки впливу будівництва та експлуатації ГЕС…”.
Малі ГЕС у гірських районах, вважають в рибоохороні, повинні працювати тільки в режимі природного стоку, оскільки при цьому максимально дотримуються природоохоронні та екологічні норми.
Заступник начальника ГУ Закарпатдержрибоохорони Олег Ополонський у коментарі нашому виданню не заперечив, що споруджувати МГЕС на закарпатських річках потрібно. Однак економічні вигоди від такого будівництва, на його думку, сумнівні — на кожній МГЕС працюватимуть 2–3 працівники (і не обов’язково місцеві, бо треба мати відповідну кваліфікацію), будуватимуть об’єкти також приїжджі спеціалісти. Вироблена електроенергія надходитиме у загальну мережу, тож місцеве населення і підприємства не отримають ніякої користі від «своєї» електрики. Та й особливо великих потреб у електроенергії в області немає, бо відсутні потужні промислові об’єкти. Натомість загроза екології регіону значна. Тому рибоохоронці, за словами посадовця, мають намір ретельно відстежувати ситуацію і давати експертну оцінку проектам.
Головне — усе зробити грамотно
Автор обласної енергетичної програми, архітектор, екс-директор Ужгородської філії проектного інституту «Промбудпроект» Анатолій Петровський наполягає на комплексному підході до вирішення проблеми.
Вода — це дар природи, наголошує фахівець, вона вимагає відповідального та кваліфікованого ставлення до себе, в разі чого суворо карає за зневагу. Коли її багато — біда. Але коли її нема — катастрофа. Насамперед воду необхідно зберігати. По-друге, її потрібно максимально ефективно і раціонально використовувати на ті потреби, на які вона придатна.
Світова практика малої гідроенергетики свідчить, що вона практично не має негативів. Та тільки за умови долучення до процесу самих громад. Тому фахівець пропонує створити в населених пунктах області товариства розвитку міст, сіл — суб’єкти господарської діяльності з реалізації соціально-економічних проектів, які б зайнялися комплексним використанням природно-ресурсного потенціалу басейнів річок.
За умови мудрого підходу вода гірських річок принесе закарпатцям чимало благ, впевнений А. Петровський. Зокрема, з допомогою майже тисячі водосховищ у верхів’ях річок регулюватиметься їхній стік у міжсезоння за рахунок влаштування на них акумулюючих водоймищ, наповнення яких передбачається у паводкові періоди. Таким чином великі водні маси виключаються з паводкових процесів, надійно захищаючи низинні території від затоплень, тобто здійснюється протипаводкове регулювання стоку річок.
Нагромаджений у водоймищах запас води можна рівномірно використати для різноманітних потреб, у тому числі для забезпечення сталої роботи гідроелектростанцій, сумарна потужність яких спроможна виробляти кількість енергії, достатньої для повного задоволення всіх власних енергетичних потреб області та реалізації її за межі краю. Можна отримати також надійне водозабезпечення виробничих та господарсько-побутових потреб краю, закладів рекреації, промисловості та судноплавства, стабілізувати санітарно-очисну спроможність річок. Врешті — зберегти природу та поліпшити клімат краю.
Отож ідея, вочевидь, варта уваги. От тільки щоб вкотре у нас не вийшло за приказкою: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди».
Петро Поліха
