Ріки – головні поверхневі артерії суходолу, концентратори потоків речовини та енергії в ландшафтах, наявні на всіх континентах, включно з Антарктидою, де влітку тече річка Онікс. Вода, що тече, є механічно й хімічно активною речовиною в ландшафтах, яка структурує інші ландшафтні складники в часі й просторі. Складна система водних потоків пронизує ландшафт, вони формують його динамічну цілісність, породжують структуру й конфігурацію, живлять інші складові компоненти. Долини річок є концентраторами ландшафтного різноманіття, важливими шляхами міграції для рослин і тварин багатьох видів, хоч можуть бути й нездоланними бар’єрами для них.
Життя людини пов’язане з водою фізично й духовно. Це має значення для однієї людини й цілого народу, маленького села та багатомільйонного міста.
Відповідно до кліматичних умов, літологічної будови та рельєфу на суходолі утворилися тисячі річок, які живляться з водозбірних басейнів з площі яких відбувається природний стік. Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі (класифікація відповідно до ст. 79 Водного кодексу України). До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів.
Малі ріки є дуже чутливими до антропогенного впливу. Десятки тисяч малих річок повністю або частково зникли через природні та природно-антропогенні причини: зміни клімату, переформування русел, природні сукцесійні процеси, осушувальну меліорацію, забір води для господарських цілей, зведення водосховищ, вирубування лісів, розорювання земель, розширення площ населених пунктів, розбудову промислових вузлів, транспортних шляхів і т.д. Десятки малих річок «похоронені» під асфальтом великих міст, «закуті» у підземні труби, висохли внаслідок засмічення та замулення джерел і криниць. Стан малих річок є індикатором станів всієї річкової мережі кожної країни. Тому так важливо здійснювати спеціальні комплексні заходи для захисту малих річок від зменшення водності, забруднення та пересихання й спрямовувати їх на ліквідацію негативного впливу антропогенних факторів.
Багато річководолинних ландшафтів під тиском господарювання людини зазнають перетворень і нищень. Відбувається інтегративне полікомпонентне забруднення ландшафтів – механічне, теплове, шумове, електромагнітне, хімічне й біотичне. Важливим завданням сьогодення є збереження природи та її захист. Головною метою цієї статті є висвітлення законодавчої інформації для втілення практичних заходів з охорони річок.
Заходи з охорони малих річок визначено у ст. 80 Водного кодексу України. Зокрема, з метою охорони водності малих річок забороняється:
1) змінювати рельєф басейну річки;
2) руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;
3) випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;
4) зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;
5) розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;
6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок;
7) надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;
8) здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.
Здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення здійснюють водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок.
Однак на сучасному етапі розвитку господарства всі вищеперераховані заборони постійно порушуються.
Стаття 86 ВКУ деталізує, що на землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.
Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (крім робіт на землях, зайнятих морями), та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Землі водного фонду: особливості правового регулювання
Відповідно до Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;
в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
г) береговими смугами водних шляхів;
ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
2. Для створення сприятливого режиму водних об’єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
На відміну від водних об’єктів, які можуть перебувати лише у користуванні, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об’єктами портової інфраструктури;
в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об’єктів портової інфраструктури та інших об’єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари уздовж урізу води (у меженний період) шириною 25 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
в) влаштування літніх таборів для худоби;
г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
Об’єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
Програми розвитку водного господарства України
Відповідно до Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року» до першочергових заходів належить відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та екологічного стану малих річок.
На практиці це означає, що кожна сільська, селищна, міська рада, районна та обласна рада повинні розробляти місцеві програми відновлення малих рік та враховувати специфіку управління малими річками під час проектування планованої діяльності.
Кому належать малі ріки?
Відповідно до статті 6 ВКУ води (водні об’єкти) є виключно власністю українського народу і надаються тільки у користування.
Український народ здійснює право власності на води (водні об’єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об’єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Тут не можна забувати про ст. 41 Конституції України, у якій зазначається, що власність зобов’язує.
Які обов’язки органів влади під час управління малими ріками
До відання Верховної Ради України в галузі регулювання водних відносин належить:
1) законодавче регулювання водних відносин та визначення основних напрямів державної політики в цій галузі;
2) розпорядження водним фондом України;
3) затвердження загальнодержавних, міждержавних програм використання і охорони;
7) вирішення інших питань у галузі законодавчого регулювання водних відносин відповідно до Конституції України.
До компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:
1) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
3) погодження державних цільових, міждержавних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, участь у їх виконанні;
4) розроблення, затвердження та виконання регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
7) координація діяльності районних і міських рад з використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
8) затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів;
9) прийняття у встановленому порядку рішень про віднесення водних об’єктів місцевого значення до об’єктів природно-заповідного фонду чи відповідних категорій особливої охорони;
10) встановлення правил користування маломірними суднами на водних об’єктах;
11) встановлення у разі потреби більш суворих, ніж у цілому на території України, нормативів якості води у водних об’єктах місцевого значення;
12) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними вимог водного законодавства;
13) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, із залученням підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченому законодавством;
14) прийняття за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища під час виникнення аварійних ситуацій рішень про скидання стічних вод з накопичувачів у водні об’єкти, якщо це не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки водокористування;
15) організація інформування населення про стан водних об’єктів, його зміну та здійснення водоохоронних заходів;
16) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
17) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин, визначених законом.
До відання районних рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:
1) координація роботи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад під час проведення ними міжтериторіальних водогосподарських і водоохоронних
2) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;
3) організація роботи по винесенню в натуру та влаштуванню прибережних захисних смуг вздовж річок, морів та навколо водойм;
4) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо оголошення водних об’єктів об’єктами природно-заповідного фонду до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад;
5) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об’єктів у разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;
6) встановлення правил загального водокористування в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;
7) здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
8) організація інформування населення про стан водних об’єктів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров’я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;
9) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.
До відання сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить:
1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
3) встановлення правил загального користування водними об’єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу;
4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об’єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції;
5) організація роботи, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій;
6) організація інформування населення про стан водних об’єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров’я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод;
7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.
Яка роль громадян щодо охорони малих річок?
Громадяни та їх об’єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:
1) брати участь у розгляді місцевими радами та державними органами питань, пов’язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
2) за погодженням з місцевими радами та державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об’єднань громадян;
3) брати участь у проведенні центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;
4) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, пов’язаних з використанням вод, у порядку, що визначається законодавством;
5) здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
6) одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об’єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;
7) подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;
7-1) брати участь у підготовці планів управління річковими басейнами та сприяти їх виконанню;
7-2) брати участь у підготовці планів управління ризиками затоплення та сприяти їх виконанню;
8) здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.
Малі річки та Водна рамкова директива
Після прийняття ВРУ 4 жовтня 2016 року ВРУ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження інтегрованих підходів в управлінні водними ресурсами за басейновим принципом» малі річки отримали шанс на життя. Адже саме запровадження басейнового принципу управління та необхідність розробки плану заходів щодо управління малими ріками від 4 км дозволить створити передумову відновлення та охорони малих річок України. А це у свою чергу дозволить покращити водне господарство України.
Новими законодавчими інструментами є:
Постанова КМУ від 18 травня 2017 року № 336 “Про порядок розроблення плану управління річковим басейном”. Постанова визначає, що таке План управління річковим басейном. Це документ, який розробляється з метою досягнення екологічних цілей, визначених для кожного району річкового басейну, в установлені строки.
Стратегічною екологічною ціллю для всіх районів річкових басейнів є досягнення/підтримання “доброго” екологічного стану масивів поверхневих та підземних вод, а також “доброго” екологічного потенціалу штучних або істотно змінених масивів поверхневих вод.
До 2021 року повинні бути розроблені перші плани управлінь. Плани управління річковими басейнами розробляються Держводагентством разом з Держгеонадрами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими заінтересованими сторонами з урахуванням рішень відповідних басейнових рад.
Організаційні заходи щодо розроблення планів управління річковими басейнами та їх виконання здійснюються Мінприроди та Держводагентством.
Мінприроди забезпечує проведення стратегічної екологічної оцінки проектів планів управління річковими басейнами відповідно до Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті, ратифікованого Законом України 1 липня 2015 р. № 562-VIII.
Громадське обговорення проекту плану управління річковим басейном та звіту про стратегічну екологічну оцінку проводиться протягом не менш як шість місяців з дня їх оприлюднення.
Проекти планів управління річковими басейнами розглядаються та схвалюються відповідними басейновими радами і розміщуються на веб-сайтах Мінприроди та Держводагентства.
Мінприроди подає проект рішення щодо затвердження плану управління річковим басейном до Кабінету Міністрів України не пізніше ніж за три місяці до завершення строку виконання діючого плану управління річковим басейном. Перші плани управління річковими басейнами для кожного району річкового басейну подаються до Кабінету Міністрів України для затвердження не пізніше 1 серпня 2024 року.
Постанова містить структуру плану управління річковим басейном, яка повинна включати, зокрема, зони (території), які підлягають охороні, та їх картування:
1) об’єкти Смарагдової мережі; 2) зони санітарної охорони; 3) зони охорони цінних видів водних біоресурсів; 4) масиви поверхневих/підземних вод, які використовуються для рекреаційних, лікувальних, курортних та оздоровчих цілей, а також води, призначені для купання; 5) зони, вразливі до (накопичення) нітратів.
Смарагдова мережа. Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі» («Бернська конвенція», 1979 р.) ініційоване створення Смарагдової мережі (Emerald Network). Ця мережа має поєднати території особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest) – місця існування рідкісних тварин та оселищ у країнах, які не є членами Європейського Союзу. На сучасному етапі нормативно-правова основа для створення і менеджменту цієї мережі в Україні знаходиться на стадії розробки. Провідною установою, яка відповідає за розбудову мережі, є Міністерство екології та природних ресурсів. Секретаріатом конвенції затверджено 271 територію Смарагдової мережі України. Детальну інформацію про неї можна знайти на сайті Ради Європи (https://www.coe.int/en/web/bern-convention/emerald-network )
Наказ Мінприроди від 03.03.2017 № 103 “Про затвердження Меж районів річкових басейнів, суббасейнів та водогосподарських ділянок”, який крім того, що містить перелік всіх річкових басейнів із прив’язкою до населених пунктів, містить ще картосхеми кожного суббасейну. На жаль, він не охоплює малих рік, проте, кожна мала річка входить у визначений суббасейн, що повинно сприяти управлінню цим басейном.
Наказ Мінприроди від 26.01.2017 року № 26 “Про Порядок розроблення водогосподарських балансів”
Цей наказ визначає водогосподарські баланси, які розробляються для оцінки наявності та можливості використання водних ресурсів у межах водогосподарських ділянок з урахуванням кількості та ступеня освоєння придатних до використання водних ресурсів за різних умов водності водних об’єктів та є складовою елементів плану управління річковим басейном.
Водогосподарські баланси використовуються під час:
прийняття рішень щодо видачі дозволів на спеціальне водокористування відповідно до Водного кодексу України;
нормування водоспоживання і водовідведення, а також показників якості вод;
розробки схем комплексного використання та охорони водних ресурсів;
поточного та перспективного планування використання водних ресурсів та здійснення водоохоронних заходів;
вирішення питань, пов’язаних з міждержавним розподілом стоку річок і використанням прикордонних вод;
розміщення виробничих сил на території країни;
проектування об’єктів, пов’язаних з використанням водних ресурсів.
Наказ Мінприроди від 26 січня 2017 року № 23 «Про басейнові ради» (консультативно-дорадчий орган)
Наказ містить процедуру утворення басейнових рад, які є дорадчо-консультативними органами. Такі ради можуть утворювати і на малих річках, які можуть делегувати своїх представників у суббасейнові ради. Основними завданнями басейнової ради є:
вироблення пропозицій та забезпечення узгодження інтересів
сприяння забезпеченню інтегрованого управління водними ресурсами у межах території річкового басейну;
забезпечення узгодження інтересів та координації дій заінтересованих сторін щодо управління водними ресурсами на території річкового басейну;
сприяння співпраці центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, міжнародних організацій та експертів (за згодою) у забезпеченні досягнення «доброго» екологічного та хімічного стану стану вод;
надання пропозицій до проекту плану управління річковим басейном;
сприяння виконанню
оцінка виконання плану управління річковим басейном.
Висновки та рекомендації
Отже, враховуючи важливість існування малих річок для належного функціонування всіх елементів довкілля та законодавчі обмеження щодо здійснення діяльності в межах басейнів малих рік доцільно об’єднувати зусилля органів влади та місцевого населення для пошуку спільних та дієвих рішень для управління та охорони малих річок, які є гарантією та індикаторами доброго стану довкілля.
Консультація станом на червень 2017 року
